Марджорі Лю — перша жінка за 30-річну історію вручення Премії Айснера (відзнака у сфері коміксів), яка стала її лауреаткою в номінації на кращого автора. Вона також працювала над коміксами Marvel (зокрема над серією про Дакена, сина Росомахи). Не дивно, що її історія, «Монстриця», є настільки потужною з яскраво виписаними персонажами. Допомагала їх втілити візуально японська ілюстраторка Сана Такеда, відома тим, що працювала над розробкою такого марвелівського персонажа як Веном. Що вийшло у цьому творчому тандемі суперпрофесіоналів? Авторки блогу Yakaboo вже дізналися, прочитавши комікс «Монстриця» (Рідна Мова, 2019, пер. Ярослава Стріха). Що ж, погляньмо, що вони розкажуть.
Оглядачки
Юлія Дутка: «Монстриця» причарувала мене ще з обкладинки. І переклад назви теж мав неабияку вагу — який красивий фемінітив. Новий світ — і арт-деко, і готика водночас, а ще обіцянка познайомитись з потаємниками та ще більш дивовижними істотами… Достатньо розгорнути «Монстрицю», щоб вже не відкласти.
Віталіна Макарик: Воно ніби не годиться з цього починати, але погодьтеся: вона, по-перше, красива! Маю на увазі і саму книжку, і головну героїню. А коли вродливу жінку називають Монстрицею (вочевидь, небезпідставно), це змушує моє серце трепетати. Адже вразливі тендітні героїні давно приїлися, зараз час яскравих, сильних і трішки небезпечних. Отак я відкрила для себе світ, який створили Марджорі Лю і Сана Такеда.
Феміністичний світ
Віта: Симпатичні й пухнасті, але зовсім не милі й невинні потаємниці, жорстокі вродливі кумейки, загадкова й небезпечна головна героїня Майка Напіввовк — цей світ густо населений жіночими персонажами, і всі вони такі, що пальця в рот не клади — відкусять по локоть (і то, якщо пощастить!). Якщо ви фантазували про матріархат як про середовище таких собі «ведичних жінок», то забудьте про свої фантазії. У світі «Монстриці» жінки керують своїми підданими, приймають рішення, віддають накази, захищають — і роблять усе це доволі нещадно.
Жорстоко вбити, а потім брутально воскресити? Легко! Познущатися з малят-потаємниць, повільно відрубуючи кінцівки, щоб здобути якнайбільше субстанції, яка дає магічні сили? Ну, мета ж виправдовує засоби. Цей світ, в якому накази віддають жінки, ніби зітканий з крові та болю. Що, втім, не позбавляє його певної чарівності. А найцікавіше лишається поки що поза дужками. Десь є присмерковий двір, де живуть крилаті чоловіки (як мінімум, одного ми зустрічаємо в цій історії). А ще в цьому світі є істоти настільки давні і настільки могутні, що їхнє існування, здається, неможливо осягнути розумом. Позаяк це лише початок історії, то далі про них усіх, очевидно, буде більше. А поки що залишається віддихуватися від убивчої краси того світу, який нам уже показали.
А тобі він, Юлю, яким видався?
Юля: Світ «Монстриці» красивий, та такий, що часом перехоплює подих. Обов’язково виділіть час, щоб просто пороззиратись, пройтись околицями. Але зовнішність не сховає жорстокості, вишкіреної пащі, яка готова перекусити горло будь-кому — і тут не важливо, чи то буде бунтівник, чи звичайний пішак. «Голоду на світі більше, ніж любові» — юність не заважає Майці зробити єдиноправильний висновок про те, що світлого майбутнього тут просто не буде. Хоч би яке було…
Та, знаєте, Майка — той міцний горішок, на якому цей світ може зламати зуби. Ця тендітна дівчина з цілком людською вродою несе у собі щось лихе і дуже прадавнє. Вкрай небезпечне, не дивно, що спіймати її готові dead or alive. Можливо, мертвою навіть краще, не стільки загрози, хоча… хтозна, хтозна.
Серед жінок неймовірної краси, здається, немає місця для любові та допомоги, тож союзниками Майки стають несподівані створіння — Лисичка (яку не назвеш інакше, тільки мімімішною) і зухвалий двохвостий кіт, який стане мозковим центром цього невеличкого загону.
Як писали поети: міфи і монстри
Юля: Для початку варто розібратись з п’ятьма расами монстричного світу. Люди — тут нічого цікавого — «люди-люди, їх мільярди, їх мільярди, хай їм грець…». Але трапляються серед них і ті, хто має надсили. І це виключно жінки. Древні — магічні, сильні і безсмерті, але не захоплюйтесь ними занадто. Потаємники — ніби-то проміжна ланка між Людьми та Древніми, можуть мати найрізноманітніші форми і вміння. Коти, вони ж діти Убасті — мудреці, літописці і просто найсимпатичніші створіння цього світу. І нарешті — Древні Боги — про них відомо мало, але те, що відомо, захоплює і лякає водночас.
Зрештою, сама історія веде нас до розуміння того, чим є Древні Боги. Думаю, в наступним частинах про це буде більше — те, що тероризує Майку, покажеться у всій красі, а не тільки епізодично (хоча, звісно, хотілось би, щоб воно згинуло). А поки зосередимось на потаємниках і котах (вставки з ними мої улюблені), адже вони показують нам цей жорстокий світ та поволі підводять до розуміння таємниць світобудови, які породжують таких монстриць.
Хто з цих рас найбільше зацікавив тебе, Віто?
Віта: Потаємники мені видалися найбільш цікавими — і суто візуально (усі ці гострі вушка, пухнасті хвостики, звірині мордочки), і проблематично. Напівкровки, народжені від союзів людей та древніх, вони мають статус таких собі покручів. Хтось їх боїться, хтось ними бридиться, хтось використовує для того, аби добути лілій — оту субстанцію, що підживлює чари. Майка Напіввовк — теж потаємниця, хоча й виглядає як людина, дещо скалічена, щоправда. Утім, не все так просто з цією дівчиною. Окрім зв’язків із вовками, вона пов’язана зі значно страшнішими й могутнішими силами.
Древні боги, суще жахіття, яке віками спить під землею, але коли прокинеться — то не врятує ніщо. Це теж доволі цікава рушійна сила цієї історії (і цього світу). Мені вони чомусь нагадали древніх богів Лавкрафта — такий же давно забутий хтонічний жах, який так притягує, але який краще не займати, щоб хоча б зберегти той крихкий і нетривкий баланс, який існує в цьому світі. Але, перефразуючи те, як писали поети в «Монстриці»: кінець цього світу невідворотний.
Етика і естетика
Віта: Окей, зізнаюся: після «Монстриці» я лишилася дещо дезорієнтованою. Цей ф’южн з ар-деко, стімпанку, Лавкрафта і східних мотивів — безперечно, страшенно красивий. Це поєднання напівоголених жіночих тіл і потоків крові — звабливе і зухвале. У цьому є щось від «Гри престолів», щось від БДСМної естетики, щось від Темного Середньовіччя. Не сумніваюся, що мистецтвознавцям й історикам культури дуже цікаво розкладати це все на елементи, прослідкувувати зв’язки між ними, досліджувати, як авторки їх змішували. Але якщо людина не настільки глибоко вкорінена в тему фентезі, як оце я, спробує зрозуміти, що тут і до чого, це може виявитися страшенно втомливим процесом.
«Монстриця» — химерна й норовлива. Щоб по-справжньому зрозуміти цю історію, треба в неї досить глибоко зануритися. Може, навіть «пірнути» не раз. Поціновувачам жанру вона безперечно сподобається — купу нагород, в тому числі премію Г’юго, просто так не дають, і з «Піснею льоду й полум’я» абиякі твори в один ряд не ставлять, а «Монстриця» удостоїлася і першого, й другого.
Юля: Світ «Монстриці» підпорядковується правилу: все, що не заборонено, дозволено. Хоча ні, навіть не так: можна все, але якщо впіймають, то не можна нічого. Принаймні, так здається, якщо стежити тільки за шляхом Майки. Якщо зійти з цієї стежки, можна побачити ієрархічне суспільство, в якому не варто сподіватись на якийсь розвиток. Це — не простір для успішного успіху, де можна стати дамкою, коли вцілієш під атаками суперника. Це — світ виживання, боротьби і, на жаль, поразок.
Але ж як красиво… Естетично… Зі смаком. Як архітектура епохи Відродження та священна інквізиція. Що там, що там захоплює подих. Тільки в першому випадку — від досконалості форм, а в другому — від жорстокості, яка давно перетнула всі межі. Прегарно і страшно, тому так хочеться взятись за наступний том. Кажуть, вже скоро.
Кому варто читати
Юля: Шанувальникам естетичного малюнка та залюбленим у фентезі.
Віта: Тим, кого ваблять нові екзотичні світи і сильні жіночі персонажі.
Кому не варто читати
Віта: Тим, хто не сприймає фентезі. А також тим, кому ліньки розбиратися у досить складних фентезійних світах.
Юля: Тим, хто любить суцільний текст, а не комікси.
Схожі книжки
Юля: За естетикою, звісно, «Сага», якої вже вийшло три частини.
Віта: А мені «Монстриця» чимось нагадує «Казки. Легенди у вигнанні». І, як я уже й казала, «Поклик Ктулху» Лавкравта.
1 164 thoughts on “Фентезійний світ «Монстриці»: жорстокий і прекрасний графічний роман”