Очима письменника: яскраві описи пам’яток та історичних місць у літературі

Авторів так часто захоплюють різноманітні архітектурні цінності: будівлі музеїв, собори, надзвичайні скульптурні композиції. Деякі читачі відразу ж пропускають деталізовані описи найдрібніших елементів, але для деяких це — навпаки — насолода. Розповідаємо про найцікавіші згадки пам’ятних місць в літературі.

Ден Браун часто знайомить читачів з культовими архітектурними спорудами: у кожній своїй книзі автор приділяє значну увагу видатним спорудам. Лувр, вашингтонський Капітолій, приміщення Європейської організації з ядерних досліджень (CERN), Софійський собор у Константинополі…

«Джерело» не стало винятком – тут читач знайде описи сучасного Музею Ґуґґенгайма в Більбао та вже культових Саґрада Фамілія й Casa Mila Антоніо Гауді. 

Марселя Пруста знають переважно завдяки його епопеї «У пошуках утраченого часу», однак автор насправді багато цікавився естетикою, осмисленням культурної спадщини людства, емоціями, що пов’язані саме з окремими пам’ятними місцями. У цій збірці есеїв Пруст згадує безліч важливих для нього особисто і для історії людства будівель. Особливо яскравою є спроба письменника описати на власний розсуд Ам’єнський собор, який вже до нього словесно зобразив англійський письменник та художник Джон Раскін. Пруст спробував відшукати усі згадані Раскіном деталі та переповісти своє відчуття до них.

Книга починається описами Пантеону (він же церква святої Женев’єви) та самого маятника Фуко — наукової експериментальної моделі обертання Землі. Підвішений до купола Пантеону маятник став основним символічним елементом роману. Крім цього, Еко пропонує незвичайні описи архітектури як особливого знаку, місця, яке надихає на таємниці та свідчить про зв’язок поколінь. Усі описи надаються з майже науковою точністю, адже Умберто був також і фахівцем з медієвістики.

Героїня британської письменниці Вірджинії Вулф постійно чула символ Лондона — вічний Біг Бен, годинник, який усюди супроводжує життя мешканців міста. Передчуття дзвінка, музичне попередження перед тим, як на величезному годиннику проб’є чергову годину: цим відчуттям пройняте життя героїв Вулф. Біг Бен тут виступає уособленням часу, від якого, на жаль, нікуди не втечеш…

У 1950 році монах у божевільному пориві спалив один із найвідоміших храмів Кіото, справжню архітектурну пам’ятку — Кінкаку-дзі. Вигаданий опис цієї реальної події пропонує японський письменник Юкіо Місіма. Храму в його розповіді приділяється найголовніше місце, він став центральним об’єктом у житті головного героя, найулюбленішим краєвидом, за яким він споглядав, і пристрастю всього життя, яку він зажадав знищити.

Американський музей природознавства — перше місце, яке в складний момент вирішує відвідати Голден. Герой дуже деталізовано порівнює експонати з тими, які любив з дитинства, намагаючись піддатися ностальгії. Але музей надто змінився, що стало також і символом змін, які відбулися з самим Голденом. Після прочитання цікавий читач може прагнути теж поїхати в США, щоб прослідкувати за новими історіями місця, яке, здавалося б, не може стати інакшим, адже є сховищем історії. Проблема тільки в тому, що історія — це теж рухоме, а не статичне явище…

Символ Франції — Ейфелева вежа — описується в книзі трохи технічно і без епітетів: і не дивно, адже головний герой бачить цю споруду востаннє, прагнучи вчинити самогубство. Ліфт, поверхи, ресторан на даху, залізні поручні — для Алана Грінмора ці речі є радше стратегічно важливими, він не має часу на естетичні споглядання. Досить цікавий погляд на вже, здавалося б, заїжджену тему цієї споруди. А історія далі розвивається більш позитивним і динамічним чином, тож варто читати хоча б через це.

У своїй недописаній праці Кафка описує Статую Свободи, роблячи (навіть достеменно невідомо, наскільки несвідомо) помилку у зображенні постаті Свободи: у письменника вона тримає меч замість факела. І деякі критики сперечаються, що таким чином автор мав на увазі жорстку міць, якою Америка володіла в ті часи. Кафка взагалі, на диво, багато цікавився культурою Штатів: і саме автобіографія Бенджаміна Франкліна частково надихнула його на написання цього твору.