8 листопада виходить з друку книжка “100 експрес-уроків української” з веселими ілюстраціями Наталки Гайди й лаконічними уроками Олександра Авраменка щодо грамотного вживання українських слів. Ми поспілкувалися з автором про те, як виникла ідея створення цього проекту, про причини безграмотності, труднощі вивчення української мови, а також автор поділився покроковою інструкцією, як поліпшити свої знання української й не соромитися нею розмовляти.
Олександр Авраменко — відомий філолог-україніст, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка. Серед його учнів — політики й представники шоу-бізнесу. Своєю метою вчений вважає популяризацію рідної мови, але без академічності та наукового пафосу.
У виданні “100 експрес-уроків української” у простій формі розповідається про неточності в побутовому та офіційному спілкуванні українською. Кожна помилка коротко пояснюється та ілюструється кумедними зображеннями, які знімають офіціоз і полегшують засвоєння матеріалу. Ціна на книжку «100 експрес-уроків української» перебуває в середньому діапазоні й доступна більшості споживачів. Оскільки матеріал подається у ігровій формі, посібник підійде як дорослим, так і дітям.
Пане Олександре, як виникла ідея проекту з експрес-уроками української мови на телебаченні, а згодом – і посібника з цими уроками? Чим він істотно відрізняється від телепроекту?
– Я завжди мріяв написати дуже сучасну книжку, тому що на ринку навчальної літератури саме з української мови переважають книжки, у яких дітей чи дорослих навчають здебільшого на фольклорно-етнографічних та історичних прикладах. Тобто: “обрізані крила народу”, “скоцюрблена бабуся”, “мова – калинова, барвінкова”… І в дітей особливого бажання вчити мову не виникає. Якщо взяти британські, оксфордські посібники, за якими вчать англійську мову, то вони набагато цікавіші й живіші, ніж наші посібники.
Тому я написав самовчитель “Українська за 20 уроків”. Це ніби глянцевий журнал, у якому українську мову ми вивчаємо на прикладах текстів про iPhone7, останні моделі Лексуса, але на взірцях добірної класики – творах Ліни Костенко, Василя Симоненка. Я поєднав органічно всі ці речі. Ми зробили красиві ілюстрації та оформлення. І була презентація, на яку я запросив своїх учнів (а в мене багато учнів, яких я навчав публічної, сценічної мови; це Володимир Зеленський, Анатолій Анатоліч, Олександр Педан, народні депутати та ін.). І Анатолій Анатоліч після презентації прийшов із цією книжкою на “Сніданок з 1+1”, показав шеф-редактору, і вона сказала: “Як давно я шукаю такого автора, таку книжку, де не комарики-чубрики, а сучасна мова; де є кулінарні рецепти, тексти про те, як вести автомобіль…” Вони спочатку запросили мене в гостьову студію, подивилися на мене, як я працюю в кадрі, бо, напевно, уже була ідея щодо ранкової рубрики, потім я провів майстер-клас для їхніх журналістів, а після цього мені запропонували раз на тиждень з’являтися в “Сніданку з 1+1” з порадами, як красиво та грамотно говорити сучасною українською мовою. Телебачення – це наче казка. От ми придумали, щоб була скляна дошка (у школі б такої ніколи не було), і тут на ранок вже її було виготовлено! Почали ми у вересні минулого року з одного уроку на тиждень. Але почали надходити прохання, щоб частіше виходили програми. Зараз я веду цей урок уже щодня. І цю програму дивляться як люди на Заході, так і на Сході, що дуже важливо.
Коли я провів 105 уроків, у нас виникла ідея, чому б не надрукувати паперовий варіант. По-перше, не всі під рукою мають Інтернет (наприклад, на пляжі чи в літаку), а по-друге, є люди, які не визнають Інтернет і не вміють (або не хочуть) ним користуватися (наприклад, люди старшого віку). Але якщо в телеуроках фішка в мультимедійному контенті, то виникло питання, що зробити, щоб книжка – паперовий носій – була цікавою. У нас виникла ідея приправити ці уроки гумористичними ілюстраціями з колоритними цікавими образами. Так ми знайшли дуже талановитого ілюстратора Наталку Гайду зі Львова – дуже затребованого книжкового ілюстратора. Від перших картинок ми не могли відірватися. І так народився цей проект. Сьогодні вийшов перший тираж, уже багато примірників замовили наперед.
Кому передусім потрібна книжка “100 експрес-уроків української”? Яка її цільова аудиторія?
Це той випадок, як в Івана Малковича, “від 2 до 102 років”. Аудиторія дуже широка. Наприклад, у школах масово вчителі разом з учнями дивляться експрес-уроки прямо на уроці, щоб урізноманітнити навчальний процес. Я 20 років викладаю на курсах підвищення кваліфікації вчителів в Університеті Бориса Грінченка. Кожен другий вчитель каже, що свою розповідь розбавляє моїми уроками. Нещодавно одна колега розповідала: коли спитала у внучки, яку казку їй прочитати, то мала відповіла: “Вмикай… Авламенка!” 🙂 Дуже різношерста аудиторія. Дивиться і Схід, і Захід. Але є така цікава статистика, що Схід, який більше орієнтований на російськомовний продукт, більше дивиться саме уроки української в ранковому ефірі. Я цим дуже пишаюся.
Як формувалася добірка із правил? Чому їх саме 100?
Від назви дуже багато залежить. Минулого року в ефір вийшло 105 уроків, але ця цифра звучить не дуже, а от 100 – чудова цифра.
Досі багато людей припускаються елементарних помилок у спілкуванні, вживають багато русизмів, при тому, що в нас україномовне телебачення, освіта, документація. Як гадаєте, у чому причина?
Головна проблема – лінь в усьому, їсти приготувати, зарядку зробити, почитати книжку, щоб грамотніше говорити. Але основна проблема у двомовності. Це і добре, і погано. Через накладання (інтерференцію) однієї мови на іншу виникають суржикові конструкції: брати участь, приймати міри, самий цікавий (а треба брати участь, уживати заходів, найцікавіший). Але як педагог-філолог констатую, що рівень грамотності за ці 20-25 років усе ж таки хоч трохи, а зріс. У школах зараз майже не вивчають російської мови, тож діти перестали плутати літери и-і, е-є і под.
Кого легше вчити української мови – студентів чи старших людей, які звикли все життя спілкуватися російською? Чи впливає на вивчення регіон?
Так, впливають. У дітей краща пам’ять. Але якщо доросла людина знає, чого вона хоче, і докладає зусилля, то всього досягне. Щодо регіонів. Мені часом легше вчити саме російськомовних людей, бо вони інтуїтивно відштовхуються від формули: “російською так, значить українською має бути інакше”. А люди із західних регіонів думають, що діалектне слово – літературне, тому широко використовують фонетичні й граматичні діалектизми. Також відіграє роль інтонація, вимова. З навичками важко боротись. Є різниця звісно, але коли є бажання та система, будуть і досягнення.
Де в Україні говорять найбільш правильно, де найменш? Чи такого поняття немає і це лише стереотипи?
Так, є регіони, де говорять більше українською. Але я, наприклад, людина, яка спілкується завжди українською, хоч народився й навчався в Запоріжжі. Я народився в індустріальному й зросійщеному Запоріжжі (між Кримом і Донбасом), але це не означає, що я маю знати гірше мову, ніж представники Західної України.
Є багато російськомовних людей, які володіють українською, але соромляться нею говорити. Що б ви їм порадили для впевненості та підвищення рівня української? Якщо коротко, з чого почати, щоб говорити грамотно?
Є такий рецепт, розповім його на презентації 8 листопада, але з читачами Вашого сайта вже зараз ним поділюсь. План роботи протягом тижня:
У понеділок ми працюємо із книжкою “Українська за 20 уроків”, беремо будь-яку тему “Ресторан”, “Одяг”, “Салон краси” чи “Інтернет”, і збагачуємо словник, працюємо з мовними кліше (хоча б 20 хвилин).
У вівторок трохи розважаємося, наприклад, читаємо художню книжку (хоча б 5-10 сторінок), бажано іноземну літературу в українських перекладах, у нас дуже потужна перекладацька школа. Раджу читати сучасні бестселери, благо є великий вибір у книгарнях, це не проблема.
У середу дивимось експрес-уроки, які вже накопичилися за тиждень (вони тривають усього по півтори-дві хвилини).
У четвер “Катрусин кінозал”:) : переглядаємо французький чи американський фільм, але обов’язково в українському перекладі. У нас зараз дуже гарні переклади.
У п’ятницю беремо “100 експрес-уроків української” і проходимо кілька уроків, вони коротенькі й легкі (10-15 хвилин).
А в суботу година української мови в родині або в колі друзів. Сідаєте снідати і, хоч родина російськомовна чи суржикомовна, починаєте спілкуватись українською, виправляти одне одного, спочатку буде незручно, а потім звикнете. Знаю багато російськомовних родин, які культивують годину або навіть день української вдома.
А в неділю сам Бог велів відпочити.
Презентація видання “100 експрес-уроків української” відбудеться 8 листопада о 16:00 в приміщенні інноваційної платформи DEC Place (м. Печерська, бул. Лесі Українки 23б). Вхід вільний. На вас чекають:
• відкритий урок української мови від доцента Київського університету імені Бориса Грінченка Олександра Авраменка;
• міні-диктант, а також тестові завдання, за результатами яких учасники зможуть отримати посібник у подарунок;
• автограф-сесія автора «100 експрес-уроків української».
Книжки продаватимуться на презентації, але почати підготовку до тестування й диктанту ви можете вже зараз, замовивши посібник за посиланням.
1 123 thoughts on “Олександр Авраменко: “Ми вивчаємо українську на прикладах текстів про iPhone7 та віршах Ліни Костенко””