Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: уривок з роману

У центрі нового роману Наталки Сняданко особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габс­бурґів – Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною – ймовірною – частиною біографії. У ній він не помирає у стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності.

Водночас цей роман – історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це – віддзеркалення австрійського в польському, польського – в австрійському, українського – в радянському і навпаки. Це – галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, пере­повідання яких часто є набагато химернішим і фантастичнішим за будь-яку літературну фікцію.

Книжка «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» вийшла у Видавництві Старого Лева. Автор: Наталка Сняданко.


Огляд книжки на каналі Yakaboo


IMG_0204-2

Уривок


Як воно зазвичай буває в таких ситуаціях, усе вирішила сукня. Коли у 1853 році Франц-Йозеф і Сіссі одружилися, нареченій щойно виповнилося шістнадцять. Австрійська імператриця-мати Софія Баварська взагалі-то збиралась одружити свого сина, Франца-Йозефа, з Геленою – старшою сестрою Сіссі. Але того дня, коли імператор мав уперше побачити потенційну наречену, її святкових суконь разом із рештою багажу ще не встигли привезти, тож одягатись і зачісуватися довелось експромтом. Софія Баварська навіть прислала майбутній свасі свою камердинерку, щоби та допомогла з гардеробом. Утомлені з дороги, без старанно підготованого одягу, мати і доньки розгубились. І, хоча доклали всіх зусиль, аби старанно вдягнути і зачесати потенційну наречену, Гелена, сестра Сіссі, виглядала переляканою, розгубленою та штивною.

У хаосі приготувань усі забули про молодшу доньку, Елізабет. І вона прийшла на знайомство з Францом-Йозефом у простій сукні, без святкової зачіски, поводилася невимушено, почуваючись цілком безпечно, бо ж ціла та метушня її не стосувалася.

Втім, імператор, як виявилося, також любив безпосередність і природність. І звернув увагу не на старанно вдягнену та зачесану Гелену, а на Елізабет, несподівано для всіх закохавшись у неї. То був непередбачуваний розвиток подій, але Софія вирішила не чіплятися до дрібниць і дала згоду на одруження сина з молодшою донькою.

Відбулися заручини, і почалися приготування до весілля, які тривали майже рік. Від цього шлюбу багато очікувала ціла імперія. Підданим був потрібен щасливий цісар, котрий зможе зосередитися на державних справах і подолати нарешті тривалу економічну кризу. Матір імператора очікувала на спадкоємця престолу і сподівалася виховати невістку імператрицею, котра би відповідала її власним уявленням. А віденські аристократи мріяли, як молода та вродлива цісарева дружина принадить до Відня публіку з цілої Європи, і світське життя тут нарешті не поступатиметься паризькому. Тож усі не могли дочекатися весілля.

Усі, крім самої Елізабет, якій зовсім не хотілося їхати до далекого Відня зі затишного маєтку в Баварії, від своїх рідних і від звичного та приємного способу життя. Їй було тільки п’ятнадцять, і про заміжжя вона ще не думала. Та думками нареченої про майбутнє одруження ніхто в той час не цікавився, – досить було й того, що на її місці мріяла б опинитися кожна дівчина. Ну, чи майже кожна.

Елізабет любила багатогодинні піші прогулянки, любила їздити верхи, любила читати, проводити час наодинці й писати романтичні вірші. Вона не любила світських бесід ні про що, ненавиділа тривалі застілля, офіційні церемонії, боялась опинятись у центрі уваги та придворних пліток. Найважливішим для неї було зберігати недоторканність приватної сфери. Та все, що вона любила, відтепер стало для неї недоступним. Її життя навіть у найінтимніших сферах завжди перебувало на видноті й було предметом активного обговорення для всіх придворних.

Дні, коли в Елізабет бували місячні, заносили в календарі, бо в ті дні вона відмовлялася брати участь в офіційних церемоніях. При тому Сіссі відверто називала причину відмови, що змушувало придворних дам незадоволено перешіптуватись, адже вони не вважали цю причину аж такою поважною.

Імператор та імператриця майже не мали права опинятися наодинці. Навіть перший спільний сніданок молодятам не дали провести вдвох, бо їхні матері не могли дочекатися подробиць першої шлюбної ночі, тож зі самого ранку «прийшли до коханих дітей із візитом увічливості» й одразу ж почали розпитувати, як усе було. А потому ще три дні цілий двір жваво обговорював подробиці подій в імператорській спальні й напружено очікував, коли ж імператорові нарешті вдасться виконати свій подружній обов’язок. І лише коли це трапилось, у придворних з’явились інші теми для розмов, а Елізабет отримала 12000 дукатів – традиційну винагороду, яку при Габсбурзькому дворі давали кожній юній імператриці після позбавлення цноти.
Відтепер найважливішим і водночас найстрашнішим для Елізабет стало слово «протокол». Протокол вимагав од імператриці бути вбраною відповідно до останньої моди, тож тих кілька бальних суконь, які Елізабет привезла з дому у своєму доволі скромному посазі та які ще нещодавно здавалися їй розкішними, відразу стали предметом злостивих пліток при дворі. Пліток про те, якою бідною та провінційно неотесаною виглядає юна імператриця. Їй навіть танцювати на прийомах дозволили не відразу, побоюючись, що її майстерність не відповідатиме високим віденським вимогам.

Протокол вимагав од імператриці носити взуття лишень один день, а потому «зношену» пару слід було комусь дарувати, і на цю милість із нетерпінням чекали численні дами імперії. Елізабет не хотіла віддавати взуття, в якому їй було зручно, а натомість щодня ризикувати натерти ноги новим і нерозношеним, але її ніхто не слухав. Відтепер вона мала правити цією країною, а її життям правив усемогутній протокол. І, звичайно ж, свекруха. Після того, як рано-вранці щасливий і закоханий Франц-Йозеф переходив із подружньої спальні до державних справ, владу над життям Сіссі отримувала його мати, котра уважно стежила за кожним рухом невістки, пильнуючи, щоби цей рух ненароком не порушив вимог протоколу.
Щосекунди Елізабет мала відповідати очікуванням, які покладала на неї ціла імперія. Найменша вада чи недоречність одразу ставали предметом пліток і пересудів.

Коли вона заговорювала про дітей, її називали обмеженою та неосвіченою. Якщо ж вона про дітей не згадувала, то стверджували, що вона погана мати. Коли Сіссі надто жваво розмовляла з кимось із придворних, її звинувачували в надмірній балакучості. Якщо ж говорила мало, то вважали, що це через неотесаність. Коли згадувала про своїх улюблених Шопенгавера чи Гайне, то вважали зарозумілою. Одного разу вона оздобила свої новорічні вітання цісареві цитатою зі Шопенгавера, а Франц-Йозеф прокоментував, що «цього разу філософ таки має рацію, та загалом, як ти добре знаєш, я не надто високої думки про такі філософські твори, бо вони лише спантеличують людину».

Імператриця мала бути найвродливішою дамою імперії, що позбавляло Елізабет права на вади зовнішності. Наприклад, на погані зуби. А через те, що зуби в Елізабет із дитинства були не найкращі, так що їй не могли допомогти навіть найдорожчі тогочасні дантисти, вона намагалася приховувати цей ґандж. Тому розмовляла крізь міцно стиснуті губи, і говорила тихо, побоюючись сказати щось зайве чи не відповідне до свого рангу. Ця тиха та невиразна манера розмовляти, до того ж без віденських інтонацій, викликала невдоволення вимогливого оточення. Пруська королева Вікторія писала англійській королеві Вікторії: «Австрійська імператриця говорить дуже тихо, бо вона страшенно несмілива. Нещодавно вона спитала одного глухуватого пана: «Ви одружений?» Пан відповів: «Іноді». Імператриця продовжила: «У вас є діти?» А нещасний пробурмотів: «Час від часу».

Уже незабаром після шлюбу свого старшого сина Софія Баварська пошкодує, що погодилася, щоби Франц-Йозеф одружився не з Геленою, а з її молодшою сестрою. Стосунки Елізабет зі свекрухою не склалися від самого початку, і це протистояння довгі роки підживлювало придворні плітки.


28 книжок, які потрапили до Довгого списку Книги року ВВС-2017


Купити книжку в Yakaboo

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

6 thoughts on “Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма: уривок з роману

    Залишити відповідь