Зазвичай Гелловін асоціюється у нас із «ліхтарем Джека», костюмованими вечірками, вигуками «цукерки або смерть» та іншими атрибутами цього свята, перейнятими із зарубіжних традицій. Та Гелловін – це не тільки про страшне та веселе. Вважається, що в цей день душі всіх померлих повертаються на землю, щоб відвідати свої домівки. Але повертаються звідки? Який він – загробний світ? Зараз якраз гарний час пошукати відповіді на ці запитання. Тому ми підготували для вас добірку з 10 художніх книг, дії яких відбуваються в раю, пеклі, чистилищі чи іншому втіленні потойбічного світу.
Данте Аліг'єрі «Божественна комедія. Пекло. Чистилище. Рай» (Астролябія, 2017, пер. Максим Стріха)
«Божественна комедія» Данте Аліг’єрі – певно, найвідоміший твір про потойбіччя, який уже близько 700 років є шедевром світової літератури і навіть у ХХІ столітті не втрачає своєї популярності, залучаючи все більше і більше читачів до кола своїх прихильників. Та якщо більш богобоязливих сучасників Данте швидше лякали і шокували описані ним жахні сцени «Пекла» і надихали ідилічні сцени «Раю», то сучасних читачів вражають скоріше надзвичайна продуманість і яскравість художніх описів потойбічного світу, які містить поема.
Як відомо, «Божественна комедія» складається із трьох частин (кантик). У першій кантиці Данте відправляє нас до пекла. Тут на читача чекають вражаючі описи страшних мук грішників, що розплачуються за своє нечестиве земне життя. Причому кожному гріху в тому чи іншому колі пекла відповідає певна міра покарання, зіставна з характером і тяжкістю такого гріха. Далі ми прямуємо до чистилища. У цій частині, щедро нашпигованій різноманітними алегоріями, автор показує читачеві, з якими випробуваннями мають впоратися душі, що застрягли між пеклом та раєм, щоб спокутувати свої гріхи і піднестися у небесні сфери парадизу. В останній же кантиці ми нарешті опиняємося у раю. Тут Данте демонструє нам влаштування цієї частини загробного світу та знайомить з багатьма праведниками минулих епох, серед них із його коханою Беатріче Портінарі.
Твір читається досить непросто, але післясмак від нього просто божественний!
«Рай десь неподалік» – це третій роман американської письменниці Фенні Флеґґ із так званого циклу книжок про провінційне містечко Елмвуд-Спрінґз. Втім, попри те, що тут зустрічаються деякі герої попередніх романів, він є цілком самодостатнім і вільно читається, навіть якщо ви не знайомі з його «попередниками».
Головною героїнею роману є майже дев’яностолітня жіночка Елнер Шимфізл. Одного дня ця мегадіяльна літня пані вирішує зібрати у себе на подвір’ї інжир. Втім ця ініціатива закінчується для неї трагічно – вона падає з драбини і опиняється в лікарні, де згодом помирає. Але на цьому з невгамовною бабцею ми не прощаємося, її життя просто переходить в іншу площину – тепер вона в раю. Блукаючи його просторами, вона розмірковує про своє життя, зустрічає померлих родичів і друзів, знайомиться з новими людьми і навіть спілкується із самим Творцем. І все це описується у властивій Фенні Флеґґ життєствердній манері, коли навіть найтрагічніше – смерть – може викликати посмішку.
Епіграфом до книги наведено цитату Альберта Айнштайна: «Є два способи прожити життя: або так, наче чудес не буває, або так, наче все життя є дивом». Цей роман не тільки навчить трохи вірити в дива, а й подарує величезну порцію тепла, доброти і гарного настрою.
Крис, люблячий чоловік та батько чотирьох дітей, гине в автокатастрофі. Він був гарною людиною, тому його душі щастить – вона потрапляє до раю. І хоча герой довго не хоче приймати факт своєї смерті і розлучатися з родиною, врешті-решт він примиряється зі своєю долею та починає призвичаюватися до нової форми свого буття. Та прекрасне раювання триває недовго. Крис дізнається про те, що його дружина наклала на себе руки, через що її душа опинилася в чистилищі. Щоб врятувати її, чоловік готовий пройти будь-які випробування.
У цій книзі автор показує свою версію того, куди душа людини потрапляє після смерті, що з нею там стається, як вона сприймає свій відхід та як втрата близької людини впливає на її рідних. Вона про заперечення, примирення та боротьбу. Про те, що навіть смерть не може зруйнувати справжнє кохання і що заради спасіння душі рідної людини можна зважитися на все, навіть на непросту, небезпечну подорож до чистилища. В цьому романі є місце і розпачу, і надії, і суму, і любові. А фінал книги дуже зворушливий і оптимістичний.
У своїй епічній поемі «Утрачений рай» англійський письменник Джон Мілтон пропонує читачам зазирнути за лаштунки відомих біблійних сюжетів. У центрі історії – створення та гріхопадіння перших людей – Адама та Єви. Серед дійових осіб ви також побачите колишнього архангела Люцифера, який після вигнання до пекла одержав ім’я Сатана, Творця та його Сина, архангелів, серафимів, херувимів та інших героїв біблійних оповідей. Окремими персонажами тут також виступають Гріховність та Розпад-Смерть.
Починається твір поразкою ангельського війська Люцифера і його падінням до пекла, а закінчується вигнанням спокушених Сатаною Адама та Єви із райського саду. У сюжеті ви, можливо, не побачите нічого нового, адже всі описані події взяті автором із Біблії. Але Джон Мілтон додає до них нові барви. Зворушливі сцени, емоційні монологи та діалоги, яскраві описи протистояння добра і зла – все це у виразній поетичній формі автор наводить у своїй поемі.
«Мене звали Сьюзі, прізвище – Селмон, що, між іншим, означає «лосось». Шостого грудня тисяча дев’ятсот сімдесят третього року, коли мене вбили, мені було чотирнадцять років» – таким словами розпочинається перший розділ роману «Милі кістки» Еліс Сіболд. Власне, вся подальша оповідь ведеться від імені цієї дівчинки. Вбита у такому юному віці, вона не хоче далеко відходити від свого земного життя. Тут її тримають нездійсненні мрії, невтілені плани, нереалізована любов і, перш за все, любляча родина, яка страшенно страждає через втрату. Тому, перебуваючи у потойбіччі, Сьюзі продовжує стежити за тим, що відбувається на землі.
В романі на першому плані стоїть тема втрати. Втрати життя, втрати близької людини, втрати зв’язків між членами родини. Одне втрачене життя запускає руйнівний механізм. Колись щаслива і дружна сім’я Селмонів не витримує удару долі і стрімко розпадається. Має пройти чимало часу, щоб на цих руїнах зародилося «нове життя». Надзвичайно сумна і прониклива історія, яка, втім, нагадує нам, що живі мають жити, а померлі – вони завжди з нами, у наших серцях, а може, й ще десь…
Ми звикли вважати, що потойбіччя – це десь далеко: на небесах, або в пеклі (як кому пощастить), на крайній випадок десь посередині – в чистилищі. А що як припустити, що душі померлих «живуть» значно ближче – наприклад, на кладовищі? Власне, Ніл Ґейман так і зробив – припустив, придумав історію і написав на її основі книгу.
Через трагічні обставини майже півторарічний малюк опиняється на цвинтарі. Ні, він не помирає, а цілком самостійно заходить туди ніжками. В нормальному світі його б, напевно, швидко знайшли і забрали звідти. Але у химерному світі Ніла Ґеймана, де на цвинтарі мешкають душі померлих, хлопчика бере до себе на виховання парочка привидів. За життя подружжя мало прізвище Овенс, тож отримує його і малюк. А ім’я йому дають Ніхто, скорочено – Ніх. Хлопчик зростає на цвинтарі. Він навчається, розвивається, дружить з химерними істотами, що населяють кладовище і, здається, почувається цілком щасливим. Однак живим місце серед живих і настане той день, коли Ніху доведеться піти. Але спочатку йому треба позбавитися «привидів» минуло. Попри назву, книга добра і повчальна. Вона позиціонується як дитяча, але напевно припаде до душі й багатьом дорослим.
Якби у вас була змога подорожувати до потойбічного світу з подальшим поверненням до світу живих, чи скористалися б ви такою можливістю? Питання непросте. А от у романі французького письменника Бернара Вербера такі сміливці знаходяться. Називають їх танатонавтами, тобто дослідниками смерті. Через вилазки двох таких дослідників – друзів Мікаеля та Рауля – за межі життя автор показує нам свою версію потойбіччя. За задумом автора – то цілий континент. Але не всі його шляхи є безпечними, і головне завдання танатонавтів – скласти безпечний маршрут для майбутніх подорожувальників.
В книзі наміксовано наукову фантастику, міфологію, релігію, філософію. Але тільки такий різнобічний погляд на смерть може дати відповідь на запитання, що сховано за її лаштунками.
Роман «Імперія ангелів» є другою частиною дилогії Бернара Вербера «Ангели», до якої входить також роман «Танатонавти». Тут нам зустрічаються як старі, так і нові герої. Так, відомий нам із першої частини танатонавт Мікаель Пенсон в результаті нещасного випадку помирає. Але для нього це аж ніяк не кінець. На Небесному суді вирішено зробити його ангелом–охоронцем. Під його опіку потрапляють три клієнти – всі дуже різні і по-своєму непрості. Завдання Мікаеля – направити їх на правильний шлях, аби після закінчення їхнього земного життя їхні душі могли потрапити до раю. Крім того, дослідницька душа вабить його пізнавати нові простори потойбіччя, що додає ще одну сюжетну лінію до роману.
Як і перша частина, «Імперія ангелів» наповнена незвичною авторською філософією. Комусь вона сподобається більше, а комусь, можливо, – й ні. Але байдужим цей роман навряд чи когось залишить.
Тринадцятирічна дівчина Медісон Спенсер раптово помирає і опиняється в потойбіччі. Та не райські ворота перед нею відкриваються, як можна подумати, а малоприємна брама пекла. Втім, Медді швидко облаштовується в новому світі і знаходить своє покликання – заманювати невинні душі до пекла. Роботка непроста, але дівчина справляється з нею бездоганно. Поступово вона завойовує авторитет у світі мертвих, а в кінці навіть кидає виклик самому Сатані.
Роман просякнутий чорним гумором, іронією та гострою сатирою, що оголюють малоприємну людську сутність і вдавані цінності та ідеали людства. Деякі моменти викликають відверту огиду. Разом із тим тут трапляється багато відсилок до літературних творів, фільмів та явищ масової культури, а також присутньо чимало філософських роздумів. Твір явно не для всіх, але прихильникам специфічної творчості Чака Паланіка має сподобатися.
Роман Джорджа Сондерса «Лінкольн в бардо» є частково історичним, частково – містичним. 20 лютого 1862 року у Авраама Лінкольна помирає одинадцятирічний син Вільям. Ця трагедія дійсно трапилася в житті американського президента. Кажуть, він дуже важко переживав цю втрату і навіть іноді навідувався у склеп, щоб доторкнутися до тіла хлопчика. Саме цей факт і спонукав письменника написати роман. В ньому він поміщає померлого Лінкольна-молодшого у бардо – пограничний стан між життям і смертю, описаний у буддизмі. Тут мешкають душі, які не змогли розлучитися зі своїми земними бажаннями і прийняти факт власної смерті. Кожна з них прагне розповісти історію свого життя, поділитися своїм болем і виразити надію на те, що все ще можна змінити. Але надії марні – шляху назад немає…
Книга глибоко трагічна. Вона викликає болючі думки про смертність людини і нагадує нам про те, що в нас на цій землі є лише один шанс – одна спроба прожити життя достойно і щасливо.
2 258 thoughts on “Яке воно – потойбіччя? Художня література до Гелловіну”