Відома українська волонтерка, фотографиня і викладачка Тетяна Давиденко випустила у серпні цьогоріч цікаву книгу: збірку дорожніх нарисів у листах, які пише… іграшковий ведмедик-мандрівник своїй хазяйці.
Цю дорослу книгу з дитячим серцем вже встигли прочитати оглядачки блогу Yakaboo, які мають про неї #ДвіДумки.
Оглядачки
Віталіна Макарик: По україномовному сегменті букстаграму давно гуляє гештег #укліт_не_нудно. З ним я, звісно, погоджуюся, але не можу не зауважити: при тому, що твори українських класиків і сучасників цікаві і захопливі, вони все ж, переважно, доволі серйозні. Не часто трапляється щирий, приємний і дотепний персонаж-оповідач, який розказуватиме про себе і світ довкола весело, легко і без особливого драматизму. Власне, не пригадую, чи мені такий траплявся. Аж тут я зустріла Степана — ведмедя із гарним почуттям гумору, тягою до мандрів, “окололітературними” друзями і невичерпним запасом цитат Жадана й Андруховича. І він просто-таки вкрав моє серце.
Юлія Дутка: Навіть коли взяла «Країну призначення» до рук, до кінця не уявляла, як ведмідь може творити епістолярії, а тим паче так пересипати їх цитатами та алюзіями на живих класиків. Хоча Степан більше імпонував мені насамперед як мандрівник, який в кожній точці на карті знаходив однодумців. Ми разом відвідували деякі знайомі для мене місця, а дещо з його подорожей внесла у свій дорожній список бажань. Ведмідь, який збирає смаки, пірнає у морі та колекціонує враження, — чи можна витворити ще привабливішого і такого плюшевого персонажа. Степан переконав, що неважливо, куди їдеш, важливо, що маєш куди повертатись.
Від Вінні Пуха до Степана
Юля: Любила мультик про Вінні Пуха (що радянську афористичну версію, що діснеївський серіал з прибацаним тигром, який має пружиновий хвіст), але, коли добралась до книжки, мене чекало таке дике розчарування, що заявляю, творіння Алана Мілна через майже 20 років досі згадую з жахом: дурнуватий ведмідь та тупуватий хлопчик у книжці, яку неможливо читати. Тож до ведмедя як до головного героя одразу поставилась з острогою. Раптом це якась реінкарнація того самого Пуха?
Але зі Степаном у нас все склалось, він причарував мене своїм вайлуватим шармом, м’якими лапами та твердим характером, знанням літератури та нестримною жагою до пригоди. Степан виявився не те, щоб геть безстрашним мандрівником, а тим, хто готовий йти на ризики заради нових вражень та брати у наступну мандрівку частку кожного відвіданого міста та містечка, острівця та затоки, моря і гір.
Степан має вельми чітку національну ідею та відчуває себе українцем навіть на більше, ніж 100 відсотків. Вельми правильний ведмідь, як гадаєш, Віто?
Віта: Ну не дарма ж він тезка того, від чийого імені тремтять наші вороги! 🙂 Хоча Степан — ведмідь миролюбний. Навіть коли йому, як і дуже багатьом українцям, страшенно хотілося позбутися тодішнього Гаранта, він не закликав до кривавої розправи, а вельми делікатно попросив Святого Миколая забрати того в країну загублених предметів (що, зрештою, і сталося).
Якщо порівнювати його з іншими літературними ведмедями, то Степан точно має родинні зв’язки із Паддінгтоном — лондонським ведмедиком-мандрівником, допитливим, життєрадісним і по-дитячому безпосереднім. Він так само любить досліджувати світ, зауважує кумедні деталі зі “світу дорослих”, а ще ділиться цікавими фактами й власними спостереженнями та дотепно коментує все, що бачить довкола. Його листи повні доброї іронії, такої ж м’якої, як і обійми іграшкового ведмедика.
А ще мені здалося, що ми з ним однолітки — дуже вже культурні коди, в яких живе і якими мислить Степан, схожі на ті, з якими дорослішала я. Його натяки і приховані цитати (про неприховані поговоримо пізніше) мені відчитувалися дуже легко і викликали те тепле відчуття, яке буває, коли несподівано зустрічаєш важливу і приємну людину зі свого минулого. Десь у глибині душі (а може, не так вже й глибоко) я теж як Ведмідь Степан — зачудована світом, але іронічна дитина. Тільки подорожую значно менше.
Тревел-блог Степана
Віта: «Країна призначення» — це сучасні «Листи в Україну» (так, за Андруховичем, так, невипадково), які ведмедик надсилає своїй хазяйці. Іноді це також і “листи з України”, адже Степан мандрує не лише такими далекими й екзотичними просторами як національні парки Кенії, фіорди Норвегії і узбережжя теплих і холодних морів. Степан також ходить в гості до луцького Архітектора, катається у харківському метро (і в дніпровсьому теж, хоч воно й капець яке коротке), видивляється невидиму стіну, яка розділяє Рівне і Ровно (зовсім як у романі Ірванця), гуляє «Донбас-Ареною» та споглядає “красу нелюдську” зруйнованого Херсонеса в українському Севастополі.
Степан так колоритно оповідає про свої мандрівки, що навіть поїдання булки в наповнених неймовірним світлом Чернівцях виглядає як красива історія, яку обов’язково хочеться пережити. Цей ведмедик надихає не лише подорожувати, а й підмічати деталі, занотовувати цікаві факти з історії, знайомитися з місцевими й обов’язково куштувати локальні делікатеси. Завдяки Степану мені захотілося на Балкани, і не тільки в туристичну Хорватію, але в екзотичнішу Албанію, а ще — відвідати ті українські міста, в яких ще не бувала і про які Степан так тепло пише.
Ти, Юлю, значно досвідченіша мандрівниця. Розкажи, тобі наш ведмедик відкрив якісь нові напрямки?
Юля: У мене є фото з Братислави, де я стою поруч з фігурою ведмедя, який грізно задер лапи, але при цьому вираз мав вельми мирний. Ведмідь цей, як і десятки його побратимів, розписані митцями з різних країн колись у Берліні, а потім розвезені по всіх усюдах. Коли читала «Країну призначення», то згадувала ту фігуру зі Словаччини, — доброго ведмедя, але й грізного, якщо треба.
Вже бувала у Скандинавії та разом зі Степаном згадувала мандрівки до холодних, але гостинних і затишних країн. Стокгольм викликав в мене десь ті саме емоції, що й в Степана, і хоч була там двічі, повернулась би знову.
Та разом з тим мені ще більше захотілось на Балкани, де ще ніколи не бувала (була у планах мандрівка на це літо, та не склалось), і тут мова не тільки про невеличкі країни, на які розсипалась Югославія (хоча туди хочу дуже-дуже), а й про античну перлину — Грецію. Тепле чисте море, задушевні розмови, місцеві вина і сири, а ще люди, які завжди раді гостям. Думаю, Степане, ти вже вигадав мені мандрівку на наступний сезон. Хай би все вийшло.
Ведмежа поезія
Юля: Знайомство з цією книжкою почалось, власне, з поезії, яка розміщена в кінці. Дворядкові віршики, хоку і цілі коломийки натякають, що ведмідь не тільки на мандри вдався, а й вельми літературно-поетичний звір. І пише переважно про політику. Український ведмедик, зацікавлений у державотворенні настільки, що й прем’єр-міністра може з’їсти.
І дозволю собі процитувати дещо:
Слухай-но мене і не виламуйся,
Не вправляйся в кислім декадентстві!
Пережив я вибори парламентські,
Тож переживу і президентські!
***
Це вам каже Ведмідь Степанус!
Хочте — скаржіться хоч у міліцію,
Та для панд я збудую пандус,
А коали ідуть в коаліцію!
Віто, а тобі які з його поезій сподобались найбільше?
Віта: А я насолоджувалася тим, як доречно, щедро і віртуозно Ведмідь Степан цитує вірші Андруховича й Жадана (і трішки менше — Ірванця, Неборака та інших). Як людина, яка сама постійно норовить в тексти, які пише, втулити цитати з “дядь Юри”, я відчула у Степані споріднену душу. Помітно, що цей персонаж виріс на українському культурному контексті — і це справді приємно усвідомлювати. Українська поезія з вуст іграшкового ведмедя звучить доречно, живо і яскраво.
І якщо хтось, зваблений непересічним образом Ведмедя Степана, зацікавиться сучасними авторами, це буде круто. І навпаки, якщо фанати Жадана захочуть поцікавитися, до чого ж приплів рядочки їхніх улюблених поезій цей ведмедик, то задоволені будуть усі — і Степан, і читачі.
Але знаєш що? Автор листів непомітно, але категорично перетягнув на себе ковдру уваги — і ми зовсім забули за авторку «Країни призначення», Тетяну Давиденко, ти зауважила це?)) Так от, хочу сказати їй браво: за персонажа, який абсолютно автономно живе своїм життям, і за цей колоритний ф’южн подорожніх нотаток і поезії. Побажаю Степану нових мандрів, а їй — нових листів (і щоб нам, читачам, не забула їх показати).
Пряма мова
Святий Миколаю, якщо в тебе вийде так, щоб і щастя всім, і мені намисто, — то я не заперечую.
Море — це моє щасливе взаємне кохання. Краще за море може бути тільки море, в якому я ще не пірнав.
Завжди знав, мандрую ж бо часто, що всі ці екскурсії жодним чином не замінять живого спілкування, тому куди б ти, хазяйко, не заїхала – до Іракліона, Грамвуси, Георгіополіса, Герцеґ-Нові, Дубровника, Пераста, Тирани, Осло, Стокгольма, Копенгагена, Будапешта (туди обов’язково з китайцями), Гельсінкі, Санкт-Петербурга, Турку, Найробі, Момбаси, Денпасара, Сінгапура, — головне, щоб на тебе там чекали Мінос, Анто, Бранка, Ґеорґ, Крістіан, Ґустав, Віктор, Хелмі, Іван, Енок, Ленокс, Джон, Абдуррахман, Лі, тобто головне, що на місці призначення на тебе чекала жива душа.
Я от не знаю, чому Стівен Кінг досі не написав роману про те, як усе людство загинуло і лишились самі таксисти, це ж бо яскраво виражена каста, цікава історія вийшла б. Особливо мене розчулюють ті, що чатують на своїх жертв (без перебільшення) в аеропортах і на вокзалах. Таксисти — єдиний на планеті прошарок, який іще не знає про бездротовий зв’язок і Google. Тут розрахунок навіть не на лоха, а на сліпо-глухо-німого-ще-й-трошки-придумкуватого капітана дального плавання, який заплив світ за очі двадцять років тому (рейс у нього затягнувся), повертається, а в країні все інакше — валюта, транспорт, назви міст змінились — ну і ще цей наш міфічний капітан, думаю, мусить бути п’яним, щоб сплатити стільки за послуги перевезення. Іноді навіть складається враження, що ці таксисти не працюють, а просто гуляють: лікар, значить, їм прописав частіше бути на свіжому повітрі.
Святий Миколаю, знову тримаєш мого листа. Цього року маю тільки одне бажання. Забери, будь ласка, “гаранта” Моєї Держави в країну загублених предметів.
Кому варто читати
Віта: Тим, хто любить жанр “нотаток мандрівника”, листи, незвичний погляд на звичайні речі і сучасну українську поезію.
Юля: Шанувальникам незвичних персонажів, а ще різноманітних тревел-блогів.
Кому не варто читати
Юля: Тим, хто не любить короткої прози і подорожувати.
Віта: Тим, кого бісить надмір цитування в художній літературі і хто любить історії з чіткими сюжетами.
Схожі книги
Віта: Не схожі, але важливі для розуміння контексту, — «Листи в Україну» Юрія Андруховича і поезія Жадана.
Юля: Ведмедик-мандрівник — тут мені чомусь згадується тільки «Паддінгтон» Майкла Бонда, хоча наш Степан однозначно доросліший персонаж.
15 thoughts on “Дорожні нариси з незвичним головним героєм: #ДвіДумки про «Країну призначення» Тетяни Давиденко”