Текст наданий видавництвом.
Про авторку
Христина Лукащук — володарка спецвідзнаки міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова” за кращий еротичний роман 2012 року “Курва”. Вона ж сама називає свої твори – відвертими.
Авторка понад тридцяти виданих книг. Авторка прози для дорослих, ілюстраторка власних текстів і текстів відомих письменників та письменниць.
Історії Христини поза межею відвертості. Сягають такої глибини занурення у світ емоцій героїв, що аж лоскітно.
Життя героїв проживаються, немов під збільшувальним склом такої сили, що видається, наче ти тут, поруч, наче це вже не чуже, а твоє життя, не чужа, а твоя власна історія.
За освітою художник та архітектор, авторка пише серцем. Її письмо своєрідне, позбавлене чітких правил та умовностей, а тому є ближчим до читача, ніж може видатись.
Новинки Христини Лукащук “Насіння кмину” та “Мова речей” стали чесним, відвертим, сильним, сміливим, яскравим і самобутнім голосом українського жіночого письма і автофікшину.
В основі “Насіння кмину” — дві історії. Перша — “Насіння кмину”, де героїня попри страх наважується зробити перший крок до себе. Друга – есеї, написані авторкою після непростого розриву стосунків, як спосіб загоїти рани, дбайливо поскладати себе до купки і віднайти цілісність і любов.
В основі “Мови речей” також дві історії. “Мова речей” — про досвід еміграції. Авторка за посередництвом речей описує різність світів, культур, ділиться власними асоціаціями, здогадками і відкриттями. “Цікаво ж” — історія жінки, котра вирішує почати життя з чистої сторінки і жити лише з внутрішніх відчуттів.
Про «Насіння кмину»
Роман “Насіння кмину” — це історія Сольки, яка живе своє життя як виходить. Намагається зі всіх сил відповідати власним і чужим ілюзіям про щастя. Що ж. Їй це вдалося. Вона живе своє забезпечене, безтурботне життя і горда з того, що все достеменно так, як хотіла. Та одного дня їй приходить повідомлення в месенджер від незнайомого чоловіка. Такий стабільний і передбачувальний світ стрімко перевертається з ніг на голову. Виявляється, вона знала того незнайомця й заглядалася ще підліткою, коли чекали автобус. Лише ніколи не наважувалася заговорити.
В щоденному листуванні з тепер не таким вже й незнайомим чоловіком, дізнається щось особливе. Правду про себе. Тепер постає єдине питання: що з тією правдою робити?
Перед героїнею постає дилема — вибрати себе, що означає позбутися стабільності (якої все життя прагла і таки отримала) чи вибрати стабільність, що означає лишитися в тому місці, де є і ніколи не дізнатися правди про себе, не дізнатися, якою вона є і ніколи не прожити власне життя, на власних засадах, навіть якщо вони вкрай інші, ніж ті, що пропонує суспільство. Тож — бунт чи тиха повільна смерть?
Героїня постає перед читачем наче на хірургічному столі. Оголена, відкрита, незахищена, ранима. Прожектор основного світла сконцентрований не так на подіях чи розвитку сюжету, як на її переживаннях, емоціях, відчуттях. Від найінтимніших до світоглядних. Постає зворушливою, розгубленою, втомленою, слабкою, але, водночас, міцною, впертою, твердою і цілеспрямованою.
У есе авторка розмірковує над темами, що близькі багатьом жінкам. Усвідомлення й пошуки себе справжньої, власні кордони, ставлення до чоловіків, до світу, до себе. Чи просто бути собою? Як прийняти себе такою, яка ти є? Чи можна певний досвід прожити й відпустити? Цю книжку варто прочитати, аби дізнатися як любити таку різну себе.
Текст написаний сміливо, відверто, талановито, широкими порухами. У нього — ефектний початок, динамічний розвиток. В процесі читання героїня стає подругою, з якою п’єш чай на кухні. Знаєш про її розгубленість, виклики, які перед нею стоять, і водночас захоплюєшся її почуттям гідності, впертому бажанню отримати відповіді на власні питання.
Темп оповіді у “Насінні кмину” різний. Динамічний на початку, спокійніший далі. Стиль письма легкий, але водночас чіпкий. Авторка створює кінематографічні сцени, користується лаконічними описами, діалоги динамічні, а роздуми Сольки глибокі, іноді навіть екзистенційні, саме такі, які виникають в розмові з подругою, яку знаєш все своє життя.
Попри те, що книжки Христини Лукащук дуже відверті, у новій книжці авторка виходить на геть новий щабель. Ця мега відвертість стає відкриттям, викликом і водночас містком, запрошенням читачу зустрітися з собою.
“Насіння кмину” — без перебільшення захопливий роман, що зачіпає за живе, адже в канву історії героїні авторка вплітає теми ідентичності, вірності, сутності родини, кордонів, пошуку себе, вміння чути себе.
У книзі чимало емоційних гачків, зокрема зради, яка може стати виходом з тупикової ситуації. Дружби доньки і матері, яка виходить за рамки суспільних уявлень.
“Насіння кмину” звучить як секретний інгредієнт, котрий робить страву особливою і неповторною. Саме такою є історія головної героїні, де її відвертість із самою собою стає саме тим секретним інгредієнтом, котрий змінює життя.
Цей відвертий, сміливий роман написаний так харизматично і нестандартно, що може захопити читача з будь-якого сегменту публіки.
Про «Мову речей»
Роман “Цікаво ж” — це історія Ксеньки, жінки, яка прожила значну частину життя, але насмілилась поставити крапку в стосунках, які їй не пасували. Вона вирішує жити так, як ніколи досі собі не дозволяла. Жити з серця.
В неї цікаве життя, творчість, друзі, подорожі. Бракує лише того єдиного поруч, з котрим можна розділити геть все. Найдужче бракує обіймів. Тож Ксенька маніфестує стан, в якому чується любленою, бажаною, горнутою. Результат маніфестації не заставляє себе довго чекати.
Ксенька зустрічає людину, поруч з якою чується саме так, як того праглося. Єдиний нюанс — ця людина — жінка. Перед героїнею постає дилема — послухати себе і ввійти в стосунки за межею традиційних уявлень і про які ніколи не мріяла, чи зрадити себе і шукати стосунки традиційні і зрозумілі.
Перед читачем крок за кроком відбувається становлення жінки. Від ілюзій до правди. Від бажання бути коханою і кохати через страх осуду, відторгнення і нерозуміння до прийняття рішення — не зраджувати собі попри все.
В “Мові речей” авторка розмірковує над темами, що близькі багатьом жінкам в еміграції. Самотність, чужа мова, чужі традиції, чужа культура. Чи можна серед цього всього чужого не втратити себе. Чи можна заново пустити коріння і чутися своєю. Що стає опорою і ґрунтом під ногами, що дозволяє прокидатися зранку і творити.
Тексти написані сміливо, відверто, талановито, щиро, тепло. Щирість оповіді обеззброює, зникають барʼєри. Легка і відверта манера написання створює безпечний простір, де читач в комфортному для нього ритмі поступово ставить і свої власні питання про місце, про радість, про щастя і про вміння бути собою і йти за власним серцем.
Темп оповіді у “Мові речей” ритмічний. Форма щоденника допомагає бачити лінійний розвиток сюжету, день за днем, тиждень за тижнем відчувати зміни настрою, думок, спостережень. Стиль письма легкий, але водночас інтригує. Авторка створює кінематографічні сцени, використовує схематичні описи, що дозволяють побачити цілісність.
“Цікаво ж” — захоплива історія, що зачіпає глибоко, в саме серце. В канву історії героїні авторка вплітає теми самоідентифікації, вірності, дружби, філософію мінімалізму, кордонів, вміння довіряти собі. Концентрується на внутрішніх станах і переживаннях героїв. Діалоги природні, а роздуми Ксеньки настільки щирі, що героїня видається дуже реальною і живою.
Цей відвертий, сміливий роман написаний так легко і щиро, що будь-кому захочеться вмоститися зручно, вимкнути телефон і поринути в світ, створений авторкою.
Замовити книжки
