«Принцеса + принцеса»: нешаблонна казка про справжні почуття

Ілюстраторка з Нової Зеландії Кейті О’Ніл створює графічні романи, і вже виграла три премії на звання найкращих дитячих коміксів. «Принцеса + принцеса» — її доволі незвична книга про те, як принцесу раптово рятує не лицар на білому коні, а смілива принцеса. Оглядачки блогу Yakaboo вже мають про неї #ДвіДумки.

Оглядачки

Юлія Дутка: Я звернула на цей комікс увагу ще навесні – чесно кажучи, комікси відстежую особливо ретельно, а тут ще такий рідкісний звір – дитячий і з веселковим відтінком у назві. Тож про себе подумала, що варто його погортати… і забула за виром інших книжок. Коміксова розмова на Книжковому Арсеналі переконала, що мені потрібен цей томик. Щоб ви знали, це не єдиний дитячий коміксовий реліз «Рідної мови» цьогоріч…

Віталіна Макарик: У дитинстві я любила історії про принцес – і досі їх люблю, але лише ті, які рвуть шаблони. Принцеса, яка сама обирає собі принца (або вибирає незалежність) – прекрасно! Принцеса, яка захищає свого дракона від кровожерливих «визволителів» – чудово! Принцеса, яку рятує принцеса – перфектно!

Сила дівчат

Віта: Дівчата можуть усе, але принцес це зазвичай не стосується. Їхня справа – лежати/сидіти і чекати, коли з’явиться прекрасний принц і здолає дракона, розвіє чари чи вб’є ворога. Або просто викраде. А потім вони мусять одружитися і жити довго й щасливо, як заповідає казка. Нудно, еге ж? А крім того, ці історії, де йдеться про чекання на порятунок і любов-як-винагороду, неабияк шкодять мізкам юних читачок, налаштовуючи на отакий пасивний підхід до життя.

Але принцеси з коміксу Кейті О’Ніл зовсім інші. Їм під силу одомашнити дракончика, розвалити високу вежу, зняти принца з дерева, знайти підхід до велетенського циклопа і побороти злу узурпаторку-чаклунку. І,що показово, всі ці подвиги не виконує одна особа. Авторка не ділить принцес на героїню і підопічну, а показує, як кожна дівчинка може скористатися своїми персональними якостями, аби здійснити щось важливе і грандіозне. Бо сила – вона у кожній із нас, чи не так?

Юля: Здається, що всі казки обмежуть функцію принцеси (Попелюшки, Білосніжки, Рапунцель…) режимом чекання на принца. Попелюшка в перервах драїть до блиску хату, Білосніжка куховарить для гномів, Рапунцель розчісує коси. Вельми несучасний підхід, який травмує дівчат ще з дитинства, бо під лежачий камінь вода не тече, і головні рішення в житті треба приймати самостійно і для себе, а не для когось. Казки ж привчають до інфантильності, «то ся зробе» та вичікування потрібних моментів, які можуть ніколи не настати. Тож «Принцеса + принцеса» у цьому сенсі просто неймовірна – дівчата вирішують самі, вони діють та досягають успіху, тому що не бояться спробувати.

Ця історія показує, що добрими намірами, та й взагалі добротою та відданістю можна завоювати всенародну любов та підтримку, а злюки будуть покарані, бо Всесвіт допомагає тим, хто здатен на самопожертву та дбає не тільки про власне я. Мені вельми шкода, що такої книжечки не було в моєму дитинстві (тоді взагалі було мало класних дитячих книжок), але й зараз я в захваті. 

Такі різні принцеси

Юля: Коли я була зовсім мала, то вважала, що завжди маю бути в сукеночці. Я фантастично не толерувала штани, бо мала бути маленькою принцесою (ті, хто спілкується зі мною зараз, може в це не повірити), але потім перетворилась на малу хуліганку в синцях і штанях – тож мрії про принцесовість залишила. Як виявилось, дарма. Що мені подобається у «Принцеса + принцеса»: тут неважливо, який ти маєш вигляд, якщо в тебе благородні наміри на добрі вчинки: хоч ірокез, хоч берці… Принцеса! А якщо ти – натуральна поганка, то навіть вишукані шати не зроблять з тебе людину… Ну, ви зрозуміли. 

Принцеса – не тільки у вежі, принцеса ще й на коні і при зброї. Принцеса ніжна і принцеса мужня. Принцеса вміє співпрацювати, вміє правити, вміє домовлятись, вміє безліч чого, але може й не вміти і бути принцесою. Бачите, яким феноменально феміністичним може бути… комікс з дитячою мальовкою. Глибоким та мудрим, щоб і дорослим було, чому повчитись. 

Віта: Знаєш, мені дуже сподобалося те, що принцеси тут різні не лише візуально (від стилю одягу до кольору шкіри), а й за характером. Відчайдушна і сильна Аміра має темний колір шкіри, зачіску-ірокез, вбирається у військовий мундир і нічого не боїться. Вона стримана, іронічна і впевнена у собі, справжня дівчина-воїн. Натомість Сейді, на перший погляд, мовби зійшла зі стереотипної казочки про принцес – довгокоса тонкосльоза білявка у короні і пишній сукні. Вона виглядає невпевненою в собі і трішки закомплексованою (стараннями злюки-чарівниці, яка роками шеймила і цькувала бідолаху). Але водночас вона добра, мудра і розсудлива, вміє знайти лагідний підхід до різних людей і створінь, перетворивши потенційних ворогів на друзів. А спробуйте скривдити дорогу їй людину – і Сейді не зупиниться ні перед чим, аби її врятувати.

Ця картинка світу, презентована у коміксі, у якій кожна принцеса по-своєму цінна і важлива, мені неабияк імпонує. Бути різними і водночас рівними – круто і кльово. Це дуже важливий меседж не лише для дітей (яким адресована історія), але й для дорослих, які цих дітей виховують. Відмовитися від нав’язування надуманих стандартів і соціальних очікувань буває непросто. Але лише так можна виростити щасливих принцес (і принців).

Навколокоміксний срач

Віта: «Принцеса+принцеса» – хитрий комікс. Спершу сприймаєш його як невинну історію про дружбу, аж поки не перегортаєш сторінку з епілогом, де йдеться уже про королівське весілля (аякже, усі порядні казки повинні ним завершуватися!). І бачиш, яка уже дорослі Аміра і Сейді ідуть під вінець. Для мене такий варіант «довго і щасливо» виявився одним із можливих і цілком логічних. Втім, не сумніваюся, що багатьом від цього, як то кажуть, «підгоратиме». 

Але, якщо упустити гендерні деталі,то вся ця історія – чудова модель здорових, рівноправних, усвідомлених і гармонійних стосунків. Дві юні особи познайомилися, пройшли через чимало небезпек, захищаючи і підтримуючи одна одну, розійшлися кожна іншим шляхом, вдосконалюючись у своїй сфері, а коли подорослішали і утвердилися як незалежні і круті селф-мейд особистості (одна – мудра принцеса, яку любить і поважає народ, інша – легендарна капітанка, яка перемогла найлютіших страховиськ), то зустрілися знову, щоб поєднати свої серця. 

Юля: Найбільше запитань, звісно, викликає епілог, в якому довго і щасливо. До того в коміксі просто дівчатка-подружки. Якось випадково забрела у якусь гілку коментарів на якійсь, на перший погляд, цілком адекватній сторінці, де жінка писала про те, що якби її діти виявились гомосексуалістами, вона б радше задушила їх у сповитку. В мене від цих слів аж руки заніміли і хотілось би щось написати про те, що батьки мали б бути першою підтримкою дітей і приймати їх такими, якими ті є (бо їм й так нелегко у суспільстві, яке засуджує їхню природу), але про що говорити з такими людьми, які лякають ще більше, ніж улюблені книжкові маніяки.

Були ще репліки про те, що така подача матеріалу програмує дитину на гомосексуальність – і байдуже, що орієнтація закладається ще до народження. Так, звісно, хтось бореться зі своїми потягами і прикидається «нормальним», але це веде до глибоких психологічних проблем – і депресія там не найстрашніше. 

Для мене «Принцеса + принцеса» – насамперед, добра історія для дівчат, які хочуть бути сильними та брати відповідальність за своє життя. Не можу демонізувати її і говорити про сімейні цінності (пригноблення жінок у шлюбі, яке досі залишається частою практикою, не є цінністю), народження дітей (не всі хочуть, не всі можуть, не всім, насправді, варто), бо я за те, щоб кожен міг бути щасливим, звісно, при цьому не шкодячи іншим. А тут саме так. 

Кому варто читати

Юля: Тим, хто любить добрі історії, вірить у силу дівчат та не страждає на гомофобію.

Віта: Тим, кому обридли стереотипи і хто вірить у те, що принцеси бувають різними.

Кому не варто читати

Віта: Тим, хто свято вірить у перелік «дівчинка повинна» і не готовий ні на мить засумніватися у цих залізобетонних настановах.

Юля: Тим, хто хотів прийти на Прайд з тим, чого люди зазвичай позбуваються у туалеті. 

Схожі книги

Юля: Мені на думку спадають дві недавні новинки про силу дівчат «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки» Скарлетт Кертісс та прийняття інакшості «Таємниця Ґаннерів» Ребекки Кауффман. 

Віта: Принцеси і капітанки, які йшли проти суспільних умовностей і обирали власний шлях, жили насправді. Можете пошукати цих більш чи менш відомих жінок у двотомнику «Казки на ніч для дівчат-бунтарок». Ці казки реальні і теж неабияк надихають.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

Залишити відповідь