Минулого тижня, 15 квітня, у Школі журналістики Колумбійського університету (США) оголосили імена лауреатів Пулітцерівської премії-2019. Це – одна із найпрестижніших американських відзнак, яка має 22 номінації в галузі журналістики, літератури, музики й театру.
Зокрема, Пулітцерівська премія за художню книгу є однією із шести «літературних» номінацій і належить до числа найбільш авторитетних літературних нагород у світі. Цьогоріч її присудили письменнику Річарду Паверсу за його роман The Overstory. До слова, торік книга була номінована також на Букерівську премію і навіть потрапила у п’ятірку короткого списку. Будемо сподіватися, що українські видавці вже найближчим часом потішать нас звісткою про переклад гарячої новинки, а поки – пропонуємо вам книжкову підбірку із 9 романів – володарів Пулітцерівської премії, які варті того, аби їх почитати (якщо ви цього ще не зробили).
Традиційна для класичного роману трагедія вибору між обов’язком, який тяжіє над героями, та голосом їхнього серця. Історія передана з досконалим стилем Едіт Вортон – американської письменниці, що стала першою жінкою-володаркою Пулітцерівської премії з літератури. Едіт належала до вищого класу нью-йоркської аристократії, і використовувала цей життєвий досвід для реалістичного зображення у своїх романах життя і моралі Золотого віку. Американське суспільство кінця XIX століття подекуди було ще настільки консервативним, що у ньому ми б ніяк не впізнали сьогоднішньої вільнодумної Америки. Неписані закони, за якими жила світська верхівка, ламали долі й позбавляли особистого щастя. Чи дозволили зробити це з собою головні герої Вортон – аристократ із Нью-Йорка Ньюланд Арчер і графиня Еллен Оленська, – читайте в «Епосі невинності».
Велика депресія в США стала вироком для тисяч сімей по всій країні. Родину Джоуд теж не оминув важкий вибір: вони змушені покинути свою ферму і йти на Захід в пошуках кращої долі, тікаючи від голоду і злиднів. От тільки чи є вона насправді, ця краща доля, – там, куди вони прямують – у Каліфорнії? І хто винен у їхніх поневіряннях – посуха чи все ж система? Джон Стейнбек написав книгу, яка стала закликом до боротьби саме із системою. Через це, зокрема, а також через брутальний стиль і реалістичну жорстокість «Грона гніву» тривалий час багато де були під забороною. Однак сьогодні книга внесена до навчальних програм у США, а в 1962 році була включена до переліку творів, за які Стейнбека удостоїли Нобелівської премії з літератури.
Історія про непересічну терпеливість простого кубинського рибалки, яка принесла Гемінґвею не тільки Пулітцерівську, а й Нобелівську премію. Старий Сантьяґо для кількох поколінь читачів залишається прикладом незламності духу і символом того, що ніколи не можна опускати рук. Для людини можливим є набагато більше, ніж вона сама собі думає, і іноді для того, щоб це зрозуміти, варто зустріти свою «рибину» – водночас суперницю й сестру, здобич і об’єкт любові. «Старий і море» заведено називати філософською притчею, оскільки за обсягом це не роман, а повість. Та й сам автор зізнався, що спочатку мав намір розповісти історію на цілу тисячу сторінок, але вмістив її лише у сотню. Що ж, стислість у цьому випадку – точно сестра таланту.
«Крадії» стали останнім романом Вільяма Фолкнера. За цю книгу автор був посмертно відзначений своєю другою Пулітцерівською премією (першу Фолкнер отримав у 1955-му за «Притчу»). Твір широко змальовує картину життя «низів» Америки, розповідає, звідки ця Америка насправді походить, де її істинне коріння… «Крадії» – це водночас роман-спогад і роман-дорослішання: старий Луцій розповідає своєму онукові історію з власної юності. Мандрівка 11-річного хлопця Півднем Америки на викраденому автомобілі в супроводі чорношкірого найманця стала бурхливим епізодом його життя. За ті кілька днів у дорозі Луцій дізнався дуже багато нового на шляху свого дорослішання. Але один обман (що звично) завжди тягне за собою інші, а порядна людина повинна відповідати за свої вчинки й нести тягар їх наслідків аж до старості…
Ще один випадок, коли твір спочатку приніс своєму творцю Пулітцерівську премію, а згодом – Нобелівську. Класичний роман з елементами постмодернізму, «Дар Гумбольдта» в загальних рисах можна було б назвати книгою про непросту і дуже дивну чоловічу дружбу в схибленій на грошах Америці. Та сам Сол Беллоу волів жартома називати її «смішною історією про смерть». І справді, «Дар Гумбольдта» – це блискуча «чорна комедія» про складні стосунки, які поєднали великого поета – покійного Гумбольдта фон Флейшера, успішного американського літератора Чарльза Сітрина і цинічного, розумного ґанґстера. Роздуми про сенс і суть мистецтва чудово вплітаються у захопливий сюжет, дотепна сатира межує з трагедією, а художня вигадка майстерно доповнює автобіографічну канву твору.
Сенсаційною ця книжка Тоні Моррісон стала завдяки тому, що відкрито змалювала жахіття рабства, його вплив на психологію суспільства та загалом наслідки трансатлантичної работоргівлі для Америки й усього афроамериканського населення Штатів. Однак це не просто роман про історію життя негритянської рабині-утікачки Сеті та її дочку. Це також і глибокий твір про те, як складний вибір між свободою та життям може змінити долі улюблених близьких людей. Про приглушення пам’яті, сімейні травми, стосунки поколінь і любов, що здатна оживляти. Так, кожен читач самостійно має вирішити для себе, ким насправді є персонаж Белівед – таки дійсно привидом, або все ж реальною людиною. «Кохана» стала вершиною творчості Тоні Моррісон, що принесла авторці визнання та цілий ряд нагород, серед яких і Пулітцерівська, і Нобелівська премії з літератури.
За словами самого автора, це – його найкращий роман, вершина літературного доробку. До речі, Філіп Рот був вихідцем із єврейської родини еміґрантів з України. Своєю творчістю та ексцентричною поведінкою заслужив собі дещо скандальну славу. Однак по праву вважається одним із найбільш визначних американських письменників-інтелектуалів ХХ століття. В «Американській пасторалі» майстерно висвітлив теми конфлікту поколінь, етнічної спільноти євреїв, еміґрантського питання та політичної ідеології повоєнного часу в США. Головний герой зумів власноруч побудувати ту саму заповітну «американську мрію», яка, однак, перетворюється в прах і спричиняє в чоловіка серйозну екзистенційну кризу. Емоційна і дуже драматична книга.
Роман складається із 13 епізодів з життя американського провінційного містечка, де всі мешканці знають одне одного, як облуплених. Головна героїня, що об’єднує ці епізоди в єдину книгу, Олівія Кіттеридж – вчителька-пенсіонерка, якій дуже важко через свій складний характер та показну неприступність донести до близьких власні переживання, бажання, а головне – свою щиру любов. Для оточуючих вона залишається суворою та інколи навіть грубою. Однак все, що необхідно жінці – бути потрібною своєму чоловіку та сину, допомагати ближнім і нарешті дозволити собі бодай трішки проявити слабкість. У 2014 році вийшов однойменний міні-серіал, знятий за мотивами цього роману американською режисеркою українського походження Лізою Холоденко.
В’єт Тан Нґуєн народився в родині двічі емігрантів: спочатку його батьки у 1954 році перебралися із Північного В’єтнаму до Південного, а в 1975-му, після падіння Сайгона, втекли до США. Дебютний роман письменника «Симпатик» побачив світ у 2015-му і відразу став сенсацією, потрапивши у списки бестселерів The New York Times. Книга принесла своєму автору 6 престижних премій, включаючи Пулітцерівську. Роман висвітлює теми, близькі самому Нґуєну. Добігає кінця В’єтнамська війна, усі вже розуміють, що Сайгон от-от впаде. Головний герой «Симпатика» – подвійний агент, який працює і на США, і на СРСР, – повинен покинути батьківщину. Він давно перестав розрізняти, де свої, а де чужі, і ніяк не може зрозуміти, на чиєму ж боці воює. А отже – ризикує рано чи пізно стати ворогом для всіх.
110 thoughts on “Навздогін Пулітцеру: якими романами лауреатів Пулітцерівської премії можуть зачитатися українські книголюби”