Текст наданий видавництвом.
Ще сто років було очевидним, що в певний період свого життя жінка обов’язково має зробити свій вибір – кар’єра чи сім’я. Нині ж ситуація змінюється – жінки не хочуть обирати між двома варіантами, і як наслідок вимушені стикатись із значними викликами.
«Жінки й далі почуваються ошуканими. Вони відстають у кар’єрному зростанні й заробляють менше, ніж їхні подружжя й колеги-чоловіки. Їм кажуть, що свої проблеми вони створюють собі самі. Вони недостатньо агресивно конкурують і не вміють ефективно домовлятися про оплату. Вони не претендують на місце за столом, а коли претендують, то просять замало. Але жінкам також кажуть, що їхні проблеми не їм вирішувати, навіть якщо ці проблеми справді фатальні».
В 1930-1950-х жінок не допускали до «серйозних» професій, як-от для роботи з кредитами, брокерської торгівлі, і навіть під час Великої депресії з дефіцитом робочої сили наприкінці 1950-х років жінці відмовляли у роботі, якщо вона була заміжньою та мала дітей дошкільного віку або була вагітною. Зараз таких явних ознак дискримінації вже немає, і, здається, ми вже навіть досягли гендерної рівності на роботі – чому ж тоді все рівно існує різниця в оплаті?
У своїй книзі Клодія Ґолдін, володарка Нобелівської премії з економіки 2023 року, прослідковує, як різні покоління американських жінок реагували на проблему балансування кар’єри та сім’ї на тлі кардинальних змін у гендерній рівності, що відбувались у ХХ столітті. В дослідженні авторка сконцентрувалась переважно на жінках, які закінчили коледж, адже мали найбільше можливостей збудувати кар’єру. Їх кількість зросла протягом 1960-70-х років, коли зникла перевага чоловіків у навчанні, і відтоді з вишів із чотирирічним навчанням щороку випускалось більше жінок, аніж чоловіків.
Авторка поділила жінок із вищою освітою на п’ять груп, відмінність між якими полягає у їх прагненнях, рішеннях та виборах; окрім цього, групи відрізняються і тим, як поєднують кар’єру, роботу, шлюб та сім’ю.
«Сім’я або кар’єра», «Робота, а потім сім’я», «Сім’я, а потім робота», «Кар’єра, потім – сім’я» та «Кар’єра і сім’я» – такими є п’ять значущих груп, на основі яких авторка побудувала свої дослідження. На сторінках книги розкриються такі загадки: чому саме ці п’ять груп, що визначає межі кожної з них та які поправки варто внести наступній групі, зважаючи на досвід попередниць.
Окрім цього, в українському виданні подані примітки наукової редакторки, які доповнюють згадані в тексті ситуацію, опитування або ж дослідження такими, що проводились в Україні.
Більше цитат із книги:
«Те, що жінки досягають успіху з віком, доводить, що в молодості їх стримували – або вони самі себе, або інші, а також потреби сім’ї та професії, які конкурували між собою».
«Коли знижуються бар’єри, зменшується вартість навчання, покращується прийняття й усувається дискримінація — поліпшується розподіл талантів в економіці. За нещодавніми оцінками, 20–25 % економічного зростання після 1960 року в США забезпечено зниженням бар’єрів у працевлаштуванні, навчанні й освіті для жінок і меншин».
«Вірджинія Апгар, лікарка, анестезіологиня в акушерстві, яка винайшла шкалу оцінки стану новонароджених, що тепер носить її ім’я, народилася 1909 року. Після того як її керівник попередив, що ліпше не подаватися в хірургічну ординатуру, бо, мовляв, надто багато жінок зазнало невдачі в цьому, вона відмовилася від ідеї стати хірургом. Натомість керівник заохотив Апгар узятися до нового напряму — анестезіології, який доти був медсестринською спеціальністю. Апгар так ніколи й не вийшла заміж. Вона пояснювала: «Я просто не знайшла чоловіка, який уміє готувати їжу».
