Сучасні обличчя польського фентезі: Інтерв’ю з Анною Каньтох і Робертом Веґнером

1-2 червня в Києві відбувся фестиваль популярної культури Kyiv Comic Con, гостями якого стали польські письменники-фантасти Анна Каньтох та Роберт Веґнер. 

Анна Каньтох працює у кількох жанрах одночасно – пише жанрову фантастику, твори в дусі магічного реалізму, а також ретро-детективи та романи для підлітків. Українському читачеві Анна відома, насамперед, за першою частиною циклу про Ніну Панкович, що був опублікований під назвою «Таємниця покинутого монастиря» (в оригіналі – «Таємниця чортового кола»). До фестивалю також вийшов друком другий роман циклу – «Таємниця проклятого лісу». Окрім цього, українською публікувалися кілька її повістей про Доменіка Жордана (у міжнародних збірках від «Клубу сімейного дозвілля»). Письменниця має численні відзнаки і нагороди, зокрема нагороду ESFS на «Еврокон-2007» як молода перспективна авторка, номінувалася на польську премію для детективних творів Нагорода Великого Калібру, стала лауреаткою премії ім. Я. Зайделя, отримала премію імені Яніни Парадовської та премію імені Єжи Жулавського.

Роберт Веґнер найбільш відомий своїм циклом творів про вигадану країну Меекхан, за який він отримав 5 нагород престижної польської літературної премії імені Януша Зайделя, також письменник двічі був відзначений премією імені Жулавського та визнаний кращим молодим автором на «Євроконі» в Дубліні (2014). Українською перекладений перший роман циклу «Оповістки з Меекханського прикордоння», що має назву «Північ-Південь».

Ми поспілкувалися з письменниками про джерела їхньої творчості, про популярних у Польщі авторів жанру фантастики, про власні знахідки в письмі та читацьку аудиторію.

Хто вас надихав – автори, твори? Розкажіть, з чого почалась ваша творчість?

Роберт: Початок був таким самим, як у більшості письменників – тобто все почалось з читання великої кількості книжок. І, як тільки я вивчив літери, почав дуже багато читати різних книжок – історичних, пригодницьких і фантастичних. Кожен автор залишав якесь зернятко, і через деякий час все це сформувалось у мою творчість.

Які саме книжки?

Роберт: У польській фантастиці домінував Станіслав Лем, і саме його книжки були першими, з яких я дізнався про фантастику. Ще один польський автор, з яким я зустрівся, був Януш Зайдель. Книжка, яку досі пам’ятаю, це збірка його оповідань. Потім був Лем, після нього – російські Стругацькі, опісля стався бум на англомовну літературу, і в той час читав все, що потрапляло мені до рук. Не всі книжки осягав, це був момент пошуку. І з цього всього виникла моя творчість. 

Анна: У моєму випадку важко відповісти на це запитання, я пишу фантастику для дорослих, для молоді та кримінальну прозу. А українські читачі можуть знати тільки мій цикл книжок для підлітків. Якщо говорити про цей напрямок моєї творчості, то інспірацією до них були твори Філіпа Діка, трохи – стародавні повісті для підлітків про пригоди групи підлітків, але там завжди головними героями були хлопці, а не дівчата. І я тоді вирішила для себе, що, коли виросту, напишу книжку для підлітків, де головною героїнею буде дівчина.

У Польщі є багато доброї фантастики, як не загубитись, як вирішили вирізнятись?

Роберт: У Польщі маємо те щастя і водночас нещастя, що є Сапковський, який так добре написав цикл книжок, що нікому не можна було його обійти. І багато письменників старалися писати, як Сапковський. Але це неможливо – писати, як Сапковський, треба бути Анджеєм Сапковським. Я пішов власною дорогою. І зійшов на свою стежку – не на літературу серйозну, як у нього, а більш популярну, щось на зразок «Гри престолів», ніж до літературних ігор. І це мені вдалося – я почав писати, як Роберт Веґнер. 

Я запропонував щось нове, чого не було досі у польській фантастиці. Але так стається завжди, що після якогось періоду з’являється хороша література.

Чи ви колись зустрічались з Сапковським?

Роберт: Не мав такої нагоди, виступали на кількох фестивалях, але ніколи не перетинались.

А окрім Сапковського, які ще польські автори відомі? Що хочеться сказати насамперед про сучасну польську фантастику?

Роберт: Думаю, що фантасти, які пройшли еволюцію від літератури посттолкіністської, коли всі старались писати, як Толкін, де багато гномів, ельфів, і той керунок у Сапковського був закритий. А я з тих фантастів, хто поставив на більш реалістичну фантастику, з багатьма історичними моментами. Окрім Сапковського і Анни Каньтох, Ярослав Ґжендович має добрий цикл, більш сайнс-фікшн, з першої сторінки важко зорієнтуватись. Більшість письменників пішла, як я, у великі цикли. Але є й письменники, які пишуть оповідання чи мають наразі по одній книжці. 

Анно, чи ваші історії, де головні герої – дівчата, це щось унікальне?

Анна: Та ні, це не було чимось революційним. Я пам’ятаю книжки, які читала у 80-х роках, коли я сама була підлітком. А коли сама почала писати, то багато чого змінилось і в літературі польській, і світовій. 

Яка ваша аудиторія? Скільки книжок продається у Польщі?

Анна: Зазвичай тираж становить 10 тисяч. Але у Польщі зараз дуже багато перекладів з англійської літератури, і дуже багато письменників, ринок є, але він дуже великий. 

Розкажіть про ті книжки, які перекладені українською?

Анна: Я загалом пишу для дорослих читачів, і ті книжки, які перекладені українською – це виняток, бо вони для підлітків. А з дорослої серії маю кілька книжок нетипової фантастики, є кілька, написаних у стилі магічного реалізму, і вони для мене найважливіші, найбільш особисті, над ними я працювала найбільше і хотіла б, щоб трапилася можливість перекладу їх іншими мовами. Перша з них – «Чарне», за назвою місцевості. 

Роберт: Це одна з двох найкращих книжок, які варто прочитати.

У мене вийшло 5 томів циклу, я їх називаю цеглами. І перша книжка з цього циклу – найважливіша, бо від неї залежить, чи читач захоче прочитати інші. Але у кожній наступній я розвиваюсь як автор. 

Для кого пишете, а хто найбільше читає?

Роберт: Якось мій видавець спробував рекламувати мої книжки як чоловічу мілітарну фантастику, потім виявилось, що половина читачів – дівчата. Але ця література, як на мене, може потрапити до рук різних читачів – як підлітків, так і людей віку моїх батьків. Маю широке коло читачів.

Скільки реальності у вашій фантастиці?

Анна: Маю надію, що немає жодної реальності. Хоча це ще залежить, про що саме мова – я не описую ні себе, ні знайомих людей, всі герої вигадані. У мене розважальні речі, не для того, щоб коментувати реальність. 

Роберт: У мене дуже багато героїв, я їх не виокремлюю, але реальність присутня тут, як би я свідомо цього не хотів. У моїй першій книжці є момент, коли описую конфлікт між культурою західною і орієнтальною. 

Чи багато у Польщі знято фільмів на основі книжок?

Роберт: Так, у нас є добра кіношкола, але не фантастична. Може, молоде покоління почне знімати польську фантастику. 

(Visited 93 times, 1 visits today)