За містом, по вуха в пригодах: «Що знаходять в Хрулях» Насті Мельниченко vs «Дике літо в Криму» Зірки Мензатюк

Якщо відкласти в бік телефони й планшети і вибратися з великого міста, взяти велосипед або човна, вийти до річки, в ліс, у гори чи просто за село, там можна знайти реальні, карколомні і трішки небезпечні, пригоди. Двоє братів-двійнят, Сашко і Святослав, відшукали їх у Хрулях – звичайно-незвичайному селі, куди приїхали з мамою пожити після розлучення батьків. А для міської дівчини Наталочки і її друга Северина таким виходом із зони комфорту, який перетворився на пошук скарбів, став похід у гори прекрасного, дикого і ще вільного від окупації Криму.

Чиє літо виявилося веселішим, захопливішим і кориснішим? Спробуємо визначити у «двобої» цих історій!

Пригоди без ґаджетів

Герої книжки «Що знаходять в Хрулях» отримують перемогу одразу на старті. Адже у цьому відрізаному від цивілізації (особливо взимку!) селі вони не просто гостюють на канікулах, а живуть. Вони добре знають, як відчепити човен і податися в плавання, куди можна без вагань іти гуляти, а куди – зась (та це зовсім не значить, що потенційна небезпека загрузнути в болоті чи заблукати в гущавині їх зупинить!), можуть гасати з рання до ночі й охоче цим користуються. Та все ж, як прибулі, мають усі переваги не-місцевих: захоплено відкривають для себе звичні для сільських однолітків локації і розваги, знайомляться і дружать із людьми, близьке знайомство з якими у селі не дуже схвалюють, ну і загалом почуваються доволі вільно.

Сашко і Святослав різні за характером. Перший – розсудливіший та обережніший, легко може відмовитися від пригоди, якщо бачить, що ризик надто високий, та водночас він здатний на імпульсивні й несподівано глибокі вчинки. Другий – яскравий і запальний, годен хоч до чорта на роги пертися задля чогось цікавого. Хлопці врівноважують одне одного і складають чудову команду, до якої згодом долучається ще й дівчинка Ксеня. Разом вони влаштовують переполох на фермі в сусідньому селі, бредуть крізь болото і колючки диких ягід на загублений у хащах острів і роблять чимало менш екстремальних речей: катаються на ковзанах по скутій кригою річці взимку і купаються в ній улітку, рибалять, сидять вечорами біля вогню… Як і всі нормальні сучасні підлітки, вони з не меншим задоволенням посиділи б із планшетом. Але інтернет у Хрулях не тягне, мама гаджети за різні провини вилучає, тож і доводиться користуватися безмежжям цікавинок і викликів, які дарує сільське життя.

Наталочці ж, героїні повісті «Дике літо в Криму», випадає нагода відчути на собі всі принади «дикого» відпочинку у горах над морем. Довгий виснажливий перехід з важким рюкзаком на плечах, комахи, які невтомно атакують і в наметі, і назовні, складний побут наметового містечка, де навіть для того, щоб викинути сміття, треба попрацювати лопатою, – все це дівчину страшенно втомлює і розчаровує. Про телефон і мови нема – де ж його заряджати? До кипариса не підключиш, від сонця енергію не візьмеш… Час від часу його вмикаючи, Наталка отримує уривки смсок – і вони складаються в дивну загадку, яку конче треба розгадати!

Неповторна кримська природа, мінливе море, нові друзі Асіє та Абдюль і сімейна легенда про срібний пояс татарської красуні, якою вони поділилися, роблять своє. Енергійна Наталочка всі побутові незручності зрештою перетворює на переваги і з головою пірнає у пригоду, пов’язану із пошуком скарбу. Мов дика кізонька, безстрашно скаче по валунах, вибирається у походи, копає кам’янисту землю, досліджує ландшафт і вбирає у себе все тепло і сонце дикого кримського літа.

Магія та інша чортівня

Але якщо хочете, щоб сільські або «дикі» розваги дітлахів стали цікавішими, додайте до них дрібку чортівні – реальної чи вигаданої. У Хрулях цим чарівним рушієм дитячих пригод стає баба Надешка – стара жінка, яка живе самотою на хуторі. У селі подейкують, що вона відьма, а та й не заперечує. Святослав і Сашко, загорівшись бажанням і собі перейняти дрібку чарів, благають, аби Надешка передала їм свої вміння і знання. Вона й не відмовляє, але ставить умови, які хлопці мусять виконати. І ці завдання, моторошні й криваві, спантеличують їх, але не зупиняють. Вбити корову і пролізти крізь її нутрощі? Принести корону двометрового вужа? Знайти і віддати відьмі зірку з неба? Хай з важким серцем, але відважно хлопці беруться за кожне із них – але не доводять до кінця. Чому? Бо їх зупиняє найсильніша у світі магія – магія людяності.

Промовляння-замовляння і завдання старої Найдешки мовби зійшли зі сторінок етнографічних збірників. Вони моторошні, але не занадто. Пригадую, як у дитинстві, у віці героїв Насті Мельниченко, зачитувалася такою книжкою, в якій були зібрані записані з вуст старожилів перекази і «реальні» історії про відьом, домовиків та іншу нечисть. Було страшно цікаво! Тож не сумніваюся, що вся магія, якої намагаються навчитися, Сашко і Святослав читачів не налякають, але добряче зацікавлять.

А в історії Зірки Мензатюк немає ні відьом, ні відьомської магії. Зате є найсправжнісінький чортик Антипко, знайомий Наталки і її друга Северина з попередньої книги «Таємниця козацької шаблі». Та ще й не сам, а з усією чортячою сімейкою, яка, схоже, теж вибралася на канікули до Криму. Але навряд чи це простий збіг обставин, еге ж? Надприродна складова у цій історії не така помітна, але вона додає особливої інтриги, такої «перчинки», яка спонукає уважно слідкувати за пригодами людей і чортів.

Що кажуть дорослі

У повісті «Дике літо в Криму» важливим є історичний бекграунд: минуле півострова з трагічними сторінками ХХ століття – виселенням кримських татар. Місія дорослих – розповісти дітям про це. Познайомившись із місцевою родиною киримли, Наталочка та Северин слухають реальні сімейні історії про поневіряння їхніх предків під час і після депортації. Але львівському пластуну Северину важко подолати упередження проти кримських татар, виплекані шкільними підручниками з історії та народними піснями з навчальної програми. Розбити ці історичні стереотипи допомагає Наталчин тато, розповідаючи, що хоч українці з татарами не раз чубилися, але й підтримували одне одного в боротьбі за  незалежність: татари були важливими союзниками запорізьких козаків. Взагалі у цієї книжки потужна пізнавальна складова. Прочитавши її, діти дізнаються немало цікавих фактів про природу Криму, історії та звичаї кримських татар і навіть вивчать декілька слів кримськотатарською.

У «Що знаходять в Хрулях» героям (а заодно – і читачам) розповідають про інші важливі «дорослі» проблеми, про які з дітьми зазвичай не говорять (і дарма). Наприклад, про депресію. Саме ця недуга перетворила їхню зазвичай життєрадісну й енергійну маму на жінку, яка переважно сидить або лежить на ліжку, дивлячись в комп’ютер чи стелю, мовчить, спить і плаче. Ця мамина відстороненість від життя, з одного боку, забезпечує хлопцям більше свободи, але з іншого – неабияк їх тривожить. Тож коли одного дня мама чесно розповідає їх про депресію, їде до лікаря і починає лікуватися, вони видихають з полегшенням: ліки однозначно мають допомогти.

Взагалі дорослі у «Що знаходять в Хрулях» не ведуть з дітьми дидактичні бесіди. Але авторка ненав’язливо порушує і в дуже «здоровому» ракурсі озвучує важливі моменти. Про те, що депресія – це не «поганий настрій», а хвороба, яку треба лікувати і можна вилікувати. Про те, що дитина з дитбудинку – така ж, як і ті, кому пощастило від народження жити в повній сім’ї, і не варто стигматизувати її через це. А також про те, що турбота про інших, не лише людей, а й тварин – це важливо й потрібно, і в цьому є своя магія.

(Visited 319 times, 1 visits today)