Що читають музиканти: Мастрід від Марічки Бурмаки

Марія Бурмака, відома співачка і сонграйтерка, поділилася з читачами блогу Yakaboo улюбленими книжками. 

111 міст, 111 історій, і це все поєднується у великий багатомірний текст із наскрізними аналогіями, якесь дивне плетиво географії, психології і всього, що ми раніше читали і знаємо про Андруховича. Я його дуже люблю ще з поетичних часів, багато віршів так залюбила, що знаю напам‘ять. Тому отримую задоволення навіть від того, як він сплітає слова між собою. Мені смачно це читати, з будь-якого місця.

Це фактично якщо не весь, то найкращий поетичний Жадан. А його я більше люблю все ж як поета. Його вірші мені зрозумілі і дуже близькі ще з харківських часів. Цей урбаністичний присмак на губах, запах асфальту між рядків і щось таке щемливе від впізнавання ситуації, яка могла би запросто статись із тобою. Або і сталась. Це поет мого часу, мого покоління і мого морального вибору.

«Розповідь про неспокій» Юрій Смолич (1968)

Абсолютно блискучий твір про письменників Розстріляного відродження. Я харків’янка, і ці люди ходили вулицями мого міста, недалеко від мого дому знаходився будинок Слово, де вони жили і потім були розстріляні. Еллан-Блакитний, Хвильовий, Михайль Семенко, Майк Йогансен. Я читала роман Смолича і бачила живими цих поетів, сміялась разом з ними, проживала з ними їхню історію. Саме через ці мемуари я зрозуміла і пропустила через своє серце цей період української історії. Ну і чарівність класичної літератури. Красива яскрава мова, складнопідрядні речення, логіка оповіді. Це вам не постмодернізм. 

Це моє дитинство і мої поля кукурудзи в Прилуках у бабусі, де я читала цю книжку і сміялась на всю хату в свої 7 років. 

«Все поруч» Іван Малкович (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010)

Івана Малковича переважна більшість знає як видавця. Для мене ж він – геніальний поет.  Точний і тонкий. Ще в університеті читала його першу збірку «Ключ», тоді «Із янголом на плечі». Деколи мені навіть дивно, як можна настільки стовідсотково розуміти все про почуття і передавати це словами. У мене на вірші Малковича навіть є декілька пісень, тобто ця спорідненість душ стала музикою. 

Це збірка вибраних поезій поета, який є культовим. Не верлібри, не гра з синтаксисом, не фонетичні експерименти. 

А точні, але при тому незвичні, рими, плавний, але подекуди уривчастий ритм, ніби дихання, яке буває різним. Те, що западає прямо в серце. 

«Соло для Соломії» та «Століття Якова» Володимир Лис (КСД)

Дуже ціную письменників, які можуть писати епічно і лаконічно водночас. По суті, «Соло для Соломії», «Століття Якова» – це епос, доля людини на тлі історичних подій, життя, яке розкривається перед нашими очима. І це все близьке до землі, із описами природи, діалектизмами, прекрасними діалогами і впізнаваними українськими типажами. 

У цьому романі постають Україна як частина Австрії, Станіславів із кавою, вишуканими манерами, карнавалами, ілюзіями і скелетами в шафі. Тут доля двох жінок переплетена дивними причинами. Це якась фантасмагорія, від якої неможливо відірватись, – настільки досконала мова і вигадливий сюжет. Нічого подібного в українській літературі до цього не було.

Дуже люблю літературу, де важливу роль відіграють твори мистецтва. Картина ніби починає жити іншим життям. Це той роман, екранізації якого чекаю з нетерпінням. Читався на одному подиху, багато яскравих епізодів згадуються моментально. Пулітцерівська премія абсолютно заслужена.

Спочатку я побачила фільм, він мені сподобався небанальністю сюжету, і я почала шукати книгу. І при всій своїй фантастичності, я вважаю цю книгу однією із найкращих книжок про стосунки. Це ніби і роман про кохання, але без солодкого мармеладу і сентиментів. Історія розвивається так, що починаєш знаходити якісь зачіпки і в своєму житті, починаєш думати про головне і другорядне в своєму виборі. 

Книжка містить інформацію про економічні показники, політичні режими і навіть ландшафти, а також узагальнений досвід розвитку країн і націй. Питання, щодо України, на які шукаєш відповіді та історичні пояснення. Розуміння власного місця в історичних процесах своєї країни. Є над чим подумати, повернутись на декілька сторінок, перечитати, подумати знов.

Читаю зараз. Брала з собою в поїздку, читала в літаку. Як завжди, напружено закручений сюжет, незмінний Роберт Ленгдон і інші яскраві персонажі, цікаві роздуми про релігію і яскраві описи Іспанії. Ну і мені залишилось сторінок 70, а я ще не можу здогадатись, хто Регент і яка його мета. Хороший детектив, він завжди тримає до останнього.

(Visited 1 719 times, 1 visits today)