Інтерв’ю з координаторкою Книжкового Арсеналу Оксаною Хмельовською: все, що ви хотіли знати про книжкові фестивалі та українське книговидання

З координаторкою Книжкового Арсеналу Оксаною Хмельовською ми зустрічаємося у тематичному кафе в центрі Києва майже одразу після отримання фестивалем відзнаки International Excellence Awards 2019 Лондонського книжкового ярмарку. Також у березні напередодні ім’я Оксани знову потрапило до списку «100 найвпливовіших жінок України» від видання «Новое время». 

За освітою журналістка Хмельовська одразу каже, що доволі скептична до рейтингів через їхній суб’єктивний контекст, але цілковито погоджується, що це однозначно знак якості роботи Книжкового Арсеналу, серед іншого — і для неї як частини його команди. Сама номінація на нагороду Лондонського книжкового ярмарку від менеджерки BookMachine Сюзанн Кавани, за її словами, стала великою несподіванкою: «Ми просто були в шоці, коли отримали цю номінацію». Як все було: Кавана настільки була захоплена минулорічною атмосферою на фестивалі (до слова, її запросила минулорічна кураторка фестивалю Оля Жук у професійну програму Booking the Future), що згодом написала ціле есе про Книжковий Арсенал і номінувала його на нагороду. Але це не тільки несподіванка, це і заслужений результат роботи фестивалю за вісім років роботи та всіх працівників, які були залучені до його організації до цього, знову каже Хмельовська. 

Оксана відверто розповідає про свої уже майже п’ять років роботи в команді Книжкового Арсеналу, ділиться внутрішніми інсайтами фестивалю про «зелений офіс» та робить компліменти усьому книжковому ринку, без якого ці відзнаки не були б можливими: «Хто ми були б без усіх цих ілюстраторів, видавців, письменників, які це все проводять у такій невимушеній атмосфері?». І хоча ми державне підприємство і дуже багато підписуємо паперів та звітуємо, переконана координаторка Книжкового Арсеналу, це точно робота, яка потребує натхнення. А на питання, яким команда фестивалю бачить портрет потенційного відвідувача Арсеналу, відповідає просто: це людина, яка читає. Далі — пряма мова в деталях.

Про «внутрішню кухню» нагороди International Excellence Awards 2019

Ще у 2014-му — у рік заснування цієї премії у Лондоні — переможцем стало білоруське видавництво «Логвинаў», яке отримало нагороду «за свободу друку». А вже через рік його засновник Ігор Логвінов приїхав до нас на фестиваль і розповідав, що нагорода особисто для нього означала значний медійний розголос. До Книжкового Арсеналу також є медійна увага: кількість англомовних згадок про фестиваль значно зросла: про нас написали Publishing perspectives чи The BookSeller — і це реально круто. Книжковий Арсенал переміг як міждисциплінарний проект, який поєднує літературу та мистецтво. Будучи на переговорах у Болоньї, вартувало лише згадати про нашу перемогу у Лондоні, як партнери миттю вже по-іншому дивилися на мене, а їхнє зацікавлення зростало.

Якщо ж аналізувати переможців цієї нагороди попередніх років, то в цілому виділяється соціальний аспект. Наприклад, перемогу здобуло й видавництво електронних книг eKitabu, яке надає цифровий контент понад 1500 школам у Кенії і 13 африканським країнам.

А бібліотекою року назвали Espoo City Library у Фінляндії за інноваційне обслуговування всіх відвідувачів, зокрема, людей похилого віку, груп з особливими потребами і біженців. А ще бібліотека одна з перших почала використовувати концепцію відкритості — відвідувачі можуть скористатися нею уночі, на вихідних, тоді, коли персонал не на місці.

Як на мене, видавнича справа майбутнього будується на довірі. Останній європейський тренд, як на мене, — це не тільки різноманіття і поліфонія голосів, а й залученість більшої аудиторії до читання, і соціальна відповідальність.

Чим Книжковий Арсенал виграє у інших книжкових ярмарок

Міжнародні книжкові ярмарки доволі комерціалізовані. Власне, це формат «B2B». До прикладу, у Франкфурті дуже багато подій, і їх значно більше, ніж на Книжковому Арсеналі, Форумі видавців і Dnipro Book Space разом узятих, але щоб провести подію на спеціальному майданчику — потрібно заплатити. Звісно, є можливість проводити події на національних стендах безкоштовно, але тоді твоя аудиторія — це діаспора, а не світ. Платні події й у Лондоні, хоча є й інший варіант — якщо тебе запрошують у фокус їхньої спеціальної програми, хоча це потребує значних зусиль і тривалого переговорного процесу. 

У більшості великих виставок — ярмарковий тип проведення заходу. Попри всю чарівність виставок ілюстрацій у Болоньї, демонстрації дитячих красивих книжок — це свято дитячих видавців, а не дитячих письменників, нових тем у літературі й читачів.

Мені дуже сподобалася атмосфера Вільнюської книжкової виставки, яка за обсягами приблизно, як наш фестиваль. Якщо додати той факт, що у Литві проживає трохи менше ніж 3 мільйони людей, а на ярмарок приходить приблизно така ж кількість людей, як і на Книжковий Арсенал, то це сумно. До речі, саме в них є традиція сполучати вихід нових релізів музикантів і проводити їхні презентації під час ярмарку. Музичні події нон-стоп і ярмарок платівок, дисків дозволяють перевести увагу від полиць із книжками й отримати насолоду від іншого культурного продукту. 

Знаю також, що книжкова виставка у Гетеборгу — найбільша культурна подія у Скандинавії чи Міланська книжкова виставка в Італії теж мають кураторські програми та спеціальні напрямки, але поки фізично так і не вдалося побувати.

Загалом заочно аналізую програми майже 20 книжкових фестивалів та ярмарків, які мені цікаві та постійно «на слуху», та я б не сказала, що в них щось особливе, те, чого не робимо ми. Дуже популярні теми фемінізму, прав людини, біженців, хоч і піднімаються у Європі уже кілька років поспіль. Інколи складається враження, що фестивальні програми дублюють одна одну. Мені подобаються професійні програми у Франкфурті та те, як вони підходять до навчання молодих видавців, здружують їх, та професійні події для ілюстраторів у Болоньї (Італія).

В останні роки в іноземних колег з’явилося бачення Книжкового Арсеналу як бізнес-партнерів, та фестиваль сильний насамперед своєю мистецькою складовою. Відвідувач отримує естетичне переживання і від інтелектуальних розмов, дискусій, і від виставок ілюстрації чи арт-проектів. Концепція Олі Жук про фестиваль, який поєднує літературу й мистецтво, унікальна у світі. Адже на фестивалі зустрічаєш не лише літераторів, а й художників, архітекторів, музикантів (цього року Музична програма під кураторством Люби Морозової звучить як “Уявні танці”), і театралів (театральну програму “Прибульці” готує Анастасія Гайшенець) тощо.

Це передусім фестиваль, який ставить у центр читача. Зараз так багато перенасичення кількістю новин, інформації, культурними подіями, фестивалями і ярмарками, тому дуже важливою є роль куратора. Куратор проріджує рядки цієї ниви, залишає тільки найкраще, а це і має вищу цінність, саме це ми й пропонуємо нашим читачам.

Ми справді беремо витонченим кураторським підходом, міждисциплінарністю, а ще у нас є така собі східноєвропейська розхристаність — атмосфера свята, непередбачуваності та експерименту, і вона реально підкорює іноземців. 

Про свій досвід зростання разом із Арсеналом

Перший рік я працювала у команді Книжкового Арсеналу як координаторка кількох спецпроектів під пильним поглядом Олі Жук. Мені пощастило, бо Оля — менторка, яка сприймає речі глибше, працює із тоншими матеріями й бачить на кілька кроків вперед. Уже потім ми з командою старалися підхопити фестиваль, зберігаючи його унікальність. У цьому, звісно, дуже допомагала Юля Лесечко, багаторічна директорка ярмарку.

Перший рік фестиваль працював фактично без бюджету, і далеко не всі видавці погодилися брати у ньому участь. На другий та третій — охочих було більше. І, скажімо, п’ятий рік вийшов найкрутішим у плані формату — співвідношення камерності, ярмаркової та фестивальної частини. 

Уже після 5-го року фестиваль почав стрімко рости: його знали у медіа, це був бренд, дуже багато людей (художників, ілюстраторів, видавців, письменників) виявляти бажання взяти у ньому участь у той чи інший спосіб. І тут теж завдяки критиці, певному переосмисленню та порадам нашої кураторської групи я зрозуміла: з цим треба щось робити. Так ми вигадали фокус-тему фестивалю, яка об’єднала його, зробивши ціліснішим. Завдяки фокус-темі нам стало легше побудувати експозицію, виставкові проекти та усі кураторські спеціальні програми: фантасти, філософи чи бізнес-фахівці переосмислюють тему по-своєму. Але, найголовніше, у центрі все одно залишається книга. 

Мій досвід у Книжковому Арсеналі справді величезний, і після цієї роботи вже нічого не страшно, адже кризові ситуації трапляються мало не щодня, і їх потрібно вирішувати. 

Як якісно зростала команда Книжкового Арсеналу

На початку створення фестивалю Олі Жук, звичайно, потрібна була допомога. Саме вона залучила кураторів за напрямками — Іру Славінську та Юлю Козловець. Пізніше уже фестиваль ріс, і я як координаторка зрозуміла, що нам потрібен свіжий погляд. Так ми поступово запрошували нових кураторів: хтось був з нами рік (як це, наприклад, куратори-письменники — Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Андрій Курков, а цьогоріч — Андрій Бондар, або ж куратори музичних програм — Алла Загайкевич, Любов Морозова), хтось залишається з нами на довше (як Анастасія Євдокимова, Павло Гудімов, Поліна Городиська). Хтось не так давно, але фестиваль без них вже неможливо уявити (Оксана Щур, Таня Родіонова, Мар’яна Кіра). Це добрий кістяк нашої команди.

Команда — це найважливіше. Зараз у науці неможливо зробити відкриття самостійно, за потужними відкриттями стоять лабораторії й сотні, тисячі людей. Тому я не вірю, що одна людина може перевернути гори, здійснити реформи чи виграти війну. Команда — це і плюралізм думок, і підказка, і дружнє плече, і перевірка на довіру, і більша дистанція. І реально ти можеш зробити все набагато краще, коли робиш спільно. 

Багато координаторів і кураторів спеціальних програм працюють безкоштовно, для розвитку галузі, але завдяки Книжковому Арсеналу їхня праця стає помітнішою, а проекти нерідко отримують новий потужний поштовх для розвитку. 

Як вигадується фокусна тема фестивалю?

Якось нам закидали, що ми богема. По правді, у нас часом бувають богемні зустрічі, крім цієї менеджерської роботи з договорами, діловим листуванням і проплатами. Це коли ми нашою кураторською командою збираємося і запрошуємо котрогось із філософів (до прикладу, Володимира Єрмоленка) чи літературознавця Ростислава Семківа, керівників Мистецького Арсеналу та наших критиків — і думаємо, а що ж нам зробити наступного року? Власне, робота над фокус-темою і кураторськими концепціями — це не одна сесія таких обговорень. 

Якщо фокус-тему 2017-го року «Сміх. Страх. Сила» запропонувала Таня Терен (і це одразу всім сподобалося, і ми її обрали) чи «Проект майбутнього» запропонувала я минулого року (і ми взяли її як концепт), то цього року довелося досить довго думати, що маємо зараз важливого та актуального для суспільства. І обрали тему «Сусідство: відкрите питання», яку запропонувала Віра Балдинюк.

Це і про сусідство між країнами, і між особистостями, між іншими і чужими. Зважаючи на теперішню ситуацію, ця тема особливо гостро звучить.  І, до речі, вона зрозуміла для наших міжнародних партнерів. Уже потім ми думаємо: а яка може бути виставка до неї, як ілюстратори можуть долучитися. Так головним  персонажем нашої чільної виставки буде житловий будинок Роліт (Робітник літератури), що розташований на вулиці Богдана Хмельницького в Києві. Колись наявність помешкання в ньому ніби зараховувала мешканця до літературної еліти, а кількість житлової площі визначала внесок в літературу. Під одним дахом мешкали обласкані владою «генерали» від літератури і «неблагонадійні», які перебували під пильним наглядом НКВС-КДБ. Звідси йшли у в’язниці, на фронт і в еміграцію. Цю виставку готують наразі куратори Вікторія Велічко й Ігор Оксаметний.

За чим до нас їдуть закордонні гості

Когось цікавить Київ як місто (мовляв, Київ — новий Берлін), когось цікавить конструктивізм, модерна радянська архітектура, когось — наші культурні заклади тощо. Зараз на Книжковий Арсенал їде видавець Ніл Тітман, який видає музейні колекції і його власне цікавлять українські музеї. Він читатиме лекцію про це, і ми у Мистецькому Арсеналі навіть передали йому контакти найбільших українських музеїв (можливо, в англомовному ринку якось навіть вийде книжка про український музей). Він навіть матиме поїздки до Харкова, Львова, Одеси — ми уже розробили цілу подорож. 

До того ж цього року підтвердив свою участь в фестивалі й журналіст Едвард Наводка, який раніше був головним редактором Publishing perspectives, а тепер працює іноземним редактором Publishing Weekly, та читатиме на Арсеналі лекцію у тему нашого сусідства — про взаємодію книговидавничих ринків США, Канади, Мексики. 

Коли ти «плетеш це мереживо» фестивалю і зв’язків — ніколи не знаєш, що із цього і коли спрацює насправді. Але дуже важливо продовжувати це робити.

Між острахом і захопленням: чим цікава Україна

На жаль, досі більшість топових закордонних письменників бояться їхати в Україну через війну. Та й не всіх їх ще надихають наші наклади. Будьмо відвертими, відомі топ-письменники, на яких працюють кілька літературних агентів, так просто не поїдуть сюди, якщо наклади їхніх книжок менші за 50 тис. Тож ми маємо постійно змагатися і переконувати партнерів у тому, що наш ринок перспективний, а читачі із захопленням чекають на їхній приїзд.

Як відбувається робота над помилками

Після фестивалю ми опитуємо всіх видавців, що ж їм сподобалося, що ні, і часто це категорично протилежні думки. Комусь мало кафе, вони не різноманітні, а «люди йдуть на вуличну їжу», ми зробили більше і отримали: «навіщо вам стільки багато кафешок? краще б видавців поставили» тощо. Тим часом як у Болоньї в обідню пору можна простояти у черзі за кавою понад півгодини, і всі сприймають це як належне. 

Дуже багато людей по-різному бачать фестиваль, і, звісно, його можна по-різному робити. Але ми виходимо із нашої місії, цілей і стратегії, розуміємо наш простір і фінансові можливості, а також маємо багаторічний досвід й бачимо картинку не фрагментарно, а в цілому. 

Крім опитування видавців, ми проводимо також і опитування самої команди Книжкового Арсеналу та обговорення серед кураторів. У нас є цілі excel-таблички з проблемами — якісь ми вирішимо вже цього року, якісь почекають більшого фінансування. І скажу, що більшість зауважень ми враховуємо. 

Поки ми ще не зробили жодного разу опитування відвідувачів, але цього року хочемо це виправити, аби краще зрозуміти їх. 

Про будівлю Книжкового Арсеналу як його візитівку

Саме приміщення Старого Арсеналу — уже вражає. І якщо говорити про особливість Книжкового Арсеналу, то вона й у цих стінах і склепіннях, старій цеглі і вікнах.

Проте сама будівля у тому стані, що зараз, не розрахована на велику кількість людей. Якщо буде зростання відвідувачів на 10-15% — це ще нормально, але значний наплив людей споруда може не витримати. 

Оскільки це історична будівля XVIII століття, будь-яке зовнішнє втручання заборонене, карається законом або потребує узгоджень із відповідними органами влади. Саме тому капітальні ремонтні роботи, до яких належить, наприклад, улаштування нових вбиралень, не можливе без повного плану реставрації, ремонту і пристосування будівлі, коригування проектної документації (що коштує приблизно 30 мільйонів гривень). І лише наступний етап – перекласти каналізацію і збільшити її пропускну потужність. І лише виконавши всі ці роботи, Мистецький Арсенал зможе збільшити кількість постійних вбиралень, на що жаліються наші відвідувачі. 

Загалом сума завершення реставрації, ремонту і пристосування Старого Арсеналу складає близько 3 мільярдів гривень. Коли це станеться, а зокрема й мрії про публічний парк на пагорбах поблизу Старого Арсеналу й повноцінний постійно діючий музей — відкрите питання, але напрацювання у цьому напрямку тривають, і колеги роблять усе можливе.

Про ситуацію навколо ветеранського стенду

В останні роки у програмі фестивалю було багато подій на тему теперішньої війни й анексії Криму (минулого року близько 20, цього року планується 16). Та й на ярмарку таких книжок було дуже багато.

У наше життя входить нове поняття — ресоціалізація. Ми всі, можливо, не очікували що це питання виникне так швидко, але такі наші реалії. Для Книжкового Арсеналу найбільш цінне те, що йдеться про соціалізацію ветеранів і волонтерів, їхнє прийняття суспільством і терапевтичну функцію, яку виконує для них література. 

Автори-ветерани, як і будь-які початківці-письменники, часто стикаються з необхідністю стукати у двері видавництв, знайомитися з літературним середовищем, отримувати перші професійні рецензії. Це тільки початок їхнього знайомства.

Можливо, для багатьох авторів стенд ветеранської літератури, яким ми робимо у партнерстві з Міністерством ветеранів, буде цим вдалим початком. Зараз уже досить активно працює робоча група, куди увійшли власне і автори, зокрема Олексій Петров, Мартін Брест, і представники Книжкового Арсеналу. Спільно дійшли висновку, що на стенді буде представлена власне література волонтерів та ветеранів теперішньої російсько-української війни. Це може бути як художня література, так і поезія, і комікси. 

Зараз у Літературній лабораторії Мистецького Арсеналу думають про проведення кількох подій, присвячених письму для ветеранів уже після фестивалю, і це справді важлива місія. 

На щастя, ця ситуація сколихнула не лише експертів у Facebook, за останні тижні я вже прочитала кілька статей про історичну ретроспективу воєнної літератури в Україні, кілька колонок, а книжки ветеранів почали включати в огляди літературні критики. Також у календарі побачила лекцію, присвячену сучасній ветеранській літературі. 

Отже, ця ситуація стала поштовхом до уважнішого прочитання текстів і їхнього аналізу.

Чому видавці отримують відмови в участі та які тут критерії

Тут треба одразу розділити ярмарок і програму фестивалю. Бо для подій ми одразу артикулюємо ці речі, на що звертаємо увагу при відборі. У нас є кураторські програми, фокус-тема, спеціальні майданчики, ми індивідуально працюємо із кожним організатором і намагаємося кожну подію трішки доопрацювати, об’єднати зі схожою за тематикою (не всі організатори прислухаються, звісно, до наших порад, але це їхнє право). 

На «Книжковому Арсеналі» діє відбір учасників на виставку-ярмарок, і всі видавництва знають про те, що їм можуть відмовити. Ми просто фізично не можемо прийняти всіх охочих. З кожним роком збільшується кількість суб’єктів видавничої справи. На сьогодні їх число перевищує сім тисяч. А у нас щорічно фіксована кількість місць для видавництв — сто п’ятдесят. Тому ми і вибираємо. І в цьому році ми відмовили близько 50 претендентам. 

Можливо, до цього у нас була помилка, що ми не наголошували на цьому. Як виявилось, деякі видавництва взагалі не знали, що у нас є відбір, бо ми з ними збігатися за цінностями і місіями — вони щороку були серед учасників. 

На відбір впливає сукупність факторів. По-перше, це попередня участь у Книжковому Арсеналі (ми довіряємо тим партнерами, що раніше уже були з нами та не порушували умов участі). По-друге, це відповідність цінностям та місії фестивалю. По-третє, це внесок у нашу програму (до прикладу, події у межах нашої фокус-теми). По-четверте, участь у Міжнародній програмі та запрошення закордонних авторів, літературних агентів. Бо це все впливає на капітал фестивалю і розвиває його як культурний проект у світі. По-п’яте, це дотримання дедлайнів і норм українського законодавства.

Про «ціну участі» для видавця та «прибутковість» Арсеналу

Щороку ціна підвищується на 5-10%, щоб «бути на рівні» із Форумом видавців. Але та кількість видавців, які хочуть брати участь у Книжковому Арсеналі, свідчить про те, що ця ціна є підйомною для українського видавця. 

Крім того, за умовами участі, ми надаємо 50% знижки для трьох видавців, видавнича продукція яких за цільовим призначенням є науковою, науково-популярною, містить вагому мистецьку й інтелектуальну складову. За бажанням на таку можливість можна було податися і її отримати. Ми давали, до прикладу, знижку таким видавництвам, як Laurus, Дух і літера, Komubook, Веселка, Букрек тощо. 

До того ж, у нас справді символічна ціна для малих видавців, які є свіжим подихом на ринку, а ми таким чином допомагаємо їм розвиватися. 

Коли ми бачимо, що якогось сегменту не вистачає, то починаємо активно працювати в цьому напрямку, так з’явилися стенди малих видавців, спільні стенди коміксів і графічної прози, стенди зінів і самвидаву на другому поверсі. Ми дуже любимо стенд музейної книги, який формує Український центр музейного розвитку уже четвертий рік поспіль, дякуючи Лесі Гасиджак і Валентині Єфімовій. Бо кожен музей видає якийсь каталог чи альбом, наукову розвідку, а можливості побачити ці книжки в одному місці більше немає, крім як прийти на Книжковий Арсенал.

Вперше в цьому році буде спільний стенд фотокниг від Kyiv photo book. 

Стосовно того, чи заробляє Книжковим Арсенал: наскільки я знаю, минулого року ми витратили стільки ж, скільки і заробили.

Про українське книговидавництво

За всі роки незалежності останні кілька років – найсприятливіший час для видавничої галузі, і ми стали свідками того, як нарешті сформувався незалежний український книжковий ринок, що спроможний представляти Україну на міжнародному рівні. Поступово заповнюються вільні ніші та збільшується кількість видавничих ініціатив; великі видавці мають свої принти й вони розвиваються; люди в Україні все більше читають саме українською мовою; також збільшується не лише кількість перекладної літератури, але й проданих ліцензій на українські видання за кордон (при цьому кількість українських авторів замала для обсягів нашого ринку).

Попередні роки у нас був бум на бізнес-літературу та на літературу особистісного розвитку. Попри всі стереотипи, таку літературу в Україні однаково читають як чоловіки, так і жінки. Хоча є й прогалини: немає ще літератури шрифтом Брайля, розвиваються комікси (але звичайно ще не на тому рівні, на якому б хотілося), лише недавно почав оживати сегмент підліткової літератури, мало розвинений сегмент жанру фотокниги. Тобто є ще багато ніш, куди можна зайти та зайняти там перше місце.

Книжки нового формату vs друкована

У світі шаленими темпами зростає сегмент аудіокниги. Натомість електронне книговидання не демонструє тих показників росту, які можна було відзначити ще 5 років тому. Виходить, друкована книжка поки що міцно тримає позиції. На українському ринку уже з’являються потужні проекти продажу електронного контенту, готуються до запуску нові стартапи. 11% опитаних за даними Ukrainian Reading and Publishing Data 2018 стверджують, що купують електронні книжки. Так, це все ще мало, проте факт появи цього прошарку користувачів уже є позитивним – і я впевнена, що із розширенням пропозиції та зростанням якості сервісів підписки кількість читачів тут зростатиме.

Окрім того, це ідеальні формати для тих, хто зараз багато часу проводить у транспорті – уже згадане дослідження вказує на те, що читання у транспорті є однією з найпоширеніших практик щодо місця читання. Мені здається, що це класна ніша, яку хтось займе й отримає гарні результати. 

Так, 10 років тому електронні книжки намагалися просувати мобільні оператори, створюючи свої бібліотеки і платформи, але тоді це «не зайшло», аудиторія не сприйняла. Це була класна ідея і не скажу, що в плані бізнесу це було погано змодельовано, але тоді був «не той час». Сьогодні, здається, момент саме той. 

Звичайно, ми вже чекаємо на нові появи й на Книжковому Арсеналі (і вони будуть), а Інститут книги має шанс зробити таку цифрову бібліотеку української книги.

Чи справді так мало читають

Коли Читомо разом із Gutenbergz і Центром Разумкова зробили дослідження Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, то дуже багато російських ЗМІ використало ці дані як пропаганду того, що українці мало читають. З нашого дослідження не можна було зробити висновків про негативну динаміку, і якщо порівняти ці дані за декілька років по країнах Європи, то в Україні дуже позитивні показники. Зараз у всьому світі зменшується кількість читачів (окрім Німеччини та Швеції). В Україні навпаки було невеличке зростання: люди почали чи, принаймні, кажуть, що почали більше читати. Звичайно, нам ще далеко до скандинавських країн, де показники читання з року в рік зростають. Але говорити про те, що в Україні все так плачевно, не варто. Навіть якщо подивитися на ту кількість людей, які читають друковані та електронні книжки в київському метро, — такого раніше не було. 

За нашим дослідженням, нестача коштів як причина, чому люди не читають, — тільки на третьому місці. А на першому — відсутність потреби в читанні. Водночас люди, які читають, мають кращу освіту та вищий заробіток. Натомість люди, які не читають, не пов’язують читання зі збільшенням прибутків. А ще читачі витрачають більше свого часу на хобі, походи в кінотеатри, театри, музеї, виставки. Тож, коли ми говоримо про конкуренцію між креативними індустріями — то це теж неправда, бо читачі є активними споживачами й іншого креативного контенту.

Універсальна порада для маркетологів книжкових видавництв…

…це, звичайно, дивитися на статистику книговидання. В Україні немає спеціалізованих досліджень книговидавництва про те, яких авторів та яких нішей бракує в Україні, як працювати з авторським правом, які маркетингові ходи робити видавцям тощо. І в цьому ключі, мені здається, має працювати державна інституція (Інститут книги) разом із партнерами, щоб поглиблювати такі дослідження. 

За моїми даними, в Україні за останні півроку пройшло три дослідження книжкового ринку: дослідження Читомо із Центром Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології та Української маркетингової групи, де вони досліджують тіньовий український ринок книговидання. Тіньовий ринок — це якраз про те, з якими грошима працює видавнича справа в Україні. Більшість видавців готові ділитися своїми даними, аби якось їх структурувати, та, наскільки мені відомо, окремі видавці навіть готові об’єднувати свої зусилля та проводити своє соціологічне дослідження. Таким чином, гравці на книжковому ринку можуть зрозуміти, ким вони є в очах клієнтів.

Яким буде Книжковий Арсенал через 2-3 роки

Щороку в Україні з’являється кілька цікавих нових видавців. Частина з них потім, на жаль, зникає. А є такі видавництва, які колись починали зі стенда малих видавців, та тепер розвинулися у відомі бренди (як Nebo Book Publishing, ArtBooks, Mamino, Люта справа тощо) і мають самостійні стенди. Збільшення кількості зацікавлення іноземними гравцями свідчить про сприйняття українського видавничого процесу як бізнесу. Думаю, Книжковий Арсенал ще буде стикатися із проблемами росту ще і в наступні роки. Але наші місія і цінності дозволяють кількісні запити перетворювати у якісні. Над цим і працюємо.

Чим не наші «нові двадцяті»?

За останній рік я була десь на 7-ми українських сучасних фільмах у кінотеатрах. Звичайно, не всі вони були довершені, і деколи помічаєш технічні баги чи неприродну гру акторів, але… ти дивишся на це все і думаєш: кльово! Є гордість, що це зрушилося з мертвої точки. І так само музичні гурти, і театри з новими іменами. І так з участю наших режисерів у міжнародних конкурсах, з Венеційським Бієнале, у якому наші художники беруть усе активнішу участь, і із цими 8-ма стендами на міжнародних виставках, які організовує Інститут книги, чи перемоги наших ілюстраторів у світових конкурсах, зокрема «Аґрафки», Ані Сарвіри. Я досліджувала тему перемог ілюстраторів за кордоном у радянські часи, і їх було вкрай мало (Володимир Голозубов став єдиним серед українських ілюстраторів володарем «Золотого яблука» на Братиславському бієнале ілюстрації в 1971 році). Такого буму на книжкових українських ілюстраторів за кордоном ще не було. 

Мені здається, що це почалися такі собі «нові двадцяті», не без державних дотацій, звісно. І все поступово зрушується. І хоча у нас, можливо, немає ще таких геніальних яскравих проектів, дуже сильних фільмів, відомих на весь світ режисерів чи письменників-лауреатів Букера-Нобеля. Але це поки що, такий потенціал у нас є — і це все має одного дня вибухнути вже не просто добре зробленими, талановитими та геніальними речами. 

З іншого боку, трошки страшно, коли ми так наполегливо та інтенсивно працюємо, то чи потім не буде якогось колапсу (як це було після 20-х рр. XX століття)? Тут головне, щоб цій країні вистачило мудрості у ці нелегкі часи, а взятий курс продовжувався.

фото – Костянтина Марценківського

(Visited 959 times, 1 visits today)