Текст наданий видавництвом.
«Пеґґі» — дещо більше, ніж художня біографія. Ребекка Ґодфрі та Леслі Джеймісон пишуть про те, що зазвичай замовчували новини в газетах і статті на сайтах — справжня Пеґґі. Що насправді стоїть за образом «розбалуваної» спадкоємиці, яка перевернула світ мистецтва XX століття?
Пеґґі Ґуґґенгайм народилася в Нью-Йорку в заможній єврейській родині, чиї статки поступалися лише Рокфеллерам. У 21 рік вона успадкувала суми, які перевищували б 37 мільйонів доларів на сьогоднішній день. Та ці гроші не спростили життя, її чекало багато сімейних трагедій: батько загинув на «Титаніку», старша сестра померла під час пологів, молодшу звинуватили у вбивстві своїх дітей, а мати важко переживала кожну з цих подій. На Пеґґі розраховували: розумна дівчина, яка має зацікавленість у мистецтві й дар його відчувати, спадкоємиця, надія сім’ї. Що ж, вона не збиралась іти на поводу родини й системи.
У підлітківстві вона занурилась у дослідження світу й навчання, згодом навіть встигла попрацювати в авангардній крамниці Sunwise Turn. Саме покупці й покупчині познайомили її із «новим мистецтвом» — сюрреалізм, експресіонізм і модернізм, які тоді тільки зароджувалися й розвивалися. Це відкрило їй інший світ — вираження своїх почуттів, погляд на життя, свобода, якої вона так прагнула із самого дитинства. Пеґґі переїжджає до Парижа, обертається в елітних колах, заводить корисні знайомства. Починає купувати картини й інші витвори мистецтва. Збирає власну колекцію, яка через 100 років стане музеєм й одним із найвідвідуваніших місць Венеції.
Пеґґі хотіла залишити по собі слід і, маючи гроші, вона знайшла свій шлях, як це втілити. Стала покровителькою паризької богеми, фінансувала написання творів, житло митцям і мисткиням, організовувала їм виставки й допомагала поширювати свою творчість за межі їхньої авангардистської «тусовки». Пеґґі оплачувала будинок, в якому жила Джуна Барнс, поки писала свій найвідоміший роман Nightwood, купувала роботи Джексона Поллока, орендувала студію для роботи, спонукала Емму Ґольдман написати автобіографію й забезпечувала її повністю на цей час. Макс Ернст, Наталі Барні, Лоуренс Вейлі, Ів Танґі та багато інших, чиї імена нам тепер відомі завдяки Пеґґі Ґуґґенгайм.
Доля намагалася загнати її в рамки сім’ї, пристойності, відповідальності. Але вона розширювала їх настільки, наскільки хотіла — у місцях, де жила, людьми, з якими спілкувалася, напрямами й ідеями, які підтримувала, життя, яке проживала. У 1950-их суспільство було повне упереджень щодо жінок і євреїв. Жінка-єврейка, яка стала популярною й здобула всього сама, без допомоги чоловіків, викликала здивування й обурення. Її дядько Соломон мав колекцію старих майстрів, Саймон був сенатором, батько Бенджамін відомим і багатим підприємцем. Пеґґі показала, чого може досягти жінка, якщо наплює на правила, норми й обмеження. Якщо повірить у себе — і її знатиме весь світ століттями після.
