Роман про закоханого безумця, війну і Францію: «Летючі змії» Ромена Ґарі

З творчістю Ромена Ґарі варто познайомитися уже бодай тому, що він – єдиний письменник, якому свого часу, всупереч правилам, двічі присудили Ґонкурівську премію. Звісно, тоді не обійшлося без скандалу, але це вже інша історія. А поки – хочеться розповісти читачам блогу Yakaboo про чудовий, без перебільшення, роман цього французького автора. «Летючі змії» – вже третя книга Ґарі, яка вийшла в українському перекладі, і, мабуть, поки що найважливіша, з огляду на тематику, яка в ній порушується. Тут і людські життя на тлі глобальних трагічних подій в історії, і любовні переживання під час загибелі імперій, влучно і чуттєво змальовані письменником.

Паперовий змій між війнами

Отже, Франція. 1930-ті роки, Перша світова вже відгриміла, а до нападу Гітлера на Європу залишається ще з десяток років. У мальовничому нормандському містечку Клері живе справжня легенда – старий поштар Амбруаз Флері, який прославив свою околицю на всю країну тим, що виготовляє прекрасних повітряних зміїв у вигляді різних персонажів. Прототипами для них стають відомі історичні діячі, митці, філософи. А самі повітряні змії для свого творця – не що інше, як глибокий символ миру, порятунок від страшних спогадів з Першої світової. Хоча інші й вважають старого трохи несповна розуму, бо що може бути безглуздішим та більш марним, ніж паперовий змій? Сам Амбруаз Флері – затятий пацифіст, адже війна забрала багатьох з його родини, та й сам він скуштував на війні лиха замолоду… А змії? Вони ще покажуть себе, коли настане час.

«Усі летючі змії, хоч яка країна їхнього походження, народилися з народної уяви, і це завжди надає їм трохи наївного аспекту»

Однак не тільки Амбруаза містяни Клері мають за пришелепкуватого – подейкують, вся родина Флері страждає безумством. У всіх Флері завжди була досконала «історична пам’ять» та безмірна любов до обов’язкової французької народної освіти. Тому й феноменальна здатність до запам’ятовування в Амбруазового племінника – Людовіка, або ж просто – Людо́, – також стала для хлопця тавром безумця. По суті, генія, який обчислює в голові величезні значення, сприймають за божевільного хлопчиська.

Втім, ця здатність також дозволила йому пережити справжнє кохання. Ліля Броніцька з польської аристократичної і доволі ексцентричної сім’ї, родинний маєток якої знаходився в Клері, запала Людо у самісіньке серце, а потім взяла й зникла. Тож Людо залишилось кохати хіба що її образ, перетворюючись на емоційно неврівноваженого дивака впродовж довгих чотирьох років, аж до наступної зустрічі. Нестерпне очікування взаємності, шалені юнацькі ревнощі перемішалися із відчуттям тривоги: подейкують, скоро почнеться нова війна…

«Я розумію, коли помирають від кохання, бо інколи воно таке велике, що життя, не спроможне витримати удар, зазнає краху»

Воєнні роки в Нормандії

Роман «Летючі змії» можна умовно поділити на дві частини, які розділяють кілька років. І якщо в першій ми знайомимося із затишним французьким містечком, його мешканцями та занурюємось в любовні переживання дивакуватого Людо, то в другій, з приходом війни, світ у книзі перевертається з ніг на голову. Так само змінюється і настрій під час читання книги.

Щоби пришвидшити повернення коханої Лілі до Франції, Людо бере участь у підпільній боротьбі проти фашистської Німеччини. Війна увірвалася і в містечко Клері, хоча ніхто в це й не вірив. І тут на сцену виходять надзвичайно цікаві персонажі, як-от мадам Еспіноза – стара єврейка-сутенерка, та Марселін Дюпра – власник мішленівського ресторанчика «Кло Жолі». Без цих персонажів Ромену Ґарі, мабуть, було б складно описати моральне падіння заради шматка хліба чи власної безпеки під час війни.

Але навіть такі речі письменник змальовує без зайвого драматизму, моралізаторства чи напружених негативних емоцій. Навпаки, він ставиться співчутливо та людяно навіть до того самого Дюпра, який з приходом німців не закрив свого ресторану (назву «Кло Жолі» можна перекласти як «Чарівний Куточок»), а обслуговував у ньому окупантів. До того ж, за вищим класом, подаючи вишукані делікатеси, – Дюпра вважав, що тільки так у своєму «чарівному куточку» може вберегти найбільшу культурну цінність своєї країни – високу французьку кухню, якій не можна дати зникнути чи занепасти…

«Уява інколи утинає з нами підступні штуки. Це твердження слушне щодо жінок, щодо ідей і країн. Тобі подобається якась ідея, вона тобі видається найкращою, а потім, коли вона матеріалізується, то вже ані трохи не схожа на себе чи навіть стає просто лайном. Або ти так любиш свою країну, що зрештою вже не можеш її терпіти, бо в ній ніколи немає ніякого добра»

Повітряних зміїв Флері забороняють запускати в небо, підозрюючи, що вони можуть передавати зашифровану інформацію шпигунам з Руху Опору. Спочатку вище, ніж на кілька метрів, потім – не більше висоти людського зросту, а потім й узагалі… Та, на жаль, це не найгірше, що спіткає старого Амбруаза. Як і наших молодих героїв – Людо та Лілю (власне, особливо Лілю). А ще – Лілиних батьків та братів – юного філософа Тада й обдарованого музиканта Бруно. Війну їм всім все одно доведеться пережити, але кожен заплатить свою ціну за визволення Франції з-під фашистського черевика, за повернення французам їх національної особливості – жити красиво і зі смаком. Чи зможе при цьому перше, довоєнне юнацьке кохання стати останнім, тобто залишитися єдиним? Про це і є глибокий, та разом з тим злегка іронічний роман «Летючі змії».

«Я казав собі, що нам дуже бракуватиме нацистів, і без них буде скрутно, бо ми вже не матимемо виправдань»

Кому читати

Тим, хто любить співчувати головним героям і всім серцем вболівати за них. Тим, кому подобаються романи про війну та кохання, трішки дивакуваті персонажі і Франція (а особливо – французька кухня).

Кому не варто читати

Песимістам, прихильникам суто документального висвітлення історичних подій в літературі, тим, хто не любить читати про війни загалом, і Другу світову війну, зокрема.

Рекомендуємо такі книги:

Ромен Ґарі «Життя попереду», «Коріння небес» і «Обіцяння на світанку», Халед Госсейні «Ловець повітряних зміїв», «воєнні» романи Ремарка та Гемінґвея.