Петро Яценко для #ПроЧитання: «насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу»

Петро Яценко – письменник-прозаїк, журналіст. Лауреат всеукраїнських літературних конкурсів «Нові автори» та «Смолоскип». Стипендіат програм Gaude PoloniaBank Austria Literaris. Є автором восьми прозових книг: «Йогуртовий бог», «Повернення придурків», «Львівська сага», «Дерево Бодхі», «Січкарня», «Короткий путівник із галицького сексу», «Кружляй. Заробляй. Плач» та «Нечуй. Немов. Небач».

До речі,  у 2016-му році Чернігівський Молодіжний театр поставив за романом Петра Яценка «Повернення придурків» однойменну виставу.


Говоримо про читання, тож перше питання: що читаєте зараз?

Зараз вичитую переклад «Львівської саги», який зробила Івона Борушковська. Роман має вийти цього року в Польщі. Також читаю роботи слухачів мого авторського курсу «Велика проза», де ми працюємо разом з авторами-початківцями над їхніми текстами. Із задоволенням переглянув «Письмонавтику» Тані Стус. На черзі в мене лежать свіжі книжки Ігоря Сіліври та Вікторії Амеліної – дизельпанк «Архіпелаг» та роман про Львів «Дім для Дома».


Скільки книг на рік в ідеалі має прочитувати письменник?

Це досить умовна величина. Мені залежить не так на кількості, як на якості. І я швидше буду тривалий час вибирати, ніж «с кем попало жить» (сміється). Період тотального читання в мене минув десь до тридцяти років. Тепер я більше звертаю увагу на різні технічні тексти, публіцистику, історичні розвідки, книжки про технології. Приміром, із задоволенням прочитав «Стартап на $100», «Коротку історію часу» Стівена Гокінга.


Чи маєте для себе якісь системи читання?

Власне, я вже почав відповідати на це питання. Я ціную стиль письма передовсім. Стиль – це якість кожного рядка, краса кожного сполучення слів. Тому насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу.


На яких книгах ви виросли? Які мали на вас найбільший вплив?

Я читав переважно пригодницьку літературу. Усе, що було вдома, або можна було взяти в бібліотеці чи в друга, батьки якого мали велику збірку. Весь набір «Пригод Тома Сойєра й Гекльберрі Фінна», мушкетери з продовженням, розмаїта фантастика. Уже після університету завдяки своїй першій дружині почав читати східноєвропейських авторів, таких як Грабал, Кундера. Потім я працював літературним оглядачем, тож мав змогу замовляти у видавців ті книги, які бажав. Був час, коли я перечитував взагалі чи не весь сучукрліт, який у нас видавали. Тепер навряд чи б подужав фізично, адже кількість назв дуже зросла.


Коли вирішили стати письменником? Чи пам’ятаєте, що надихнуло вперше сісти писати?

Коли я мав дванадцять років, батько якось притарабанив додому друкарську машинку. Я сів і відразу без чорновиків настукав пару фантастичних оповідань. Вони й зараз десь валяються серед паперів. Мені пішло дуже легко, і я подумав, що згодом міг би стати письменником.


Крім письменницької діяльності, ви займаєтеся ще журналістикою. Сфери близькі, але все ж різні. Як вважаєте, це допомагає чи, навпаки, заважає?

Власне, я вже не працюю журналістом тривалий час. Хіба часом дописую авторські матеріали. Коли працював, то це певним чином допомагало, бо був заочно й очно знайомий майже з усіма українськими топ-авторами, брав у них інтерв’ю. Микола Рябчук прочитав мій роман і дав рекомендацію для стипендії за кордоном, а Галина Пагутяк рекомендувала мене своєму видавцю Василю Габору. Я і мріяти не наважувався, що мої романи будуть видані в його легендарній серії «Приватна колекція». А минулого року там уже вийшла сьома книга.


До речі, ваш найсвіжіший роман «Нечуй. Немов. Небач» ґрунтується на реальній біографії відомого письменника Івана Нечуя-Левицького. Відповідно, перш ніж написати книгу було проведено чимале дослідження. Розкажіть, будь ласка, як виникла така ідея? І скільки часу пішло на її втілення?

Власне, я скористався ідеями стартапів – запитати в читача, що б він хотів читати. Зробив це у Фейсбуці й отримав чимало відгуків. Найбільше підтримки отримала ідея написати щось кіберпанкове про українських класиків. Я зупинився на Нечуєві-Левицькому та на стімпанку. Нечуй пасував тому, що він і відомий і загадковий водночас, а стімпанк – тому що письменник жив саме у відповідну епоху: середина ХІХ – початок ХХ століть.

Від часу появи ідеї до виходу роману минуло лише 9 місяців. За цей час я   простудіював безліч літератури, а також побував на батьківщині Нечуя, у містечку Стеблеві. І щоби підкреслити новий підхід до класика, ми вирушили туди в експедицію #уГостіДоНечуя на електромобілі. У Стеблеві діє єдиний в Україні музей класика. Від Києва це 160 кілометрів, поруч шевченківські місця. Одним словом – чудовий маршрут для автомандрівки на вихідні. Пізніше в Переяславі-Хмельницькому в музеї я знайшов добре збережений екземпляр пересувного парового двигуна.


Огляд книжки на каналі Yakaboo


#СтартапНечуй це своєрідне продовження роману? Розкажіть про нього детальніше, будь ласка.

Власне, #стартапНечуй – це проект роботи над романом із застосуванням принципів стартапу: постійний прямий зв’язок зі споживачем, врахування його побажань, підтримання інтересу. Читачеві цікаво не лише бачити готову книгу, але і знати, як відбувається робота над нею, а часом мати можливість і впливати на результат. Це новий підхід до літератури, який, я вважаю, дуже на часі.


Один із ваших текстів ожив на театральній сцені. Ви впізнали своїх героїв чи вони виявилися зовсім іншими?

Зазвичай кіно- і театральні постановки змінюють твір. Це природно, адже в режисера свій підхід. Мій текст зазнав змін, але мені було цікаво спостерігати за моїми героями на сцені. Режисер Геннадій Касьянов робить те, чого нам бракує: вводить українську літературу в театральний контекст. Чернігівський театр поставив також Юрія Іздрика й Костя Москальця. Це чудово.

26_4_04


Повертаючись до теми читання, якому формату паперовому чи електронному надаєте перевагу? І якою має бути ідеальна атмосфера для читання?

Гадаю, я читаю приблизно порівну з екрану й паперу. Маю читалку, якою зручно користуватися в поїздках, а вдома читаю в затишку на дивані чи з екрану монітора. Мій син періодично робить читальні «запливи», коли за кілька днів перечитує товстелезні книжки, і в цей час це його основне заняття. Проте я вже таким не займаюся. Хорошу книжку можу смакувати дуже довго – кілька місяців. Це прийшло з часом.


А яка книга в домашній бібліотеці для вас є найціннішою?

Мені минулого року подарували старовинну енциклопедію, видану в середині ХІХ століття. Там безліч геніально виконаних гравюр-ілюстрацій: медицина, історія, електротехніка, астрономія, біологія тощо. Певно, ця книжка досить цінна. Є інші видання, цінні для мене особисто, але про них я не буду зараз говорити.


Поділіться, будь ласка, творчими планами на 2018 рік.

Я вже тривалий час працюю над дитячим освітнім онлайн-проектом, у якому ми з письменницею Галиною Ткачук поєднали її книгу «13 історій у темряві», яка виграла минулоріч дитячу «Книгу року Бі-Бі-Сі» та курс з основ програмування. Це буде онлайн-школа креативного письма, до якої може вступити кожен і проходити рівні-завдання, творити нові історії. Хочу, щоби діти вчили важливі поняття легко і з задоволенням. Презентація буде на Книжковому арсеналі.


І на останок, ТОП 5 книг, які б ви радили прочитати всім?

  1. «Бойня номер п’ять» Курта Воннегута – за масштаб,
  2. «Коротка історія тракторів по-українськи» Марини Левицької – за погляд збоку,
  3. «Я обслуговував англійського короля» Богуміла Грабала в перекладі Юрія Винничука – за зразок біографії,
  4. «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» в перекладі Олександра  Мокровольського – за красу мови,
  5. «Стартап на $100» – за технологічний підхід до натхнення.

Читати: Андрій Любка: я мріяв бути кілером, в якого закохується Наталі Портман

Читати: Тимофій Гаврилів про «Червневу зливу»: «Історії всіх цих людей розгортаються на тлі історії країни, вони її безпосередні учасники»

Читати: Марі Карачина для #ПроЧитання: «Рух – це те, що може допомогти відійти від прірви та піднятися, коли впав»

Катерина Савенко
Люблю читати. Особливо осінніми вечорами, загорнувшись у теплу та м’яку ковдру. Перевагу надаю художнім романам на основі реальних подій. Хоча, не проти й динамічного детективу чи професійної нон-фікшн літератури, адже вчитися ніколи не пізно. А ще обожнюю спілкуватися з творчими людьми, готувати і танцювати.

7 thoughts on “Петро Яценко для #ПроЧитання: «насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу»

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life websites and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these second life authors and blogs

Залишити відповідь