Письменниця Олександра Орлова: «Я не оригінальна — мене надихає майже все довкола»

Фото з особистого архіву Олександри Орлової

Письменниця, перекладачка, колумністка та педагогиня системи Монтессорі Олександра Орлова вже 7 років мешкає у передмісті Сіетла у штаті Вашинґтон. Але при цьому її книги активно виходять в українських видавництвах, а сторінка в Instagram заворожує барвами світлин. Тож ми вирішили поспілкуватися з Олександрою про творчість, перспективи для дитячої книжки та героя багатьох фото кота Ешера. 

Свою письменницьку діяльність ви розпочинали як дитяча письменниця, а нещодавно вийшла книга «Чайна книжка. Історії про чай і не тільки». Коли вирішили взятись за літературу для дорослих та як довго над нею працювали?

Найіронічніше те, що деякі оповідання з цієї книжки писалися задовго до більшості моїх дитячих текстів. З малою прозою для дорослих я «дружу» ще зі студентських часів. Що ж до тематики, то я віддавна люблю чай і свого часу навіть писала матеріали та статті для фахових видань на чайну тематику, а різні художні настроєві замальовки просто вносила у рукопис, який поступово перетворився на проект «Чайна книжка». Мені кортіло вкласти у цю збірку багато досвіду, натхнення і мандрів, але у певний момент я зрозуміла, що коли не доведу до пуття всі свої «чайні» примітки, есеї та історії, роститиму рукопис у столі чи не все життя. Тож я, наскільки мала змогу, зачинилася від світу на місяць, пила чаї, писала і редагувала оповідання до книжки, аби таки показати її видавцеві. Особливість цієї збірки в тому, що, коли рахувати від старту створення, вона створювалася понад десять років, але невідривно і найбільш плідно я працювала над нею протягом лютого-березня саме торік.

Про що книга «Чайна книжка. Історії про чай і не тільки» і яким уявляєте її читача чи читачку?

Очевидно, що ця книжка про чай, але примітка «не тільки» — також важлива, оскільки це історії про людей — дуже різних за віком, заняттями, долями, місцем і часом перебування, симпатіями, мріями. У книжці зринає чимало реальних подій, ретроспектив, історичних фактів, не надто відомих на загал. Попутно ж, оповідання об’єднує тільки чайна тематика, вона може виступати тлом, зринати епізодично чи заповнювати собою весь простір історії. Там де дозволяє формат, читач отримує ще й певну довколачайну інформацію. Для заповнення інших технологічних чи історичних прогалин, я додала так звані «Чайні коментарі» в кінці книжки.

На етапі створення збірки найвірогіднішою цільовою аудиторією мені бачилися читачі, залюблені у чай і коротку прозу. Та реальність виявилася набагато розмаїтішою: книжку читають вельми далекі від вигадливих чаювань люди, і заповзято відкривають для себе нові чайні обрії, читають жінки і чоловіки, люди молоді і старші, ті, хто шукає розради у затишному читанні і ті, хто цінує профільну інформативність.

Зараз ви живете у США, але продовжуєте вести письменницьку та журналістську діяльність українською. Як така відстань впливає на роботу? З якими труднощами доводиться стикатися?

Журналістську діяльність дійсно можна вважати моєю профільною (за першою освітою я саме журналістка), але тривалий час перед від’їздом у США я була цілком занурена у педагогічний процес. Переїзд і візовий режим (я не мала права працювати перші чотири роки) вивільнили величезний часовий простір і певний потенціал, а за фактом, дали мені змогу здійснити давню мрію — написати книжку. Поступово до літературного аматорства доєдналися дописи у блогах, статті, переклади, затим я стала слухачкою навчального курсу дитячої літератури, тож до творчості підходила вже більш фахово, почала писати і англійською також.

Питання відстані часом створює певний дискомфорт, адже основний спосіб ведення справ і перемовин — це електронне листування. Грає свою роль і десятигодинна різниця у часі. Треба завше пам’ятати, що українські дедлайни закриваються на день раніше, мати під рукою календар українських державних свят. Звісно, аби провести презентацію, записати інтерв’ю у радіоефірі, мені потрібно, або не лягати спати, або прилетіти в Україну. Останнє частіше, ніж раз чи два на рік я собі дозволити не можу.

Що надихає?

Робота зі словом, як така. Мені подобається ритміка і милозвучність, яку здатний отримати текст. Метафоричність і глибина месиджів, які можна у нього вкласти. Природа, люди, тварини, зміна сезонів, свята, найсвіжіші враження і вкриті серпанком часу спогади. Я не оригінальна — мене надихає майже все довкола.

Який взагалі робочий день української письменниці у США?

На жаль (чи на щастя), не всі мої дні присвячені письменству. Останні роки я також працюю з нелітературними перекладами, але навіть вони не вимикають в мені перманентну і щоденну спостерігачку й нотувальницю ідей та образів. Нині я працюю з художніми текстами не зі стихійного натхнення, а за розкладом, приділяючи час конкретним проектам, збору матеріалів, власне творчому письму, редагуванню. Мені здається, в такому режимі працює переважна більшість авторів по обидва боки океану.

Які тенденції в дитячій літературі сьогодні прослідковуються в США? Які з них хотіли би бачити в українських книгах?

Тут треба одразу зауважити, що американський літературний ринок колосально великий і урізноманітнений. Щомісяця у кожній літературній ніші з’являється стільки новинок, що за всіма прослідкувати вкрай важко, але тенденційно все більш-менш зрозуміло: американського видавця (і читацьку аудиторію) не лякають, а ваблять експерименти, лаконічність, відвертість, болючість і глибинність тем. Те, що, у більшості своїй, досить табуйоване чи не надто зрозуміле в Україні. 

Американці давно оцінили надзвичайну багатофункціональність книжки-картинки. Тут нескладно зустріти книжку одного вірша, одного речення/вислову/слова, навіть книжку без слів. В той же час, українських батьків відверто лякає малослівний формат. Також у США напрочуд популярні літературні перекази (скажімо, кавери казок), біографії та історичний фікшн у форматі тієї ж таки picture book, дитячі комікси, що ідеально допомагають дітям «розчитуватися».

Цікаво, що велику частку українського ринку складає перекладна дитяча література, у США ж уже понад століття акцент тримається саме на локальному продукті, є певний відсоток англомовної літератури інших географій і зовсім крихти іншомовних перекладів.

Ви працювали педагогинею за методом Монтессорі і деякі з ваших книг є білінгвами. Тож цікаво дізнатися вашу думку, як наявність в домашній бібліотеці таких книг впливає на розвиток дитини?

Білінгва дає дуже помічне унаочнення тексту і сенсів двома мовами. В Монтессорі-педагогіці є поняття «інтуїтивне читання», коли дитина бачить перед собою картинку, скажімо, з рибою, а під нею є напис «риба», оперуючи з картинкою, вона запам’ятовує і образ слова, поступово засвоює його, а згодом впізнає вже в іншому, неунаочненому контексті. Схожа схема у практиці читання успішна і з білінгвами. Якщо ж його супроводжує слухання ріделаудів батьків чи вчителів, в дію вступає ненав’язливе запам’ятовування на слух, до того ж, не відірване від граматичних і стилістичних конструкцій. Друга цільова аудиторія, яку варто мати на увазі при теперішній відкритості кордонів, — власне діти-білінгви. В іншій країні, чи у двомовній родині, передувати в читанні для них може навіть іноземна, тоді книжка стає опорою у засвоєнні саме української мови.

А що найскладніше в роботі над перекладами дитячої літератури? Чи можете згадати якийсь приклад, коли дійсно виникли труднощі?

Я так люблю перекладати тексти для дітей, що складнощі, зазвичай, перетворюються на азартні виклики. Скажімо, коли англомовна книжка сповнена вигуків, звуконалідувань, омонотопей, доводиться неабияк погратися з алітераціями й асонасами, характернішими для української. Основна ж проблема моїх перекладів полягає в тому, що нерідко я роблю їх не на замовлення, а просто тому, що текст дуже сподобався і «проситься» в переклад. Прилаштувати його видавцеві — ось, де справжній челендж.

Чи можете виділити якісь відмінності між українськими та американськими юними читачами? Можливо у їхніх вимогах до книг чи їхньому сприйнятті?

Діти по обидва боки океану так само допитливі, непосидючі, щирі, емоційні, люблять мультики, ігри, жарти і смаколики. Ясна річ, є локальні особливості, традиції, що накладають відбиток. Більшість наших друзів — емігранти з різних куточків світу, а їхні діти є мультикультурними, кількамовними носіями. Вони чудово асимільовані і дуже цікаві.

Тутешні малюки більш відкриті до расового, національного розмаїття, толерантніші до особливостей, оскільки всіляка дайверсіті для них є нормою. Відповідно, книжки, що торкаються інакшості, прийняття, самоідентифікації легко знаходять свого читача.

Переважній більшості дітей будь-якої географії непросто «розчитуватися». Приходить той момент, коли всі літери, читання по складах і навіть читання слів уже позаду, а тепер усе це треба об’єднувати у речення, але не просто механічно, а з розумінням сенсу. Це дійсно сповнений стресу процес, який у США покликані долати і спеціальні книжки, і спеціальні активності в садочках, школах та бібліотеках (на зразок, читання дітьми книжок собакам-терапевтам). Мені здається, саме ініціативи та підходи у, так званому, «прищепленні» дитині любові до читання в Україні та США дуже відрізняються. Чи спрацьовують вони на сто відсотків — звісно ні, але, принаймні, винахідливості і творчості їм не бракує.

Чи є у вас як педагога й дитячої письменниці свої рецепти, як зацікавити малечу книгою?

Для початку я пропоную визначити, якою темою захоплюється дитина. У когось це — динозаври чи транспорт, в інших — принцеси, мандри, пірати, коти. Якщо тема книжки збігається з інтересами дитини, або дитина якимось чином асоціює себе з персонажами чи місцем подій — це вже закладає цікавість до книжки. Не можна недооцінювати магію читання дитині вголос, спільного розглядання ілюстрацій, обговорення сюжету. Звісно, швидше і практичніше самостійно придбати дитині книжку в інтернет-магазині або крамниці, але спільний похід у книгарню чи бібліотеку може додати азарту малозацікавленому у читанні малюкові. 

Судячи по вашим профілю у соцмережах, фотографія — це ваша стихія. Чи плануєте видати альбом або ж проілюструвати власними фото книгу?

Стихія — так, але я вважаю свої світлини надто аматорськими, аби покладати на них якісь особливі плани. Насправді, я люблю фотографувати, тому що це — чудовий спосіб відпочити від текстів, не позбавляючи себе втіхи творчості. Не менше я полюбляю, скажімо, шиття руками, але воно потребує більше вільного часу, його не поєднаєш із мандрами.

Свою сторінку Instagram ви розділяєте з котом Ешером. А чи є в нього перспектива стати героєм однієї з ваших книг?

Відверто кажучи, цей профіль починався саме як Ешерів, але цей дуже харАктерний і самодостаній кіт не надто любить позувати, тож довелося долучатися. 🙂

Ешер дійсно вже став героєм однієї моєї дитячої книжки. Це англомовний і дуже мистецький проект, який, я сподіваюся, незабаром знайде собі видавця.

Якою бачите дитячу книгу через 10 років?

Думаю, книжки ставатимуть більш інтерактивними, кастомізованими, ймовірно, виграватимуть новими технологічними можливостями і форматами. Однак, я певна, що класика, гарна ілюстрація, цікавий наратив залишаться канонічними.

Над чим працюєте зараз?

Щойно погодила остаточні редакторські правки до дитячої книжки про парфумерію, що, вірогідно, вийде друком наступного року. Мені дуже пощастило з людьми, які вичитували і вичитують цей текст. Вірю, що з нього вийде прекрасна книга. Наразі працюю над збіркою оповідань для дорослих і маю кілька ідей та нотаток для дитячих проектів. Зокрема, для продовження повісті «Нечуй невмирущий», що побачила світ цього літа у видавництві «Ранок». Ексклюзивно, можу навіть поділитися/створити інтригу назвою: «Розшукується Нечуй!»

І наостанок, продовжіть, будь ласка, фразу «Must read для інтелектуальної людини – це…»

Мені не хочеться обмежуватися якимись прізвищами і назвами. Чи може інтелектуальна людина, прочитавши певний перелік книжок, вважати себе довершеною? Думаю, для такої людини must read нескінченний.

Проте, тих, кого, особисто, зараховую до літературних майстрів, все ж таки, назву: Томас Манн, Хуліо КортасарСомерсет МоемУрсула К. Ле ҐуїнКадзуо ІшіґуроМарґарет ЕтвудЕлізабет Страут.