Що керує вами у прагненні щастя – власні відчуття чи усталені правила? Більшість людей стає заручниками останніх. Бажання відповідати чиїмось очікуванням, думка, що «працює для когось – спрацює і для мене» та інші причини змушують підтримувати колективну ілюзію про те, що правильно. Професійний успіх, особисті стосунки, здоров’я чи будь-яка інша сторона нашого життя завжди має «прийнятний» сценарій, єдиний для всіх.
Пол Долан, професор Лондонської школи економіки та дослідник людської поведінки пропонує відкинути їх і поглянути, як може скластися життя, коли чужі ідеали перестають бути в ньому головними.
(Не) в грошах щастя
Багато грошей – це скільки? У кожного своя відповідь. Та кожен прагне, щоб вона стала правдою, і не розуміє тих, хто не бере участі в цій гонитві. «Мати хороші заробітки не хоче хіба що лінивий, бо ж багато грошей означають багато роботи задля них». Ті, хто згоден із цим, точно не хотіли б називатися неамбітними.
Хіба це так погано – хотіти більшого? Звісно, ні. Та повертаючись до неоднозначності питання, більше – не означає краще. Люди, чиї доходи ледь дозволяють зводити кінці з кінцями, навряд чи відчувають себе щасливими. «Не в грошах щастя», чуємо від власників великих рахунків. І дослідники погоджуються, додаючи: воно десь посередині – там, де всі потреби вже задоволені, але задля них ще не доводиться працювати і вдень, і вночі.
Ваше особисте «якраз досить» – це той самий орієнтир, якого варто триматися, не думаючи про те, що друг купив чергову машину, а сусід вже втретє за рік був у відпустці.
«Природно прагнути більшого, коли у вас є дуже мало. Але статус багатія як такий не робить нас (або тих, хто навколо нас) щасливими. Шлях до заможності для багатьох людей буде довгим, неприємним і безуспішним, тому розумніше обрати короткий шлях до «якраз досить». Для цього слід помічати, коли рішення заробити більше грошей викликане соціальним порівнянням і статусом, а коли воно народжується від справжньої потреби. Для багатьох із нас жага більших доходів і багатства залишається невтамованою, навіть коли зароблено вже чимало».
Успіх (без) диплому
Не знаєте, до якої професії лежить душа? Обирайте ту, що більш престижна. Вами пишатимуться батьки, друзі захоплюватимуться, а ви станете щасливішим від самої думки про те, чого досягли. Але це не точно.
Насправді, щастя вам зовсім не гарантоване: в процесі з’ясується, чи все ж лежить у вас душа до юриспруденції або фінансів, а робота займатиме більшість часу – і жодних сторонніх захоплень. Та як наважитися зізнатися собі та іншим, що (умовна) професійно-технічна освіта принесла б більше задоволення? Ще й, можливо, була більш затребувана.
Примари успіху можуть завести дуже далеко. І не всі наважуються вимовити прості слова: «Це не для мене».
«Справжній вихід із бідності – це пристойні зарплати мільйонам соціальних працівників, помічникам учителів, прибиральникам і некваліфікованим робітникам і підвищення статусу їхніх професій відповідно до впливу на суспільство. Саме від таких професій буде залежати майбутнє економічне зростання, але за них платять копійки й суспільство їх не цінує через одержимість університетськими дипломами – чи, точніше, професіями, для яких потрібен диплом університету».
Довго (та) щасливо
Зустріти «свою» людину, одружитися, народити дітей… Сценарій виконано, життя вдалося! А в сцені після титрів – вже інша історія.
Бо не було передбачено, що хтось із партнерів може закохатися знову або відчує, що шлюб став початком соціальної ізоляції. Що діти – це не тільки милі фото у соцмережах, а ще й недосипання, великі витрати і нервова робота на все життя. До того ж, багато дітей вже зараз потребують батьківської турботи. Чи обов’язково виховувати носія саме вашої ДНК?
Стосунки – це боротьба між засвоєними уявленнями про те, як треба, і власними бажаннями. Люди, яким було б комфортніше без пари або просто не брати шлюб, здаються під тиском оточення. Чайлдфрі або ті, хто не хоче приводити на перенаселену планету ще одну істоту, стикаються з критикою. Але зізнання собі та іншим в тому, що відчуваєте і чого справді хочеться, зводить до мінімуму ризик пошкодувати про прийняті рішення.
«Людина – не острів. Ми – соціальні створіння, які отримують значну користь від зв’язку з іншими людьми. Але багато наративів про те, як ми маємо взаємодіяти з іншими, надто наказові. Беріть шлюб, залишайтеся вірними й народжуйте дітей. Якщо це вам підходить – чудово. Утім, не існує й ніколи не існувало єдиного підходу до взаємодії з нашими партнерами, батьками, дітьми і з самими собою. Натомість кожен з нас має визначити найкращий для себе варіант і не піддаватись осуду через свій вибір».
Користь (без) корисливості
Зробити добру справу, і розповісти про неї на весь світ, або не робити нічого, і не почуватися хвальком?
В першому випадку, принаймні, лишиться результат – хтось отримає допомогу, і байдуже, чи засуджують інші публічність цього вчинку. Проблема саме в тому, що багато людей з цієї причини утримуються від суспільно важливих справ. Що б ми не робили, виглядатиме, ніби ми робимо це для себе, вдаючи доброчинців. Але альтруїзм чудово уживається з егоїзмом: якщо нас тішить те, що ми комусь корисні, ми це робитимемо частіше. І що як хтось, дізнавшись про це, захоче наслідувати прикладу?
«Відкрито розповідати про свої добрі справи означає створити опосередкований позитивний вплив, якого просто не буде, якщо ми будемо мовчати. Якщо ви справді не хочете на кожному кроці теревенити про свою щедрість – принаймні розповідайте про добрі вчинки інших людей, яких ви знаєте (і попросіть їх розповідати про ваші)».
Щастя (та) здоров’я
Здається, люди, що пропагують здоровий спосіб життя, виглядають щасливими тільки на світлинах інстаграма – в спортзалі або за сніданком із безглютенової каші. Бо як прожити без маленьких дрібниць, що наповнюють наше життя? Святкування допізна, шматочка улюбленого десерту до ранкової кави. Суцільна зацикленість на здоров’ї не лише заважає нам трохи відпустити себе (якби ж все було так просто). Вона веде, зокрема, до стигматизації людей із зайвою вагою або іншими проблемами, що впливає на їхню якість життя. А лікування «за будь-яку ціну» деколи забирає час в тих, хто має його не так багато.
«Немає сумнівів, що нездоровий спосіб життя може стати причиною нещастя для людини, яка ним живе, і для тих, хто поряд із нею. Проте ніхто не може наперед знати, який шлях буде найкращим. Я думаю, що мої гулянки були того варті, але не можу бути впевненим. Ми просто не можемо знати, що мають робити інші люди зі своїми вподобаннями, можливостями і обмеженнями. Тому не може існувати єдиного для всіх визначення відповідальних дій, придатних для досягнення компромісу між здоров’ям та іншими складовими щастя».
(Не)вільні у своєму виборі
Протягом життя ми приймаємо безліч рішень – великих і незначних. Багато з них даються простіше, інші – вимушено. Але ми за замовчуванням припускаємо, що інші люди повністю відповідальні за все, що відбувається в їхньому житті. Якщо ви змогли кинути курити чи позбулися зайвої ваги, то охочіше будете засуджувати тих, хто досі не спромігся. А «селф-мейди» – ті, хто з нуля дістався великих висот, переконуватимуть, що за певних зусиль і ви зможете отримати той самий результат.
Правда – в тому, що жодне з наших рішень не є повністю нашим. І єдине, що об’єднує нас із навколишніми – це фактори, під впливом яких ми всі перебуваємо:
- Генетичний набір – наскільки ми схильні до чогось з точки зору нашої біології;
- Соціальне оточення – наше походження і близькі до нас приклади людей, на які ми орієнтуємося;
- Контекст – правильний час і місце, або інші унікальні умови, за яких було прийняте рішення;
- Випадок – «карта», яку нам випало розіграти.
Попри нашу схожість, навіть із друзями або родичами, навряд ми маємо право засуджувати рішення, які вони приймають – бо не були на їхньому місці. І заслуговуємо такого ж прийняття від них.
«Тільки визнавши, що більшість результатів у житті переважно визначаються факторами, які нам непідконтрольні, ми зможемо правильно характеризувати різні види нерівності в житті як несправедливі. Дуже невеликий відсоток свободи, який стоїть за всім, що ми робимо, означає, що ми можемо пом’якшити свої засудження про чужу відповідність наративам, описаним у цій книжці. […] Зрештою, тверезіше розуміння волі дає нам більшу свободу зрозуміти рішення, які інші приймають задля свого щастя».
11 thoughts on “(Не)ідеальне життя: як створити «довго і щасливо» за власними правилами”