5 фактів про письменника-ілюзіоніста Ендрю Мейна та його новий гостросюжетний роман

Українською з’явилася друга книжка Ендрю Мейна про обчислювального біолога Тео Крея. «Між фазами Місяця» — це гостросюжетний трилер, як і перша книжка серії «Хованки з хижаком». У новій пригоді Тео Крей боротиметься з новим злом — йому доведеться дізнатися, хто такий Іграшковий Майстер, про якого складають легенди, а діти малюють його на своїх моторошних малюнках.

Ендрю Мейн — письменник та ілюзіоніст. У його доробку понад 50 книжок-посібників з магії, а також кілька серій фантастики та трилерів. Серія про Тео Крея — одна з найуспішніших. Крім того, майже щороку Мейн потрапляє до списків Thriller Awards, і заразом веде науково-популярний подкаст і магічне телешоу «Не вірте Ендрю Мейну».

Ми підібрали декілька цікавих фактів про автора та його книжки, а також уривок із роману «Між фазами Місяця», у якому Тео Крею доведеться мати справу з вірою та дияволом.

Він не жартує, містере Фейнман!

Коли Ендрю Мейн прописував свого героя, то зокрема брав за приклад фізика та популяризатора науки Річарда Фейнмана. Мейн мав друзів, які знали Фейнмана, тож вони залюбки ділилися своїми історіями, а письменник занотовував важливі риси для Тео Крея.

Буде тобі наука!

Тео Крей — це наслідок любові Мейна до науки. Завдяки своїм знайомим науковцям і власному досвіду роботи зі вченими, він зміг створити героя з винятковим розумом, який використовує науку, щоб знайти вбивць. Для достовірності Мейн читав наукові дослідження й шукав реальні приклади для сюжету. Хоча інколи Ендрю думав, що вигадує деякі методи, потім все ж дізнавався, що вони не такі вже й сумнівні.

Пиши невпинно.

Останній роман про Тео Крея, який вийшов восени, Мейн писав не за письменницьким столом, а в чергах у Діснейленд та в казино.

Літературні батьки.

Коли журналісти запитують, хто з письменників вплинув на нього найбільше, Мейн має цілий список: Айзек Азімов, Майкл Крайтон, Роберт Хайнлайн, Джоан Роулінг, Бернард Корнвелл, Герберт Веллз і Стівен Кінг.

Книжки, які має прочитати кожен (за версією Мейна).

Має книжкові поради для своїх читачів: «Гравець» Ієна Бенкса й «Ілон Маск. Tesla, SpaceX і шлях у фантастичне майбутнє» Ешлі Венса. До слова, Мейн теж має досвід роботи у космічному стартапі.

“Я звертаю, і по машині ляскають гілки. Добре, що погодився на повноцінне страхування. Зазвичай я відмовляюся, та цього разу не хотілося платити зайве, якби повернув автомобіль із отворами від куль чи запахом трупів. Обидва випадки трапляються з моїми авто частіше, ніж хотілося б.

Фари розрізають темряву, і в їхнє світло потрапляють великі комахи, яких можна сплутати з птахами, а також нові й нові гілки, що деруть дах, мов лісова автомийка.

— Ми на місці. Візьміть Біблію, — командує Роберт.

Дочекавшись, поки він вийде, хапаю з заднього сидіння коричневий паперовий пакет. Не хочу, аби він помітив пістолет за поясом джинсів. Хоча, може, так було б краще.

Заспокоюю себе, що в пограбуванні немає сенсу, позаяк я вже й так погодився дати гроші.

— Сюди, — показує Роберт на тонку стежку попід густими деревами, ледве помітну у світлі місяця. Місяць іде на спад, отже, часу знайти Іграшкового Майстра лишилось небагато.

Я дістаю маленький ліхтарик, та Роберт майже вириває його з руки.

— Хіба я не сказав вам про ліхтарі? Через них нас знаходить диявол. Треба лишатися у світлі господа, — каже він, указуючи на місяць.

Отже, коли місяць новий — чи, радше, коли його нема — бог не дивиться… Цікаво.

Роберт упевнено веде мене ледь помітною стежкою вниз. Я озираюся й шукаю орієнтири, перевіряючи, чи він нічого не мудрує. Тіні лишаються з одного боку, і відчуття, що ми ходимо колами, немає. На цьому я собаку з’їв. Щоразу, вибираючись у похід, подумки складаю гідрологічну мапу і звертаю увагу на типи каміння й флору. Туристичні маршрути зазвичай пролягають вигинами ерозії від проточної води або стежками, які витоптали тварини у пошуках струмків.

— Прийшли, — каже Роберт, коли ми підходимо до невеликої галявини.

Білі камені, як той, що ми бачили на дорозі, викладені ідеальним колом, діаметром близько шести метрів. Він сідає на колоді всередині кола і жестом кличе мене до себе.

— Це безпечне місце. Тут диявол нас не знайде, доки ми самі його не покличемо.

Доки? Тепер, на моторошному тлі кумкання жаб та стрекотіння цвіркунів, посеред туманного лісу, я налаштований уже не так саркастично.

Місячне світло пробивається крізь гілки дерев, створюючи маленькі осяяні озерця, що зникають удалині. Таке враження, ніби ми за тисячу кілометрів від цивілізації. Чи за тисячу років. Не чути навіть усюдисущого звуку автомобілів на шосе.

— Тепер чекаємо Моховика. Побачимо, чи з’явиться він.

Десь за двадцять хвилин Роберт указує на рух кущів оддалік.

— Це він, — шепоче.

По спині пробігає морозець, коли навколо нас хвилею кружляє листя.

— Що він робить? — питаю я.

— Упевнюється, що за нами слідом не прийшов диявол.

Мене раптом осяює розуміння, від якого стає ще моторошніше. Роберт і міс Вайолет свідомо беруть участь у шоу і роблять свою роботу — але це не значить, що вони насправді не вірять у все, що кажуть.

Рухлива хвиля листя спадає переді мною, і я раптом помічаю, що жаби перестали кумкати.

Таке відчуття, ніби за мною стежать”.

Коли я дивлюся під ноги, на наші з Робертом тіні, — помічаю, що тепер між ними стоїть хтось третій.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

Залишити відповідь