Манґа українською: Киця-мандрівниця і зла «взросла жизнь»

Тільки в жовтні 2019-го світ побачив перший том коміксу манґа «Чі. Життя однієї киці», а в лютому вже маємо другий. Видавництво Nasha idea впевнено рухається до заявлених 3–4 томів на рік і, сподіваємось, буде розширювати свої видавничі горизонти обіцяним «шьоненом». Намагатимемося розібратися, що ж це за незвичайні японські комікси манґа і чим цікава українським читачам історія про кицю Чі.

Український ринок манґи існує?

Традиція видання ілюстрованих романів має глибоке коріння в японському мистецтві, а комікси манґа в тому форматі, в якому вони існують сьогодні, почали активно розвиватися після Другої світової війни. Загалом японська манґа (漫画 / マンガ / чудернацькі малюнки) ― це комікси, створені японцями в Японії або японською мовою. Формулювання дещо дивне, але правдиве, бо насправді японці вважають манґою тільки те, що зроблено руками японців, все інше ― «у стилі манґа». З 1950-х років манґа перетворилася на велику галузь японського книговидавництва з оборотами в сотні мільярдів єн.

Аби не бути голослівним, представник видавництва Грегорі Перон під час презентації першого випуску «Чі. Життя однієї киці» (チーズスイートホーム シールブック) на Comic Con Ukraine навів справді вражаючу статистику: тільки в Японії у 2018 році було продано 225 000 000 томів коміксів манґа. З яких 6 631 том ― це кількість нових коміксів манґа, які вийшли в Японії у 2018 році. За словами Грегорі Перона, у Європі в коміксів манґа найбільші ринки продажу у Франції, Німеччині та Італії. В Україні ж поки що ринку коміксів манґа немає, українському видавцю, дуже важко вийти на цей ринок, бо вже давно у нас хазяйнують російські видавництва.

Однак українці справді цікавляться коміксами манґа і то з українським перекладом. Спроби запустити український переклад коміксів манґа були і в видавництва «Зелений пес» ще у 2007-му, і у видавництва «Перо» у 2010-му. Зараз також є спроби більш-менш систематичного видання українського коміксу в стилі манґа «Оселя грішників» В’ячеслава Кокошкіна ― самвидавом вийшло вже 8 томів. Та й нині маємо вже чотири випуски журналу MIU manga з українськими коміксами у стилі манґа. Засновники журналу поставили перед собою дуже амбітне завдання, якого в Україні досягти майже неможливо ― заплановано «сезонний журнал із манґою на кшталт японського Weekly Shonen Jump». А Weekly Shonen Jump виходить у Японії з 1968 року.

Але MIU manga ― це про власне українські комікси у стилі манґа, а як наповнити журнал, коли немає українських перекладів і люди взагалі не знають про існування таких коміксів? Грегорі Перон пояснює, що видавництво обрало комікс про кицю, а не більш популярні One Piece (ワンピース) чи «Моя геройська академія» (Boku no Hero Academia / 僕のヒーローアカデミア), тому що вони хочуть «залучити до читання саме дитячу аудиторію і поступово «підсадити» юних українських читачів на комікси манґа». І ця ідея, насправді, правильна, тому що українських читачів, любителів щояскравіших картинок, ще потрібно привчити до чорно-білої естетики японських коміксів манґа.

Узагалі комікси манґа мають у Японії чітку класифікацію: 

  • «кодомо» (манґа для дітей віком до 8—10 років);
  • «шьоджьо» (манґа для дівчат віком 11—18 років);
  • «шьонен» (манґа для хлопців віком 11—18 років);
  • «джьосей» (манґа для дівчат і жінок віком 18—40 років);
  • «сейнен» (манґа для хлопців і чоловіків віком 18—40 років).

Це основні категорії, але, безперечно існують й інші класифікації. І всеможливі жанри також.

Як зазначає Грегорі Перон, у Японії комікси класифікує сам видавець, тож щоб не обмежувати аудиторію коміксу манґа про кицю Чі, видавництво «Коданшя» не обмежило її якоюсь однією категорією — «кодомо» чи «шьонен», — на англомовному сайті видавництва взагалі стоїть позначка «All ages». Тобто попри стиль і тему коміксу, ця манґа не має визначеної цільової аудиторії, бо і найменшим, і підліткам, і навіть дорослим там теж є над чим посміятися. У порівнянні з читачами американських чи європейських коміксів, стверджує Грегорі Перон, читачами коміксів манґа частіше є дівчата й жінки.

Маленька киця у великому місті

«Чі. Життя однієї киці» — це ціла серія коміксів манґа, яка придумана і намальована японською манґакою Конамі Каната. Комікс виходив у 2004–2015 роках у журналі Weekly Morning, який випускає видавництво «Коданшя». До слова, аудиторія цього журналу — хлопці й чоловіки віком 18–40, тобто категорія «сейнен». Потім «Коданшя» видала його окремою серією, яка зараз налічує 12 томів. А у 2008 році за манґою Конамі Каната студія Madhouse випустила 104 серії аніме-адаптації цього коміксу, хоча були й пізніші адаптації і трансформації сюжету.

Історія тут суперпроста: маленьке сіро-біле кошеня задивилося на пташок, відстало від матері-кішки і загубилося. І тут відразу починаються небезпеки: його мало не задавив автомобіль, на нього гавкав пес. Тож зовсім налякане кошеня забігає на дитячий майданчик, де його і знаходить маленький хлопчик Ямада Йохей. Хлопчик і його Мама вирішують взяти кошеня додому, адже воно виглядає таким сумним і самотнім у цьому великому страшному світі. Тут і починаються найбільші пригоди.

Читаючи назви розділів у змісті та й репліки героїв можна помітити, що спочатку родина Ямада подумала, наче знайдений маленький пухнастик — це котик, але після нелегких як для Тата, так і для кошеняти відвідин ветеринара, вони дізналися, що це таки маленька киця. Для японців вибір імені — процес дуже важливий, навіть якщо це й ім’я домашнього улюбленця. Вибір «називання» чи «не називання» поки що просто «котика» спричиняє певний тиск на батьків, адже поки тваринка не названа, вони можуть віддати її комусь чи віднести туди, де знайшли, аби вона сама відшукала шлях до свого справжнього дому. Інша справа, коли ви разом даєте тваринці ім’я і вона стає повноправним членом сім’ї — от тоді ви вже маєте «відповідати за того, кого приручили».

Ім’я Чі (チー) отримала за смішних життєвих обставин, адже потрапивши у квартиру, ходила в туалет у найрізноманітніші місця, чим дуже засмучувала Маму. Тож Мама тепер мала привчити до «правильного» ходіння в туалет не лише малого Йохея, але й маленьку Чі. А що пі-пі, на яке киця почала несвідомо реагувати як на власне ім’я, японською вимовляється як шікко (shikko), а, можливо, ще й від слова чіккоі (chikkoi), що означає дуже маленький, киця й отримала своє ім’я. Хоча японська Вікіпедія пише, що до того, як киця потрапила до родина Ямада, її звати Сара (セーラ).

Цей комікс не лише про кицю, як можна подумати з першого погляду. Тут йдеться і про доброту людей, які її прихистили і взяли під опіку, адже в них повно інших турбот, а тут ще одне «щастя» з’явилося. Тим паче, що власниця помешкання, в якому мешкала родини Ямада, забороняла тримати будь-яких домашніх тварин — досить таки вагома причина хвилювання для Мами й Тата, бо сусіди можуть «викрити» порушників, бо малий Йохей не розуміє, навіщо приховувати існування киці, а киця постійно хоче втекти і податися на пошуки мами-кішки. Хоча процес ховання Чі від власниці дому та сусідів може здатися пригодницьким для багатьох читачів.

Також тут йдеться і про всі плюси й мінуси наявності домашньої тварини в домі, де є маленька дитина. Адже комікс нагадує нам про те, скільки часу може займати догляд за домашньою твариною не лише в дорослих, а й може стати гарною ілюстрацією для дитини, якщо вона вперше порушить питання про придбання домашнього улюбленця. Разом із тим читачі зможуть із середини побачити устрій звичайної японської сім’ї, особливості виховання, устрій щоденного життя японців, тож є можливості порівняти. Зрештою, в коміксі змальовано життя молодої сім’ї яка виховує свого первістка, з чим також пов’язано не мало смішних історій, в яких українські батьки можуть побачити і колишніх себе. Читачі будуть спостерігати за тим, як киця і Йохей поступово разом дорослішатимуть, хоча й кожен по-своєму.

Насправді в перекладачки Онисії Колесникової та редактора Михайла Гнатюка був чималий шмат роботи із перекладом японської ономатопеї, бо навіть два томи «Японсько-українського словника ономатопеїчної лексики» Оксани Кобелянської та Еґава Хіроюкі не дають перекладу всього того різноманіття звуків, що японські автори використовують у своїх коміксах манґа. Тим важче це зробити, оскільки в коміксі використана особлива дитяча японська, що видно з перекладу мови киці Чі: «я не бацю», «лізецко», «ненавидзю» тощо.

Так, цей комікс не схожий на звичайну японську чорно-білу манґу, і саме кольорові акварелі додають йому жвавості та грайливості. Та й формат цієї манґи — зліва направо — можливо, легше сприймається дітьми, аніж традиційний японський — справа наліво — і точно добре сприймається читачами з інших країн та інших читацьких звичок. 

Загалом, «Чі. Життя однієї киці» Конамі Каната — це практично ідеальний вибір для дітей від молодшого до середнього віку, які тільки потрапляють у світ японської манґи. Звісно, тільки після того, як її прочитають дорослі 🙂

Ната Коваль
Ната Коваль — фотографка, журналістка, літературознавиця. Досліджую японську культуру – працюю над авторським проєктом Nihon no monogatari (日本の物語). Пишу про комікси, японську манґу та аніме.

762 thoughts on “Манґа українською: Киця-мандрівниця і зла «взросла жизнь»

    Залишити відповідь