Детективні пристрасті у світі високого мистецтва: чому варто читати роман Олеся Ільченка «Порт Житана»

Не надто хотілося б починати з бідкання про те, яке ж українське мистецтво недооцінене у світі, але ніде правди діти. Чимало видатних українських художників, які творили на початку XX століття, нині або хибно потрапляють у категорію так званих «російських авангардистів», або ж незаслужено позбавлені належного визнання у когорті «мистців зі Сходу». І це попри те, що у свій час вони могли бути справжніми кумирами в богемних колах Європи й Америки, зірками виставок і салонів, а їхні картини, скульптури і дизайнерські проєкти мали шалений успіх як до, так і після Другої світової війни. 

Аби спонукати українців більше дізнаватись про геніальних, але забутих земляків, слід привертати увагу до теми в різних контекстах. Художній залишимо мистцям і мистецтвознавцям. У літературному ж це зробив письменник Олесь Ільченко новим романом «Порт Житана», що побачив світ цієї осені у видавництві Meridian Czernowitz.

Олесь Ільченко. Фото Жанни Ільченко

Віднайти загублені імена

Центральною постаттю у книжці Ільченка є киянин Марко Мазур непересічний художник, якому заздрили і яким захоплювались його сучасники від Марка Шагала до Пабло Пікассо. Персонаж цей не має одного реального прототипа, але він став влучним збірним образом плеяди обдарованих українських еміґрантів, чия творчість чекає свого тріумфального повернення на батьківщину.

Будучи студентом Української академії мистецтва, талановитий Марко тікає з рідного Києва, захопленого більшовиками. Залишитись у таких умовах для художника означало б відмову від покликання, цілковиту втрату себе і духовний злам. Але хіба ж втеча на Захід не така сама зрада? Вибір головного героя легким не назвеш, та він зроблений. І стає початком складного шляху через поневіряння і невтомну працю до визнання.

От тільки з роками, що Марко Мазур провів закордоном, його біографія вкривається білими плямами, а постать настільки обростає таємницями, що вже нашим сучасникам знадобиться не один ключ для їхньої розгадки. Ця невідомість є спільною ознакою для всіх, кого уособлює персонаж Мазура. Так, мистці з України аж ніяк не потрапляли на маргінес історії, а навпаки органічно вписувались у контекст загальної світової культури, навіть ставали її двигунами, але ніхто не знає, якими були б долі художників, якби не еміґрація чи змогли б вони засяти так яскраво? І чи не втратило б західне мистецтво кілька геніальних постатей, якби такі мистці, як умовний Мазур, все ж залишились у 1920-30-ті роки в Україні?

Слідами втрачених скарбів

Основних ліній у сюжеті роману «Порт Житана» дві: одна історична, а друга сучасна. Ниткою, що їх поєднує, є постать Марка Мазура. Персонажами першої стають такі знаменитості, як уже згадані Пікассо та Шагал, а ще Соня Делоне, Серж Лифар, Олександр Архипенко видатні генії свого часу, тісно пов’язані з Україною своїм походженням. У цій сюжетній лінії відчувається серйозний бекґраунд: автор добряче попрацював над фактологічною основою, адже багато елементів роману є історично достовірними. Звісно, це підігріватиме інтерес читачів, які захоплюються мистецтвом і полюють за правдивою богемною атмосферою у різних її проявах.

Паралельна сюжетна лінія книги переносить нас уже на початок 2010-х, де київський мистецтвознавець Сергій Коваленко збирає колекцію художніх творів на замовлення одного з українських олігархів. Справжньою перлиною колекції могла б стати бодай одна робота Марка Мазура. Але щоби відшукати такий скарб, Сергієві доведеться стати учасником справжніх шпигунських пристрастей, не останню роль у яких належить зіграти жінкам. У вирі всіх подій для Сергія Коваленка, як і колись для Марка Мазура, особливим місцем несподівано стане затишний ресторан «Порт Житана» на березі Женевського озера.

Динамічності роману Олеся Ільченка не позичати. Біографічний мотив тут вдало підсилюється детективною лінією, любовні пригоди героїв вносять нотку сентиментальності, а важливі історичні події, на тлі яких розгортається сюжет (трагічні українські революції столітньої давнини й зовсім нещодавні), додають драматизму і соціального акценту. Тому й визначити конкретний жанр, до якого можна було б віднести цю книгу, важко: роман можна одночасно назвати і історичним, і детективним, і біографічним, та й не тільки.

Київ, Париж, Женева…

Окремо хочеться звернути увагу на географію «Порту Житана». Напевно, мало хто з читачів може залишатись байдужими до героїв, яких доля аж так розкидала по світу: Київ, Москва, Краків, Берлін, Париж, Женева, Ніцца, Чикаґо… Слід віддати належне автору атмосферу кожного міста, куди потрапляють дійові особи роману, він передав. Та ще й так, що цілий світ видається тісним закапелком.

Роман Ільченка вигідно вирізняється на фоні більшості сучукрліту чудовою мовою: здавалося б, нічого особливого гарно побудовані розлогі речення, витончені описи й порівняння, красива літературна мова героїв не застаріла і не надто рафінована, щоб стати неживою, але така, яку вже зрідка зустрінеш у молодших, не таких майстерних авторів.

Пряма мова

«[…] чи має все ж таки людина волю вибору, вільну волю будувати своє життя так, як відчувається і прагнеться, іти супроти фатуму, невблаганної, як здається багатьом, долі. Чи є талан от у нього, скажімо? Чи керує він хоч трохи своїм життям? Зараз Маркові здавалося, що — так, свобода волі не вигадка, не абстракція, а таке, що він узяв до рук, як вуздечку коня»

«Приналежність до нації — це не паспорт, це приналежність до національної ідеї»

«Минуле, на відміну від майбутнього, має лише одну варіацію. І тому не може бути іншим. Та й варіативність майбутнього існує лише в нашій уяві, через брак інформації про сьогоднішні реалії та неможливість їх зіставити, порівняти, щоб прорахувати наслідки. Іншими словами, випадковостей не існує. Випадковостями називають процеси, які ми не змогли прорахувати, через нестачу знань про їхні передумови»

Кому читати

Поціновувачам образотворчого мистецтва, зокрема мистецтва початку XX століття, частим відвідувачам виставок і музеїв. Тим, хто хотів би відкривати для себе все більше імен видатних українців, адже ми маємо ким пишатися! Зрештою, просто любителям якісної української сучасної прози з небанальними і динамічними поворотами сюжету.

Кому не читати

Людям, зовсім далеким від мистецтва і культурної спадщини. А також тим, хто за чисту монету приймає будь-які, навіть найменші літературні містифікації ви будете сильно розчаровані, не знайшовши у Вікіпедії ніякого Марка Мазура.

Схожі книжки

Ірина Стахурська
Менеджерка з комунікацій, працюю в аграрній сфері. За першою освітою – банкір. Палко люблю читати і все, що пов’язане з книжками. Віддаю перевагу художці, бо ніщо не зрівняється з задоволенням від прочитання доброго роману. Авторка інстаграм-блогу @book_klondike
https://www.instagram.com/book_klondike/