«Патрік Мелроуз»: доросла історія дитячої травми

Пенталогія Едварда Сент-Обіна «Патрік Мелроуз» — історія про те, як лікувати старі рани. Поволі, припускаючись помилок, зриваючись, та все ж знаходячи у собі сили рухатись далі. Якщо ви коли-небудь плакали над книжками, то ці вичавлять з вас сльозу. Не стримуйтесь, давайте разом поплачемо над романізованим життя самого автора, адже його біль — справжній.

На реальних подіях

Сприймайте «Патріка Мелроуза» як авторську терапію, адже він вилив на сторінки страждання дитинства та юності, щоб врешті змогти жити далі. Звісно, скільки у його романах правди, а скільки вигадки, знає тільки він. Але в загальних рисах — це те ж сімейство з англійської еліти, той же жорстокий батько-ґвалтівник і байдужа матір, ті ж образи і слабкості, та ж безвихідь та зневіра, той же алкоголь і наркотики для забуття.

Занедбаний хлопчик, який намагається знайти безпечний куточок, раптом може сподіватись на співчуття кухарки та поодиноких гостей, які ніколи не знали всієї правди. І не хотіли знати. Відлюдькуватий, самозаглиблений і дуже вразливий. Хлопчина, який ховається між виноградними лозами і стрибає на ляді старого колодязя, можливо, кожен раз подумки благаючи про те, щоб знайти спокій серед глибокої води. Там батько його не знайде.

Дитина, яка прийшла у світ не з любові і не для любові, стає на стежку саморуйнування, вже дорослим досягне піку… але в якийсь момент побачить у своєму животінні якийсь сенс. Час все-таки лікує і, якщо не повністю, то хоча б частково зарубцьовує старі рани.

«Патрік Мелроуз» українською

Видавництво «Фабула» видало українською одразу дві частини пенталогії — «Не зважай» та «Паскудну звістку». Шкода, звісно, що не всі п’ять…

У першій частині читачі знайомляться з п’ятирічним Патріком та бачать, що зрештою призвело до його саморуйнування пізніше. Бачать благодійну матір-алкоголічку, у якої для всіх знайдеться добре слово, окрім рідного сина. Вона інвестує час та гроші в інших дітей. Її політика невтручання у виховання дитини продиктована насамперед небажанням перетинатись з чоловіком. Вона його боїться. Здавалось би, заможна жінка Елінор давно могла би кинути паразита-аристократа та почати нове життя з сином десь далеко від Девіда Мелроуза. Але…

Талановитий піаніст з артритом та лікар на самопроголошеній пенсії не випадково вибрав саме цю жінку для своїх експериментів у сімейному житті. Розчавлений ним в одній зі сцен у книзі інжир — як індикатор її покори. А страждають від цього її вибору всі.

«Свої методи виховання Девід засновував на ствердженні, що дитинство — це лише романтичний міф, і заохочувати подібні погляди він не збирається. Діти — це слабкі й нерозумні копії дорослих, тому необхідно будь-якими способами пробуджувати в них бажання долати свої слабкості та неосвіченість. Як король Шака, який примушував своїх воїнів утоптувати в землю колючки, щоб загартувати підошви босих ніг, хоча багатьом таке навчання попервах і не подобалося, Девід також прагнув того, щоб його син наростив мозолі розчарування і виробив у собі вміння відсторонено споглядати світ».

Друга частина — вже дорослий Патрік святкує смерть батька. Саме так! Святкує! Він п’є бурбон просто з пляшки та блаженно усміхається, закинувшись коксом і героїном. Він радіє нарешті позбутись гнітючої присутності, хоча вже давно не перетинався з батьком і тепер зміг би дати йому відсіч. Але голос батька немовби в’ївся у його думки — і переслідує навіть з того світу. Божевільний наркоман — саме таким здається Патрік, якщо не заглиблюватися в суть. А насправді — це той самий переляканий хлопчик, який ховався серед виноградних лоз, сподіваючись, що сьогодні батько про нього не згадає… Отрута невдахи, який не зробив у своєму житті нічого видатного, продовжує мучити сина. Гадюка спустила дух і чекає на кремацію, але для Патріка він такий же живий.

«Рік за роком Патрік вислуховував Девіда, упевнений, що чує останні батькові слова, квінтесенцію його мудрості та досвіду, які треба зберегти, не зважаючи на очевидні свідчення того, що батькові його власні погляди ніякого щастя не принесли. Проте прагнути щастя, згідно з Девідовими настановами, також було вульгарно. Уся його система, як і багато інших, була винятково стрункою та логічною, якщо тільки прийняти за аксіому її основні положення».

Патрік-Камбербетч

У серіалі, створеному за серією книг Едварда Сент-Обіна, дещо порушена хронологія, адже друга частина стала першим епізодом, а перша — другим. З одного боку, таким чином глядач проходить шлях від результату до причини, а потім спостерігає за наслідками та висновками. З іншого — це все ж дещо суперечить авторському задуму. Хоча, судячи з перших двох книжок, їх екранізація справді близька до тексту.

На мою скромну думку, роль Бенедикту Камбербетчу вдалась чудово, та й не тільки йому. Саме тому цей серіал справді важко дивитись: боляче аж до того, що хочеться вимкнути або хоча б заплющити очі. Місцями моторошно — і не без: «Будь ласка, не роби цього»… А ще так хочеться сказати матусі Елінор: «Рятуй нарешті свою дитину!»

Звісно, серіал — це вже всі п’ять частин історії, які показують, що батько був не єдиним злом в житті Патріка. Настільки нещасливу зірку ще пошукати. Доля б’є його з дитинства, а в дорослому віці, здається, вирішила бути ще жорстокішою. Загартований характер може витримати навіть це? Можливо…

Книжкова психотерапія

Едвард Сент-Обін через «Патріка Мелроуза» показує, як пережити травмуючі моменти: переосмислити, відпустити та зробити вибір на користь нового життя. Тож його книжки можуть допомогти тим, кого не відпускає минуле, хто не вірить, що попереду чекає ще хоч щось хороше. Дуже трагічна історія, яка, водночас, закінчується на позитиві, — саме те, що потрібно багатьом із нас.

Тож сподіваємось, що переклад наступних частин з’явиться вже зовсім скоро.

Кому читати

Шанувальникам психологічної прози (а особливо тим, хто цікавиться психоаналізом та психотерапією) зі сталевими нервами.

Кому не варто читати

Читачам, які не вірять, що витримають напругу історії, яка ховається за цими короткими романами, і прагнуть легкого читва.

Схожі книги

Ґебріел Теллент «Моя найдорожча» та Отесса Мошфег «Ейлін»

Юлія Дутка
Трилероїд, інтроверт та психоаналітик-аматор. Ви хочете про це поговорити? За фахом - журналіст, та більше тяжію до редагування. Люблю соло-подорожі, важкий метал, м’яке світло, волохатих корів, Скандинавію та бензопили. Мрію попестити ісландських коників та потиснути руку Чакові Поланіку.
http://tarels.blogspot.com/%20

1 955 thoughts on “«Патрік Мелроуз»: доросла історія дитячої травми

    Залишити відповідь