Оксана Мороз: «Люди — не дебіли, їм ніхто ніколи не розказував, у яку реальність вони потрапили»

«Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню» — це вже друга книжка Оксани Мороз про інформаційну гігієну. Вона покликана у спрощеній формі пояснити ази медіаграмотності тим, хто не уявляє, як функціонує інформація, що таке фейки та маніпуляції, але прагне в цьому розібратись. А також стати гідом-помічником для тих, хто не знав, як пояснити близьким особливості новинних сайтів, соцмереж або телепрограм.

Журналістка блогу Yakaboo поговорила з авторкою про те, як народилась ідея «Боротьби за правду», хто такі «прості люди», які є цільовою аудиторією книжки, які завдання ставить перед собою ініціатива «Як не стати овочем». І про те, чи реально навчити 7 мільйонів людей фільтрувати інформацію.

Далі за текстом — пряма мова Оксани Мороз. 

Чому українцям потрібна «Боротьба за правду»

Як не парадоксально, карантин дав мені можливість детальніше заглибитись у тему інформаційної гігієни. До нього я думала: презентую «Націю овочів» (перша книжка Оксани Мороз про інфогігієну), їду з нею в тур, в турі спілкуюся з людьми, детальніше розумію проблематику, а вже з цією проблематикою починаю щось робити. Тур не відбувся, але за карантин я провела чимало вебінарів і концентровано поспілкувалася з багатьма людьми. Я працювала з ними в чатах і могла відстежувати, як вони по новому починають споживати інформацію.

Отже, я зрозуміла, що ключова проблема в тому, що пересічному українцю вкрай важко знайти зрозумілу інформацію про те, як боротися з інформаційними вірусами та фільтрувати інформацію. Тому що всі зусилля медіаграмотності спрямовані на школярів, учителів і журналістів, тобто або на майбутнє покоління, або на лідерів громадської думки, або на фахову спільноту.

Другий важливий момент коли зі звичайними людьми спілкуються термінами «фактчекінг», «критичне мислення» тощо, це дискредитує ці інструменти, тому що люди не розуміють ані їх самих, ані їхньої ефективності. Коли розповідаєш про критичне мислення, люди виносять із цього один факт — сумніватись в усьому. З цим фактом ідуть в інформаційне поле, яке не вміють фільтрувати, і починається абракадабра: наприклад, запитують, чому BBC — надійне джерело і хто сказав, що «Українській правді» можна довіряти. 

По-третє, вся комунікація з людьми ведеться складною, незрозумілою для них мовою. Ніхто їх не вчив, як працює нова цифрова реальність, як працює інформація, як фільтрувати джерела. Не всі розуміють, що означають слова «фейк», «акаунт», і це стосується не лише людей у віці. Відповідно, коли спілкуєшся складними словами та реченнями, люди або вдають, що зрозуміли, або відразу дискредитують почуте.

Тому я вирішила розповідати простою мовою, і мала кілька етапів «заземлення». Було дуже важко, адже я звикла робити все на зовсім іншому рівні. Ще коли писала «Націю», мені здавалось, що простіше нема куди. Навіть був такий дисбаланс — я писала її для звичайних людей, а комунікація велась не на широку аудиторію, тому комунікаційники очікували іншого. А та аудиторія, для якої я писала, зраділа, що про це нарешті написали. Але коли давала почитати «Націю» батькам, вони нічого не розуміли, оскільки «Нація» була для них заскладною.

Оксана Мороз: «Люди — не дебіли, їм ніхто ніколи не розказував, у яку реальність вони потрапили» 0

«Люди — не дебіли»

Ми сфокусували роботу на двох напрямках:

  1. Навчити людей фільтрувати джерела.
  2. Навчити базових речей — як функціонують демократія, держава, економіка тощо.

Коли я намагалась пояснити піраміду B2B, співрозмовники одразу все нівелювали — «це брехня, що ти вигадуєш, люди нарешті хочуть зробити добре іншим людям». Зрозуміла, що неможливо вести пряму комунікацію — треба її робити асиметричною. Тобто поки не розповісти, як працює підприємство і що в нормальному бізнесі немає такої великої маржинальності, співрозмовники не почують про фінансові піраміди.

Хочу максимально донести усім: люди — не дебіли, їм ніхто ніколи не розказував, в яку реальність вони потрапили. Їх витягнули з тоталітарної дійсності, вкинули в демократію, і ніхто не пояснив, як вона працює. Тоді вони мали певні очікування від незалежної України, наразились на кризу 90-х, де їх переколошматило й кинуло в цифрову дійсність. Вони заплутались, на них валиться інформаційний шум, і чомусь всі вирішили, що інші люди мають мислити так само, як ті, хто працює у комунікаціях. Цього не може бути апріорі. 

І маніпулятори це дуже добре розуміють.

У нас часто філософствують на тему «люди вибирають клоунів». А їм взагалі хтось розповів, що таке демократія або що президент не ухвалює рішення про зарплату бухгалтера у приватній компанії? І це не вигадана історія, люди дійсно так вважають.

Хто такий дядько Іван і як навчити його читати новини

Переді мною постало питання — в якій формі писати книжку? І народився такий аля художній формат — моєї розмови з дядьком Іваном, — який вийшов збірним образом всіх людей, яких я вчила. Дядько Іван — людина, якій болить Україна, він орієнтувався в тоталітарній дійсності, але заплутався в теперішньому інформаційному полі. Тому я зробила його живою людиною, яка пройшла через це все, набиваючи ґулі.

Моє завдання — і в цій книжці, і в наступних — навчити людей розуміти базові процеси: як працює інформація, як працює кожен з основних каналів, як він маніпулює, і тільки після того виводити на складніший рівень.

Для кого ця книжка

Першими читачами були «життєлюби», під них все спрощувалося. Бо коли я вже думала, що написала максимально зрозуміло, життєлюби читали і креслили. З правок було зрозуміло, на яких словах вони зупиняються, і спочатку ми навіть хотіли зробити словник. Але коли побачила, як вони губляться, вирішила ще більше спростити сам текст.

На основі спілкування, яке триває з часу активної роботи з «Нацією овочів», у мене з’явилась віра, що люди, які шукають інформацію про цей сегмент і які її знаходять, починають бути амбасадорами цієї теми. На «Життєлюбах» це дуже показово — одна людина, яка отримала інформацію, розсилає її знайомим, повертається із запитаннями, і процес починає розширюватись.

Важливо також, щоб дорослі діти дбали про інфогігієну батьків. І книжка «Боротьба за правду» — це інструмент для дорослих дітей, яким не вистачає терпіння чи аргументів.

Як зробити інформаційну гігієну модним трендом

Прикладом для мене є кейс «Таблеточок», які кілька років тому почали комунікувати благодійність. Була дуже схожа ситуація — всі розуміли, що є проблема, але ніхто не розумів, що є ефективний інструмент, якому можна довіряти.

Так само з інформаційною гігієною — більшість усвідомлює проблему, але мало хто розуміє, наскільки вона заважає розвиватись. Адже є багато організацій, які вкладають гроші, щоб відбудувати демократичні процеси, але немає розуміння, що без інформаційної гігієни людей — це викинуті на вітер гроші. Тому що приходить якийсь маніпулятор, дивиться, як люди гарували три роки над реформою, вкидає кілька сотень тисяч доларів — і люди перетворюються на «соросят». Ніхто нікому не довіряє, всі результати нівельовані, і знову голосують за когось із популістів.

Ще одним показником для мене є відсутність волонтерських організацій. Якщо суспільство усвідомлює проблему, вона одразу обростає волонтерським рухом. Якщо вона ніби десь є, але її ніхто не розуміє, волонтерських організацій немає. Зараз де-факто ми єдина волонтерська організація з медіагігієни.

Я не тішу себе ілюзією, що якщо ми навчимо навіть 7 мільйонів людей інфогігієні, одразу все зміниться, але це вже буде процес, який неможливо зупинити. Моя задача — зробити цю тему модною. Як «Таблеточки» принесли розуміння, що благодійність може бути правильною, ефективною, модною, так само інформаційна гігієна має стати вашою і моєю проблемою, а не чиєюсь.

Оксана Мороз: «Люди — не дебіли, їм ніхто ніколи не розказував, у яку реальність вони потрапили» 0

Дослідження ініціативи «Як не стати овочем»

Ми вже зробили одне і закінчуємо друге дослідження, що вимірюють рівень інформаційної гігієни українців. Перше було пробним, друге — на три тисячі акаунтів — робимо за вибіркою, до якої залучили соціологів.

Дослідження проводимо самі, зусиллями чотирьох людей. Тому що зараз уся соціологія знімається методом опитування, за цим методом людина сама не усвідомлює, що вона робить неправильно, і не може про це сказати.

Тому я обрала фейсбук, бо це місце, де дійсно видно, в що людина повірила настільки, що вирішила цим поділитися. У дослідженнях ми робимо зріз усіх сторінок, на які люди підписані. На першому місці навіть не сайт-сміттярка, а той, що краде дані — з тестами і подібними матеріалами. Якщо зайти у користувацькі угоди, там все відкрито зазначено (щоправда, німецькою мовою дрібним шрифтом): «Збираємо ваші дані й дані ваших друзів». Але ніхто їх не читає, а потім побутує думка, що фейсбук за нами стежить і десь зливає наші дані.

Звісно, це дослідження не показує всієї картини, але зараз ми вимірюємо базові речі. Якщо людина публікує сміттярку — це свідчить про те, що вона не вміє фільтрувати джерела. Якщо публікує фейк, який фейсбук промаркував як фейк, — значить не розуміє, що таке фейк. Дослідження покаже, наскільки українці у всіх областях, у всіх вікових категоріях мають чи не мають інформаційну гігієну.

Що таке сайти-сміттярки і як їм протидіяти

Сайт-сміттярка — це сайт, що не є медіа, хоча має схожий вигляд. Він створюється для заробляння грошей і вибудовується виключно на емоціях і втягуванні людини в ці емоції.

Як розпізнати сайти-сміттярки
Емоційний заголовок, що втягує і викликає емоційну реакцію.
86-річна життєлюбка, яка все життя пропрацювала астрономом, якось сказала мені: «Правду від брехні відділяє один факт: інформація — суха, брехня — емоційна».
Немає авторів
Шукайте авторство статей. У звичайних медіа завжди є автори (або редакція). На сміттярках їх немає або є ті, які не гугляться.
Немає першоджерел
На джерела, які вказують у сміттярках, неможливо перейти, щоб перевірити інформацію. Часто вони посилаються на фейкові джерела.
Вони пишуть про все на світі
В одній новинній стрічці ви одночасно бачите новину про рептилоїдів, які правлять світом, про королівську сім’ю і реальну новину, як президент поїхав кудись із візитом.

Ключовий момент: у всіх, хто прагне безпечно поводитись в інформаційному полі, має з’явитись інформаційний трафарет. Тобто ви маєте вибрати 3–5 медіа, які дають об’єктивну інформацію. Їх можна взяти у рейтингу Інституту масової інформації. Обирайте, читайте їх і потім будь-яку інформацію, яка прилітає — не важливо, зі сміттярки, з телеканалу чи з соціальних медіа, — порівнюйте з трафаретом. Всі новини спочатку читайте там.

Так само потрібно дивитись ТБ, розуміючи, що ви побачите там не об’єктивну інформацію, а позицію власника. Медіа — збиткові, телеканали — це дорогі медіа. Якщо їх хтось фінансує, значить він це робить саме для того, щоб впливати на ваші рішення.

Маємо розуміти, що маніпуляція відбувається і в гумористичних програмах, і в розслідуваннях. Тому звичайна людина ніколи не буде такою ж кваліфікованою, як маніпулятор. Треба розуміти, що це маніпулятор, і сприймати інформацію як абсолютно суб’єктивну.

А ще мозок влаштований таким чином, що вважає правдивою ту інформацію, яку отримав першу. Чому так важлива фільтрація інформації — тому що у медіа, які мають об’єктивну інформацію, її вже фільтрують професіонали.

Виграна війна проти фейків — це виграна одна битва за першу інформацію.

Чому західні методи у нас не працюють

Методи, які використовує захід, добре працювали в іншому інформаційному світі. Зараз ні захід, ні ми не можемо не враховувати, що реальність працює по-іншому.

Є демократії, які відбулись до цифрової ери та які не відбулись. У перших теж є проблеми з інфогігієною, але вони мають балансуючі органи, які не дають їм зрушити з курсу. Можемо порівняти балтійців і нас. Вони так само були в Радянському Союзі, але рвонули на початку і побудували базову демократію до 2010 року — до моменту, коли соцмережі почали ставати повноцінним джерелом інформації. Україна не встигла цього зробити. 

Усі медіа розуміють проблему фейків та інфогігієни, але їм потрібно заробляти гроші, тому вони писатимуть про те, що читає аудиторія. Є чимало прикладів, коли навіть топові медіа з адекватними редакторами ставлять клікбейт, неперевірену інформацію. Ускладнює ситуацію зовнішня агресія, те, що є багато внутрішніх конфліктів, і довірливий народ. Людям потрібно пояснити базові речі, інакше всі зусилля будуть марними. Бо як тільки в агресора чи внутрішнього олігарха-маніпулятора виникне запит, йому буде достатньо мало часу і зусиль, щоб нівелювати усі попередні напрацювання.

Ось приклад: скільки боролися Бігуси, Шабуніни й інші проти корупціонерів — і менше року було достатньо, щоб обізвати їх «соросятами». Як відбувається комунікація з боку дискредитатора: Вони грантоїди? — Грантоїди. Гроші отримують? — Отримують. Результат є? — Немає. Людям не пояснюють, що це довгі системні процеси, що потребують часу. Результату нема — значить ти крадеш гроші. А крадуть не ті, кого обзивають, а ті, хто це каже. Але цього вже не пояснити. А шаблон можна застосувати до будь-кого, хто щось робить. І це дуже проста схема, яких є десятки і сотні.

За моїми прогнозами, наступні вибори відкинуть нас ще назад, оскільки пройдуть популісти «старої закалки», а демократичні сили не пройдуть. Тому до 2024 року хочеться витягнути максимальну кількість людей. Це не означає, що за чотири роки буде щастя — не буде. Але ми повинні хоча б правильно системно рухатись. Важливо доносити це всім — зокрема тим, хто моделює демократичні процеси (західним партнерам).

План реалізації ініціативи «Як не стати овочем»

На 2020-й рік є чіткі завдання: 

  1. Поставити на потік методологічну базу — книжки і нові блоки інформації мають з’являтись щоквартально.
  2. Запустити комунікацію.
  3. Протестувати програми навчання, які потім можна масштабувати.

В основі проєкту лежить створення методологічної бази. На базі книжки ми записали серію 5–15 хвилинних роликів для ютуба — щоб це було у відкритому доступі і кожен, хто не дійде до книги чи чогось у ній не зрозуміє, міг використовувати. Далі плануємо записати подкасти. А згодом буде і аудіокнижка.

Перший блок — фільтрація інформації. Далі будемо заглиблюватись у політику, економіку тощо. Йдеться не про академічні знання — будемо вчитись аналізувати, структурувати інформацію на прикладі кейсів.

Другий — паралельний блок — бізнес. Завдання — донести бізнесам, що існує проблема інфогігієни співробітників, яка впливає на бізнеси. Чому бізнес має це розуміти?  Бо якщо люди, які відповідають за цінність даних, не розуміють простих речей, то де гарантія, що вони не натиснуть на ту кнопку чи на якийсь фішинговий лист — на будь-що, що занесе вірус. Зараз ведемо переговори з кількома підприємствами — хочемо запустити пілотний проект, на якому покажемо, як це працює.

Перше завдання в комунікації — пояснити дорослим дітям, що для батьків це проблема і що вона має вирішення. У партнерстві з «Життєлюбом» думаємо, як максимально залучити людей літнього віку, щоб вони самі комунікували цю проблему. 

Паралельно, з жовтня, почнемо опановувати регіональні партнерські організації. Попередньо домовилися з Карітас, що в трьох регіонах протестуємо різні формати навчання. А також ведемо переговори з Українською католицькою церквою. Бо питання не тільки в тому, щоб знайти партнерські організації, а ще й лідерів думок, до яких будуть прислухатись.

Я абсолютно без рожевих окулярів дивлюсь на ціль 7 мільйонів освідчених людей. Розумію, що вона може бути як досяжною, так і недосяжною, але без конкретної цілі важко йти і не розпилюватись, тому що для всіх учасників процесу велика спокуса — звалитися просто в бла-бла-бла і не переходити до якихось конкретних дій.

2020-й — це рік, у якому потрібно все протестувати і підготувати до масштабування. І вже з 2021-го масштабувати на регіони.

Мар'яна Хемій
Редакторка блогу. Люблю книжки, розмови, подорожі.

21 thoughts on “Оксана Мороз: «Люди — не дебіли, їм ніхто ніколи не розказував, у яку реальність вони потрапили»

    Залишити відповідь