Петро Яценко – письменник-прозаїк, журналіст. Лауреат всеукраїнських літературних конкурсів «Нові автори» та «Смолоскип». Стипендіат програм Gaude Polonia, Bank Austria Literaris. Є автором восьми прозових книг: «Йогуртовий бог», «Повернення придурків», «Львівська сага», «Дерево Бодхі», «Січкарня», «Короткий путівник із галицького сексу», «Кружляй. Заробляй. Плач» та «Нечуй. Немов. Небач».
До речі, у 2016-му році Чернігівський Молодіжний театр поставив за романом Петра Яценка «Повернення придурків» однойменну виставу.
Говоримо про читання, тож перше питання: що читаєте зараз?
Зараз вичитую переклад «Львівської саги», який зробила Івона Борушковська. Роман має вийти цього року в Польщі. Також читаю роботи слухачів мого авторського курсу «Велика проза», де ми працюємо разом з авторами-початківцями над їхніми текстами. Із задоволенням переглянув «Письмонавтику» Тані Стус. На черзі в мене лежать свіжі книжки Ігоря Сіліври та Вікторії Амеліної – дизельпанк «Архіпелаг» та роман про Львів «Дім для Дома».
Скільки книг на рік в ідеалі має прочитувати письменник?
Це досить умовна величина. Мені залежить не так на кількості, як на якості. І я швидше буду тривалий час вибирати, ніж «с кем попало жить» (сміється). Період тотального читання в мене минув десь до тридцяти років. Тепер я більше звертаю увагу на різні технічні тексти, публіцистику, історичні розвідки, книжки про технології. Приміром, із задоволенням прочитав «Стартап на $100», «Коротку історію часу» Стівена Гокінга.
Чи маєте для себе якісь системи читання?
Власне, я вже почав відповідати на це питання. Я ціную стиль письма передовсім. Стиль – це якість кожного рядка, краса кожного сполучення слів. Тому насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу.
На яких книгах ви виросли? Які мали на вас найбільший вплив?
Я читав переважно пригодницьку літературу. Усе, що було вдома, або можна було взяти в бібліотеці чи в друга, батьки якого мали велику збірку. Весь набір «Пригод Тома Сойєра й Гекльберрі Фінна», мушкетери з продовженням, розмаїта фантастика. Уже після університету завдяки своїй першій дружині почав читати східноєвропейських авторів, таких як Грабал, Кундера. Потім я працював літературним оглядачем, тож мав змогу замовляти у видавців ті книги, які бажав. Був час, коли я перечитував взагалі чи не весь сучукрліт, який у нас видавали. Тепер навряд чи б подужав фізично, адже кількість назв дуже зросла.
Коли вирішили стати письменником? Чи пам’ятаєте, що надихнуло вперше сісти писати?
Коли я мав дванадцять років, батько якось притарабанив додому друкарську машинку. Я сів і відразу без чорновиків настукав пару фантастичних оповідань. Вони й зараз десь валяються серед паперів. Мені пішло дуже легко, і я подумав, що згодом міг би стати письменником.
Крім письменницької діяльності, ви займаєтеся ще журналістикою. Сфери близькі, але все ж різні. Як вважаєте, це допомагає чи, навпаки, заважає?
Власне, я вже не працюю журналістом тривалий час. Хіба часом дописую авторські матеріали. Коли працював, то це певним чином допомагало, бо був заочно й очно знайомий майже з усіма українськими топ-авторами, брав у них інтерв’ю. Микола Рябчук прочитав мій роман і дав рекомендацію для стипендії за кордоном, а Галина Пагутяк рекомендувала мене своєму видавцю Василю Габору. Я і мріяти не наважувався, що мої романи будуть видані в його легендарній серії «Приватна колекція». А минулого року там уже вийшла сьома книга.
До речі, ваш найсвіжіший роман «Нечуй. Немов. Небач» ґрунтується на реальній біографії відомого письменника Івана Нечуя-Левицького. Відповідно, перш ніж написати книгу було проведено чимале дослідження. Розкажіть, будь ласка, як виникла така ідея? І скільки часу пішло на її втілення?
Власне, я скористався ідеями стартапів – запитати в читача, що б він хотів читати. Зробив це у Фейсбуці й отримав чимало відгуків. Найбільше підтримки отримала ідея написати щось кіберпанкове про українських класиків. Я зупинився на Нечуєві-Левицькому та на стімпанку. Нечуй пасував тому, що він і відомий і загадковий водночас, а стімпанк – тому що письменник жив саме у відповідну епоху: середина ХІХ – початок ХХ століть.
Від часу появи ідеї до виходу роману минуло лише 9 місяців. За цей час я простудіював безліч літератури, а також побував на батьківщині Нечуя, у містечку Стеблеві. І щоби підкреслити новий підхід до класика, ми вирушили туди в експедицію #уГостіДоНечуя на електромобілі. У Стеблеві діє єдиний в Україні музей класика. Від Києва це 160 кілометрів, поруч шевченківські місця. Одним словом – чудовий маршрут для автомандрівки на вихідні. Пізніше в Переяславі-Хмельницькому в музеї я знайшов добре збережений екземпляр пересувного парового двигуна.
Огляд книжки на каналі Yakaboo
#СтартапНечуй це своєрідне продовження роману? Розкажіть про нього детальніше, будь ласка.
Власне, #стартапНечуй – це проект роботи над романом із застосуванням принципів стартапу: постійний прямий зв’язок зі споживачем, врахування його побажань, підтримання інтересу. Читачеві цікаво не лише бачити готову книгу, але і знати, як відбувається робота над нею, а часом мати можливість і впливати на результат. Це новий підхід до літератури, який, я вважаю, дуже на часі.
Один із ваших текстів ожив на театральній сцені. Ви впізнали своїх героїв чи вони виявилися зовсім іншими?
Зазвичай кіно- і театральні постановки змінюють твір. Це природно, адже в режисера свій підхід. Мій текст зазнав змін, але мені було цікаво спостерігати за моїми героями на сцені. Режисер Геннадій Касьянов робить те, чого нам бракує: вводить українську літературу в театральний контекст. Чернігівський театр поставив також Юрія Іздрика й Костя Москальця. Це чудово.
Повертаючись до теми читання, якому формату паперовому чи електронному надаєте перевагу? І якою має бути ідеальна атмосфера для читання?
Гадаю, я читаю приблизно порівну з екрану й паперу. Маю читалку, якою зручно користуватися в поїздках, а вдома читаю в затишку на дивані чи з екрану монітора. Мій син періодично робить читальні «запливи», коли за кілька днів перечитує товстелезні книжки, і в цей час це його основне заняття. Проте я вже таким не займаюся. Хорошу книжку можу смакувати дуже довго – кілька місяців. Це прийшло з часом.
А яка книга в домашній бібліотеці для вас є найціннішою?
Мені минулого року подарували старовинну енциклопедію, видану в середині ХІХ століття. Там безліч геніально виконаних гравюр-ілюстрацій: медицина, історія, електротехніка, астрономія, біологія тощо. Певно, ця книжка досить цінна. Є інші видання, цінні для мене особисто, але про них я не буду зараз говорити.
Поділіться, будь ласка, творчими планами на 2018 рік.
Я вже тривалий час працюю над дитячим освітнім онлайн-проектом, у якому ми з письменницею Галиною Ткачук поєднали її книгу «13 історій у темряві», яка виграла минулоріч дитячу «Книгу року Бі-Бі-Сі» та курс з основ програмування. Це буде онлайн-школа креативного письма, до якої може вступити кожен і проходити рівні-завдання, творити нові історії. Хочу, щоби діти вчили важливі поняття легко і з задоволенням. Презентація буде на Книжковому арсеналі.
І на останок, ТОП 5 книг, які б ви радили прочитати всім?
- «Бойня номер п’ять» Курта Воннегута – за масштаб,
- «Коротка історія тракторів по-українськи» Марини Левицької – за погляд збоку,
- «Я обслуговував англійського короля» Богуміла Грабала в перекладі Юрія Винничука – за зразок біографії,
- «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» в перекладі Олександра Мокровольського – за красу мови,
- «Стартап на $100» – за технологічний підхід до натхнення.
Читати: Андрій Любка: я мріяв бути кілером, в якого закохується Наталі Портман
14 thoughts on “Петро Яценко для #ПроЧитання: «насамперед розгортаю кожну нову книгу на довільній сторінці. Якщо текст затягує – я вже не відпущу цю книгу»”