Поезія, яка єднає: репортаж з фестивалю Meridian Poltava 2019

Фестивалили Мар’яна Хемій, Оксана Купер

7-9 червня в Полтаві відбувся ІІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Poltava, в якому взяли участь українські та шведські письменники. Їхні читання відбувалися щодня на різних локаціях й були, власне, кістяком програми. Фестиваль містив також музичну й екскурсійну складову, друга зокрема – з виїздами на курган в Решетилівку та на поле Полтавської битви. 

Серед українських авторів-учасників – письменники Юрій Іздрик, Олександр Бойченко, Катерина Калитко, Артем Чех, Сергій Жадан, Ігор Померанцев, Іван Малкович, із запрошених зі Швеції гостей – поет і перекладач Лассе Сьодерберґ, співорганізаторка поетичного фестивалю в Мальме Анхела Ґарсія, письменниця і редакторка Марі Тонкін, перекладач, поет і фотограф Ларш Пальм та інші.

Чому Полтава? Детальніше про це ви прочитаєте в інтерв’ю з ідеологом фестивалю, поетом та журналістом Ігорем Померанцевим, що вийде на блозі днями. Якщо ж коротко – це пам’ятна битва Північної війни, яка кардинально повернула хід європейської й нашої історії, стала спільною поразкою шведів і українців перед Росією, що на роки заволоділа територією України і звільнитися остаточно з-під влади якої вдалося тільки після розпаду СРСР.

Для шведів це місто відоме з дитинства, «Мазепа» Байрона – серед обов’язкової для прочитання літератури, а один зі шведських гостей навіть є нащадком військового, що брав участь у знаменитій битві.

Події першого дня розпочалася з поетичних читань в Решетилівці. На місці теперішніх курганів, де відбувся один із заходів, поховані шведські воїни, тому для шведських гостей це певне місце пам’яті.

Офіційне ж відкриття фестивалю і творчий вечір Роговцевої відбулися вже в Полтаві.

Другий день фестивалю розпочинався на місці Полтавської битви екскурсією Музеєм, присвяченому цій події. Полтавська битва – найбільша битва Великої Північної війни  – відбулась 27 червня (8 липня) 1709 року. У ній брали участь російська армія Петра I і шведська армія Карла XII. Карл XII зазнав повної поразки, під час битви загинуло майже 10 тисяч і було взято у полон 3 тисячі шведських вояків. Залишки шведського війська капітулювали.

Цікаво, що з екскурсії оновленими експозиційними залами музею ми дізнались, що з часів Петра І методи завоювання прихильності співгромадян і впливу на них абсолютно не змінилися, зараз інші лише технічні можливості. Виставковий проект має назву «Інформаційна війна московського царя Петра І проти гетьмана України Івана Мазепи: мова документів та експонатів музею історії Полтавської битви», містить тогочасні документи і свідчить про те, що заради досягнення мети правитель не гребував жодними засобами.

Якщо конкретизувати, його інформаційна кампанія повністю будувалася на брехні, а в невигідному світлі він виставляв Івана Мазепу. Напрямки, в яких найактивніше працював:

  • віра (Мазепа начебто домовився з польським королем Станіславом Ліщинським про передання України Польщі й усіх українських церков в унію),
  • податки (економічна ситуація була тоді складною, і Петро усі провини складає на Мазепу і обіцяє, що податки будуть зняті),
  • нелюбов козаків (начебто на Запорізькій Січі не підтримують гетьмана). І контрольний – щоб не було шляху відступу – анафема Мазепі – повне відлучення його від церкви.

Інформаційні листівки, що містили заклики не підтримувати гетьмана, друкувалися у друкарні Києво-Печерської Лаври та поширювалися з надзвичайною для того часу швидкістю – з 26 жовтня до середини листопада було надруковано близько 5 тис. указів. Ці укази зачитували у містах і містечках України, священики розповідали під час проповідей в церквах.

Звісно, документи свідчать про кардинально протилежні факти – Мазепа був найбільшим будівничим православних церков (зокрема й багато будівель з комплексу Києво-Печерської Лаври з’явилися у часи його гетьманування), тому озвучений Петром намір звучить доволі абсурдно. Натомість подібні домовленості були в самого Петра (!). Ще в 1701 році, коли почалася Північна війна, він почав обіцяти містечка середнього Подніпров’я, серед них – Черкаси, Чигирин і Правобережну Україну Августу ІІ, щоб спонукати його до бойових дій проти шведського короля Карла ХІІ.

З податками, як ви розумієте, як і з любов’ю козаків, теж все було гаразд. Козаки об’єдналися і підтримали гетьмана у боротьбі з Москвою. Та доступу до джерел у місцевих жителів не було, багатьох силоміць змушували підписувати «клятвенные обещания» – документи на підтримку Петра. Таким чином, українська сторона програла так звану «війну маніфестів», та врешті і битву під Полтавою теж було програно.

Третій день фестивалю відкривала екскурсія Полтавою. Усі охочі змогли прогулятися ранковим містом та більше дізнатися про те,

  • чим місто жило раніше,
  • хто із відомих людей перебував тут та
  • який культурний спадок залишив для нащадків.

На екскурсію прийшло доволі багато (як на ранок неділі) слухачів: і молодь, і полтавці середнього віку, і літні бабусі, які трохи жаліються, що не дуже знають, що взагалі відбувається у місті. Полтава – взагалі цікаве для літературної мапи України місто. Десь тут неподалік пам’ятника Миколі Гоголю досі живе місцева містика та вночі прогулюються герої творів письменника, тут писав свою «Енеїду» Іван Котляревський, а Шевченко в амплуа художника змальовував місцеві будівлі та пейзажі.

Збір на екскурсію – біля театру імені Миколи Гоголя. Усіх зацікавлених просять одразу ж  розподілитися на дві групи: екскурсія відбудеться українською та англійською – для іноземних гостей. Ми рушаємо з україномовною групою та  через кілька хвилин зупиняємося біля оригінального монумента Шевченку авторства скульптора Івана Кавалерідзе, що з’явився у місті в Петровському парку (ще називають парк «Сонячний») у 1926-му. Це єдиний в Україні пам’ятник Кобзарю у стилі конструктивізму, що зберігся до наших днів. Екскурсовод Артур Аронян каже, що взагалі-то таких пам’ятників було два: у Сумах та Полтаві. Сумський втратили «стараннями» чиновників за Радянського Союзу, а полтавському просто пощастило завдяки кмітливості місцевих партійців. Мовляв, товариш Хрущов наказав зробити «нормальний пам’ятник» Кобзарю, а цей прибрати. Але якось вмовляннями «тоді ж таке було мистецтво», так і відсутністю грошей в міському бюджеті на новий «звичайний для соцреалізму» пам’ятник (чи так було насправді, точно вже вам ніхто не скаже), монумент таки врятували. Поруч з пам’ятником Шевченку, до речі, розташована і будівля місцевого Краєзнавчого музею, де, кажуть, колись у земстві працював ще один літератор – російський письменник Іван Бунін. Музей зараз носить ім’я художника і архітектора Василя Кричевського, за проектом якого будівля перебудовувалася на початку XX століття. Згодом екскурсія зупиняється біля музею-садиби Івана Котляревського. Перед дерев’яним тином пам’ятна плита з написом «Із цієї садиби на весь світ пролунав голос першого класика нової української літератури Івана Петровича Котляревського (1769-1838)». На жаль, сама оригінальна будівля, де справді жив письменник, не збереглася. Будинок відтворювали за акварельним малюнком Тараса Шевченка, який перебував у місті 1845-му. Проте, наголошує екскурсовод, Котляревський, який майже вже життя провів у Полтаві (окрім років військової служби), був для міста не просто автором «Енеїди», а й громадським діячем: і директором місцевого театру, і опікуном т.зв. «богоугодних» закладів

Завершували другий і третій дні Meridian Poltava музичні виступи – в суботу  відбулися концерт-присвята Вікторії Польової «Готланд. Послання острову» та концерт-презентація збірки Олега Каданова «Не я, а той», а хедлайнера фестивалю – гурту «Лінія Маннергейма» – у неділю.

Ми поспілкувалися з організаторами, учасниками та відвідувачами фестивалю про його особливості, організацію, їхні очікування та враження:

Олександр Ткаченко, директор фестивалю Meridian Poltava, розповів про організаційні виклики, особливості фінансування фестивалю, формування програми, очікування команди та поділився своїми враженнями

Перед командою стояв один загальний великий виклик: після успішного проведення першого фестивалю, другий мав стати ще якіснішим організаційно, ще масштабнішим і ще яскравішим. Для цього ми на 95% змінили склад учасників. Тільки 2 письменники були в програмі й минулого року: Сергій Жадан та Ігор Померанцев.

Багато речей ми прораховували наперед, планували навіть по декілька варіантів, розписували чіткі завдання для всіх волонтерів. Приїзд 6 іноземних гостей до Полтави – масштабна організаційна подія. Це супер вага відповідальності зі смаком дипломатії. Один із наших шведських гостей мав проблеми зі здоров’ям, тому довелося його госпіталізувати. Дуже швидко зреагували і надзвичайно допомогли нам в Полтавській обласній лікарні. І весь час, поки я був із ним у медичному закладі, великий механізм фестивалю продовжував свою роботу. Насправді це свідчить про велику злагодженість і дуже цінно, як рефлексія, нашій команді.

Чимало зусиль доклали, аби відбувся інструментальний концерт на Театральній площі: маримба на 5 октав приїхала до Полтави із Харкова, фортепіано після транспортування спеціалісти налаштовували 4 години. Наша команда безмежно вдячна всім відвідувачам подій у рамках ІІ Meridian Poltava, бо це наше джерело натхнення направду.

Щодо фінансування, 80% – це обласний бюджет. Нам допомагають і нас підтримують – це співпраця найвищого рівня, той випадок потужної синергії, якого здебільшого бракує в Україні.

У підготовці фестивалю у нас синергія двох команд – Meridian Poltava та Meridian Czernowitz. До полтавської команди входять 5 людей: Олександр Ткаченко, директор Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Poltava, Олександра Приткова, менеджер асистентсько-логістичної служби, Сергій Макаренко, графічний дизайнер фестивалю, Костянтин Калюжний, технічний менеджер та Олександра Сиротенко, піар-менеджерка фестивалю. З чернівецької команди залучено 4 людини: Святослав Померанцев, президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, Євгенія Лопата, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz, Ірина Манжос, проектна менеджерка і логістка, і Лілія Шутяк, прес-секретарка. У дофестивальній підготовці й під час самих заходів було залучено 36 волонтерів.

Загальний список усіх учасників і тематичну ідею фестивалю формує ініціативна група корпорації. Безпосередні перемовини з авторами та іншими гостями вели представники Meridian Czernowitz. Сценарну частину розробляли Святослав Померанцев, Євгенія Лопата та я. Події на локаціях і їхній таймінг разом узгоджували із полтавською командою.

У період підготовки до фестивалю рахували потенційну кількість відвідувачів для розміщення посадкових місць на локаціях. Але практично на більшості подій волонтери доставляли стільці. Цей момент надзвичайно тішить усіх організаторів і партнерів. Отже, Полтавщина надзвичайно потребує таких заходів, як Meridian Poltava. Підтверджений факт великого запиту!

Надзвичайний ажіотаж викликав творчий вечір Ади Роговцевої, адже люди сиділи на сходах і стояли під стінами. Всіх охочих не вдалося розмістити в залі, тому паралельно готувалася пряма трансляція події. Кожен захід важливий по-своєму і на кожен прийшло більше відвідувачів, ніж ми розраховували.

Олександра Приткова, логістка, ґест-менеджерка фестивалю поділилася, як формувала команду волонтерів

Для залучення у команду волонтерів була створена реєстраційна форма, в якій для нас головним було знання англійської мови. Також враховували вік і місце проживання. Основний склад волонтерів – полтавці з доволі високим рівнем англійської, але також цього року до нас приєдналися волонтери з Рівненської області, з Черкас, з Харкова, з Києва.

Ми поселяли їх таким чином, що полтавські волонтери брали на проживання тих, хто з інших міст – такий ніби каучсерфінг. Вони знайомляться, спілкуються.

Минулого року команда була трохи меншою, цього року їх 36, цікаво, що основний склад – це саме торішні волонтери, вони долучилися вдруге. Це така сильна команда, якій можемо довіряти.

Мотивацією для них є бути в цьому двіжі, послухати письменника, мати можливість взяти автограф, навіть сувенірна продукція і атрибутика (бейдж, футболка) для них теж дуже важливі – ця залученість до роботи на міжнародному фестивалі їх надихає.  

Відбір починаємо орієнтовно за 2,5 місяці до старту фестивалю, цього року ми дуже швидко зібрали достатню кількість анкет. Потім іде формування бази – обдзвін заявників, розподіл обов’язків, розподіл волонтерів за групами, яких є кілька – дехто закріплений за шведськими письменниками, дехто працює на локаціях, певні відповідальні за програму, за пресволи, банери, воду.

За фахом я – весільна організаторка, і так склалось, що минулого року мене знайшов Олександр Ткаченко, запропонував мені стати логісткою фестивалю, і я вирішила спробувати. Але коли погоджувалася, не до кінця розуміла, куди потрапила. І перший рік, мені здалося, я працювала, навіть не розуміючи, що я роблю. Це все робила, ніби на автоматі, тому що я маю досвід координації людей, організації подій. А зараз я вже більше розумію, і від цього, напевно, важче, оскільки більше функцій цього року, фестиваль став важчим для нашої команди.

Найскладніше в цій роботі для мене – координація людей, а саме волонтерів. Є, наприклад, такий досвід, що вони погоджуються, а потім просто зникають. Тому потрібно швидко реагувати і замінювати їх. На щастя, таких мало, все-таки більше відповідальних. 

Основна мотивація для мене – це моя команда. Вона в нас уже склалась, тому я б хотіла з нею продовжувати працювати й надалі. Якщо буде така змога і третьому фестивалю бути, то я, скоріш за все, долучусь. Але остаточно прийму рішення, як відпочину тиждень-два після цього фестивалю. 

Сергій Макаренко, дизайнер фестивалю, розповів про виклики, які стояли перед ним в роботі з візуальною частиною фестивалю, про знахідки і вдалі рішення, які вдалося запровадити

Найскладніше у візуальній частині було тримати планку з минулого року – тому що і гості фестивалю, і його відвідувачі хвалили попередню роботу. Але цього року макетів було значно більше, а часу на їх виконання значно менше – тому в графіці 2019 року для Meridian Poltava довго не думав і вирішив говорити про найважливіше – про війну.

А оскільки війна триває вже п’ятий рік, а Полтава з нею стикається доволі рідко, я обрав головним елементом айдентики камуфляж. Ідея полягала в тому, що на війні він захищає, маскує, рятує життя, а на гражданці камуфляж (який доволі часто я бачу у маршрутках та просто на вулиці) навпаки виділяє людину.

Кольори також знайшлися доволі швидко – як відомо, чорний – то журба (за полеглими 310 років тому під Полтавою та полеглими зараз на Донбасі), білий – то папір, на якому пишеться наша історія, а темно-зелений – колір поля, що всотало кров.

Також щодо типографіки я поставив собі виклик – зробити перший шрифт для Полтави і використати його для фестивалю. Тому я в січні поїхав до Києва на шрифтовий курс до Кирила Ткачова, який порадив, як це зробити краще. Потім декілька сирих варіантів я показав у фб, питав думку інших українських шрифтовиків, подивився історичні зразки у Музеї Полтавської битви – так потроху і вийшов Ltava Sans, який я використав як додатковий акцент на Полтаву, тому що у шрифті я використовував допетровські символи, якими користувалися українці якраз до подій під Полтавою.

А що не вдалося: якщо відверто, то з усього, що зроблено, я задоволений тільки постером-програмою фестивалю – повністю чорне тло, по якому течуть сльози, у яких ми з Іриною Шишковою, яка допомагала в роботі з ілюстраціями і фотографіями, розмістили авторів фестивалю. Мені здається, за рівнем драматизму це найвдаліший макет. А ось ідею з паттерном-камуфляжем, на мою думку, я не витягнув до рівня міжнародного фесту, але, як сказав Микола Леонович вчора, – що вже надруковано, те надруковано, треба його відпускати.

Ірина Домненко, волонтерка фестивалю, розповіла, чому долучилася до команди фестивалю, як відбувався відбір волонтерів та про здобутий досвід

Минулого року я теж була волонтеркою, за інерцією і за гарною традицією долучилась і цього року. Чому вперше приєдналась – свого часу, коли я навчалась в Педагогічному, ми організовували подібні заходи, але локального рівня. Це було досить цікаво і незвично для Полтави, оскільки раніше таких ініціатив не було. 

І коли Сашко Ткаченко, якого я добре знала ще з тих часів, сказав, що буде робити міжнародний фестиваль, то я не могла не долучитися. Оскільки це наймасштабніше, що Полтава бачила як літературна подія, скільки я себе пам’ятаю. Тому, звісно, хотілось допомогти хоча б якоюсь маленькою частинкою.

Це колосальний труд, завдання, де, крім великих, масштабних речей, потрібні люди, які будуть робити дрібну роботу, але вона все одно складатиметься в загальну картинку і створювати умови для того, щоб цей фестиваль був. 

Для участі в команді фестивалю спочатку всі охочі заповнювали гугл-анкету, де давали відповіді на різні питання – від рівня володіння англійською до зайнятості, зазначення того, чим можеш бути корисним. Анкети аналізуються менеджерами логістично-адміністративної служби, і тоді вже розподіляються обов’язки за кожним із волонтерів. 

Там, де я працюю, займаюсь подібними речами, але більше як бізнес-організація заходів. Бачити, як на фестивалі все працює зсередини, зокрема, як вирішуються ситуації з людьми – дуже корисно. Наприклад, на вечорі Ади Роговцевої був дуже великий ажіотаж, і необхідно було вирішувати, як їх розмістити. Так само на інших локаціях були особливості. 

Зсередини це виглядає так, що люди ніби забувають про все те, що їх хвилювало, і роблять у ці дні ту роботу, яку мають. Від жодного з волонтерів я не чула нарікань чи невдоволення. Неважливо, яку роботу тобі долучено – якщо є потреба зробити щось іще, то кожен з нас погодиться й допоможе. 

Анн Лінґебрандт, шведська літературна редакторка і літературна критикиня

Перед приїздом сюди Полтава була для мене місцем битви і поразки шведських військ. Я читала на цю тему книжки, вчила історію в школі, звісно ж, однак ніколи не замислювалася про Полтаву як про жиле місто. Я була здивована запрошенням на фестиваль і до цього взагалі про нього не знала. Але мені сподобалося. Я до цього моменту ніколи не була в Україні, тож це стало прекрасною можливістю.

Марі Тонкін, шведська письменниця і редакторка

Гадаю, що в Україні боротьба за мову й незалежність і надалі залишатиметься важливою, особливо, враховуючи сучасні обставини. Під час фестивалю я усвідомила, наскільки горе може бути спільним і наскільки разом ми можемо краще описати деструктивні наслідки війни. Мене надихнула гордість українців за свою спадщину, їх віра в свої сили.

Ларш Пальм, шведський поет, видавець, перекладач і фотограф

Раніше я чув про Полтаву на уроках історії: йшлося про те, як юний шведський король зазнав тут поразки. Крім цього, я знав, що це — місто в Україні, яке має не лише минуле, а й сьогодення. Я очікував дізнатися про нове місто, зустріти нових людей — тобто все те, що зазвичай роблять на літературних фестивалях. Мені сподобалася тут атмосфера. 

Ґуннар Гардінґ, письменник, перекладач, зірвав на полі Полтавської битви квітку і засушив її для своєї колекції

Напевно, я дуже сентиментальний, але хочу її залишити. 

У музеї експонувались костюми військових різних рангів, і оскільки мої предки брали участь в цій битві, це мене вразило й зачепило найбільше.

Лілія Шутяк, прес-секретарка Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, поділилася власними спостереженнями

Фестивалем у Полтаві ми, безперечно, задоволені. Приємно бачити велику кількість людей, яка приходить на літературні події – що цього, що минулого року, коли відбувався перший Meridian Poltava. Інший позитивний момент – це тепла в усіх сенсах атмосфера – на подіях і загалом і у місті, а також погода, яка сприяла проведенню заходів у відкритих і закритих приміщеннях.

Приємно здивувала згуртованість місцевої команди й волонтерів, які чітко знали й виконували свої обов’язки й водночас встигали бувати на подіях. Уже відзначили для себе певні речі, яким нашій чернівецькій команді варто повчитись. Переконана, що Meridian Poltava – це свято поезії, яке вдалося.

У відвідувачів ми розпитали про їхні літературні уподобання та заходи фестивалю, які їх цікавили, які книжки читають, хто улюблені письменники та кого з авторів подарувала українській літературі Полтавщина.

Євген Березін, гість фестивалю, полтавець

Мені цікаво відвідати фестиваль. Тим більше ці люди (літератори) відображають наразі ситуацію в Україні, зокрема в їхніх текстах присутня військова тематика, Ада Роговцева їздила на передову і розповідала про свій досвід теж. Багато йдеться тут і про любов. З авторів мені були цікаві Сергій Жадан, Ігор Померанцев. Сам читаю фентезі, класику, зокрема й українську – Костенко, Шевченка, Жадана. 

Людмила і Антоніна, гості фестивалю, приїхали з м. Лубни Полтавської області

Людмила: Мене запросив на фестиваль син, а минулого року відвідувала фестиваль упродовж усіх трьох днів. Події дуже цікаві і мають для нас велике значення. Я бачила, як минулого року на заходах ніде яблуку було впасти. Людям це потрібно.

Хочемо придбати книжку Рафєєнка і піти на зустріч; на Жадана, звичайно, теж. Артем Чех теж мені цікавий, хоча я більше знаю творчість Ірини Цілик, але його біографію теж, тому цікаво почитати. 

Минулого року Андрухович влаштував феєричне шоу, ми такого взагалі ніколи не бачили, а Полтава – тим більше. Того ж дня була й зустріч в театрі з Оксаною Забужко, а там же був Винник паралельно. Народ дуже сміявся, що у вас великий конкурент. Але був повний зал, люди прийшли, як на свято, як на небувалу подію (а вона, до речі, ніколи не виступала раніше в Полтаві).

Антоніна: В Полтаві жили й працювали багато письменників, окрім Гоголя, Котляревського і Панаса Мирного, – це Василь Симоненко, Архип Тесленко, Борис Олійник, Тютюнники, – згадувати і згадувати, всіх і не перелічиш.   

Усі фото – з офіційної сторінки фестивалю у фейсбуці.

(Visited 333 times, 1 visits today)