Як провести інтерв’ю: правила Мустафи Найєма з книги «Двобій за правду»

«Я впевнений, що нецікавих людей не існує. …Життя кожної людини — це завжди гостросюжетна драма, завжди захоплива історія. І коли ви знаєте, що певна розмова має інтерес не лише для вас, а й для вашого читача, глядача чи слухача, інтерв’ю перетворюється на пошук скарбів: ви пірнаєте все глибше і глибше, аби принести на шпальти або екрани те, чого раніше ніхто не бачив». Цю цитату я подаю невипадково. Саме так у передмові автор книги «Двобій за правду» пояснює, чому захоплюється жанром інтерв’ю. Якщо вам потрібно навчитися слухати, ефективно дізнатися від людей потрібну інформацію, бути хорошим співрозмовником та — звісно ж — проводити цікаві інтерв’ю, то вам, скоріше за все знадобиться досвід Мустафи Найєма, одного із засновників Громадського телебачення та журналіста з понад 15-річним досвідом. Видавництво Pabulum видало книгу його правил інтерв’ю, і блог Yakaboo ділиться з вами кількома цікавими порадами з цього видання.

На інтерв'ю — як на двобій

Мало хто самотужки готовий розповісти про себе щось поза стандартними кліше, особливо якщо його співрозмовник не є близьким знайомим. Тут і починається двобій, коли журналіст обережно поволі намагається наштовхнути людину на те, щоб сказати щось, чим вона не мала наміру ділитися чи про що вона сама навіть не до кінця замислювалася. Особливо важким у такому двобої є проведення телеінтерв’ю, де вже не можна забрати слова назад. Разом із тим у цьому двобої не можна бути “хижаком”: аудиторії може не сподобатися, якщо ви будете відверто “нападати” на співрозмовника, постійно атакувати його питаннями, не даючи навіть відповісти. 

Не тягніть на себе ковдру

В інтерв’ю ви самі не повинні нічого нікому доводити; тож ваші питання не повинні бути рівнозначні (чи, як інколи буває з заскладними питаннями, навіть більшими) за обсягом відповідям респондента. Не тягніть на себе ковдру — застерігає Мустафа Найєм щодо бажання деяких журналістів проявити не стільки співрозмовника, скільки свої власні вміння й знання. Читач має отримати задоволення від вашого інтерв’ю, а вже потім згадати, хто саме його взяв. Роблячи з себе головного персонажа в інтерв’ю ви ніби показуєте, що людина, з якою ви спілкуєтеся, не така вже вам і цікава. А аудиторія таких не дуже любить.

«Ви — обслуговуючий персонал вистави, на яку запросили свого героя від імені суспільства.»

До цього може бути складно дійти спершу, але в інтерв’ю респондент відповідає не вам особисто, він таким чином через вас оповідає інформацію для читачів/слухачів/глядачів. І журналіст має відчувати себе частиною суспільства, щоб це дійсно зрозуміти. 

«Інтерв’ю про велику людину вимагає від журналіста такої ж величини»

Здавалося б очевидним, що інтерв’ю вимагають неабиякої підготовки. Але для цього варто пам’ятати одночасно багато речей, і деякі часом випускаються з уваги.

По-перше, опитуючи людину, навіть про певну подію, варто усвідомлювати не лише, якою людина є зараз, а я з яким “багажем” досвіду вона в певній конкретній ситуації приймала рішення. В інтерв’ю ми ніби фіксуємо людину у певний момент часу і прослідковуємо, як вона прийшла до того, що відбувається сьогодні. 

По-друге, варто розуміти свою вагу і вагу людини навпроти. Варто дослідити, скільки всього є в людині, з якою говорите. І ставлячи питання, будьте готові до того, що навіть з найдрібнішої думки зможете почати низку інших питань, розкриваючи потроху глибу сенсу, яку може відкритися перед вами. Якщо не занурюватися вглиб, коли людині ще є що сказати, це буде відчутно читачеві.

Дослідження джерел інформації

  • Багато визначних людей явно асоціюються у більшості з якимись яскравими подіями, про які питали вже купу разів різні ЗМІ, але повторення про них часто бувають потрібні, аби у читача виникла впізнаваність. Скажімо, мабуть, у кожному інтерв’ю у Ольги Токарчук тепер спитають про Нобелівську премію, навіть хоч вже багато було сказано нею з приводу її вручення; просто так аудиторія згадає ймовірніше про цю письменницю та побачить щось знайоме в тексті. Це базові речі, які варто проговорити з героєм.
  • Попередні інтерв’ю співрозмовника — ще один обов’язковий пункт. Ви будете знати, про що герой, можливо, уникав говорити з журналістом, або де журналіст “не дотиснув”, що сприйняв не так і що можна спробувати “виправити” у своєму інтерв’ю.
  • Біографія співрозмовника допоможе, щоб прослідкувати лінію його розвитку як особистості. Пам’ятайте, знову ж таки, що у кожного є минуле, яке і призвело до даної точки в сьогоденні. 
  • Інформацію можна отримати і прослідкувавши стосунки вашого співрозмовника з іншими: що вони говорять про нього, яким вважають, як він реагує на цих людей. 

Створіть максимально комфортні умови для свого героя

Ваш співрозмовник повинен почувати себе у комфорті — адже ви будете його потім викривати. Це така хитрість, щоб людина була розкутішою, впевненішою, почувалася в безпеці. Якщо ви зустрічаєтеся зі співрозмовником на “його території”, деталі атмосфери, довколишнього інтер’єру зможуть більше про нього розповісти і вам, занурити вас у життя співрозмовника. 

Інтерв’ю варто почати з запитань, які будуть цікаві не лише вам, а й самому герою. Людина так емоційно розкривається, розговорюється. Потік розмови про себе, коли він підкріплюється інтересом журналіста, може змусити респондента розповісти навіть те, про що відразу він би не зізнався, але в комфортних умовах та бувши певним, що він грає головну роль, може цілком сміливо похизуватися. 

Зазвичай люди заздалегідь продумують, як будуть відповідати під час інтерв’ю, але, збивши їх із цієї стежки, журналіст може витягнути щось нове, незаготовлене. Люди не тримають весь час у голові те, що і навіщо вони збираються говорити. Спочатку виговорившись, “скинувши” з себе пласт заготовленого тексту, респондент помічає, що далі йому вже нема чого говорити за проробленим заздалегідь сценарієм, і тоді він починає вигадувати. Та тут варто пам’ятати:

«є дуже мало співрозмовників, які говорять не заготовленими текстами, а смислами».

Що ще цікавого є в книжці

Звісно, у матеріалі — лиш мізерна частка цілого пласту порад, серед яких: як добиватися інтерв’ю у неохочих співрозмовників, як готуватися до інтерв’ю, яке ви берете з колегою удвох, та чому інколи варто ставити не лише розгорнуті, а й прямі запитання. Особисто мене зацікавили підрозділи про те, як взаємодіяти з операторами і фотографами під час інтерв’ю, як правильно завершити розмову та робити вдалі врізи в друкованому інтерв’ю. Також цікаво, коли Мустафа Найєм показує для прикладу свої інтерв’ю з відомими особами та навіть розбирає свої власні помилки. Тож книга сповна ілюструє залаштунки роботи над інтерв’ю, яке не є просто розмовою двох людей, як може здатися на перший погляд.