Леся Українка навчилася читати у чотири роки, вже в 5 знайомилася з книжками Чубинського, казками та міфами стародавніх греків, а в 11 – перекладала «Овідія». Читання стало розрадою та пріоритетом Лесі упродовж всього життя. В день 150-ліття української письменниці №1 підготували перелік улюблених книжок авторки «Лісової пісні».
«Читала все, що запорву, без жадної заборони», – писала Леся Українка в листі до щирої подруги, письменниці Ольги Кобилянської.
Письменниця Наталка Малетич, яка вивчила книжкові вподобання поетеси та присвятила бібліотеці письменниці цілий розділ у книжці «Леся. Мандрівний клубочок», ділиться книжковими вподобаннями письменниці з читачами блогу Yakaboo.
Спочатку Леся читала книжки, які були в домі Косачів. «Міфи класичної древності» Генріха Вільгельма Штоля у російському перекладі, «Сербські народні думи та пісні», які переклав українською Михайло Старицький. Також у косачівській бібліотеці були «Труди» Павла Чубинського — збірник українських казок, загадок, пісень і звичаїв. Ще малою Леся дуже любила декламувати «Русалку» Адама Міцкевича в перекладі Пантелеймона Куліша, поезії Тараса Шевченка, які сильно вплинули на її власні ранні вірші.
Маленькими Леся і Михайло гралися в Робінзона і П’ятницю, тож, вочевидь, вона також дитиною читала і любила книжку Даніеля Дефо «Робінзон Крузо».
Письменниця сумувала в періоди «безкнижжя» і безмежно була вдячна тим, хто її від цього рятував. Члени родини та друзі підтримували Лесю, посилали, дарували книги, донатили кошти на вивчення мов, щоб могла читати літературу в оригіналі. У 1889 році Олена Пчілка писала синові Михайлу: «Лесі треба посилати по 60 руб., бо бере лекції англійської і італійської; я не могла одмовити в сьому, бо тільки ж вона й «жива» тією всякою словесністю».
Відомо, що Леся любила робити постановки своєрідного домашнього театру, які вона називала «живі картини». Тож, з огляду на вибір сюжетів для них можна виснувати, що вона також любила «Різдвяні оповідання» Діккенса, «Фауста» Гете та поему Шевченка «Гайдамаки».
Змалку вона почала складати і власну бібліотеку. Скажімо, першу згадку про книжку знаходимо в листі до дядька. Шестирічна Леся дякує за книжку «про малих саванаринів», яку Михайло Драгоманов надіслав їй із Женеви до дня народження. Це була книжка з малюнками про савоярів — жителів Савойї, південно-східного регіону Франції.
У великому домі в Колодяжному в одній з маленьких кімнат Леся зі старшим братом створили власну бібліотеку, навіть самотужки склали каталог. Коли Михайло вже навчався у гімназії, то часто привозив молодшим сестрам книжки, коли приїздив додому на канікули. Він подарував 13-річній Лесі на Різдво чотиритомник Фрідріха Шиллера німецькою мовою. Леся завжди возила ці книжки з собою, бо надзвичайно дорожила братовим подарунком і любила творчість Шиллера.
Леся високо цінувала творчість своїх сучасників Ольги Кобилянської, насамперед її повість «Царівна» (яка первісно називалася «Лорелея») та Івана Франка. До речі, російською мовою у Лесиному перекладі вийшли Франкові оповідання «Сам собі винен», «Добрий заробок», «На дні», «Ліси і пасовиська», «Історія кожуха», «До світла».
«Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати», – таку оцінку колег часто можна зустріти в листах письменниці.
Сама Леся Українка була добре освічена, знала 10 мов та перекладала українською твори Генріха Гейне — «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль» (1893) та інші поезії. Серед її перекладів — гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона. Вочевидь, усі ці імена можемо вважати знаковими і улюбленими для поетеси.
Лесі надзвичайно подобалася книжка Луї Менара «Історія давніх народів Сходу», яка вийшла друком у Парижі 1882 року. Ця історія була дуже красиво оформлена: у ній було вміщено близько півтисячі гравюр.
Поетеса мала велику власну бібліотеку, в якій було чимало книжок із дарчими підписами авторів або перекладачів. Наприклад, Агатангел Кримський подарував письменниці книжку з творами Степана Руданського, яку він упорядкував і яка вийшла друком у Львові. А Михайло Коцюбинський — свою повість «Fata morgana».
Сестра Ольга наводить перелік книжок, які вийшли друком 1907 року, і, мабуть, тоді ж Леся отримала їх у подарунок. Це, зокрема, «Сліпці» Метерлінка з дарчим написом перекладача Євгена Тимченка, «Пригоди Тома Сойєра» у перекладі Марії Загірньої з її дарчим написом. У її ж перекладі — твори Ібсена «Примари», «Ворог народові», «Підпори громадянства» — усі ці книжки подарував подружжю Квіток Борис Грінченко. Також Грінченко підписав Лесі та Климентові «Українські народні казки, вибрані для дітей», які впорядкував, та свої власні книжки «Тяжким шляхом» і «Братства і просвітна справа на Вкраїні».
