Андрій Кокотюха: «Танцюю, як закінчую чергову книгу»

Андрія Кокотюху називають «батьком українського готичного детективу». Однак пише він не лише детективи, а й сценарії для фільмів та серіалів. Станом на сьогодні, у активі письменника знаходиться 73 книги і близько 100 сценаріїв, але він і досі не вважає себе відомим. 

Про те, чи вдається Андрію Кокотюсі заробляти на письменницькій діяльності, як він реагує на критику, що його надихає та яку ціль він має нині, – далі у інтерв’ю. 

Своє перше оповідання Ви опублікували 1987 року. Але відомим Вас зробила повість «Шлюбні ігрища жаб», яка отримала негативну оцінку в пресі. Як сьогодні Ви самі оцінюєте цю «повість-роман»?

По-перше, я не люблю слова «відомий». Бо я й досі не відомий так широко, як мені б хотілося. Ані як сценарист, ані як автор книжок, попри те, що в активі вже 73 книги й більше сотні різних сценаріїв. По-друге, в середині 1990-тих років не було інтернету і люди читали газети, негативна оцінка в пресі тоді зробила неможливе. Дебютна україномовна книга українського автора була продана тиражем 5 тисяч за рік. Тож я оцінюю книгу позитивно. Як таку, що зробила свою справу. Хоча насправді тираж кримінального роману в Європі за сезон має від 100 до 200 тисяч копій, якщо це дебют. Але там – традиції і ринок. 

Книгу «Юля. Второе дыхание» Ви написали за 45 днів. Це зовсім короткий проміжок часу. Книга була розпродана загальним тиражем 12.5 тисяч примірників. Як Вам вдалося за 45 днів створити повноцінну книгу?

Роман «Таємне джерело» я написав за 28 днів. Роман «Червоний. Без лінії фронту» – за 32 дні. Це значно важче, ніж сидіти в інтернеті і збирати матеріали з відкритих джерел про Юлію Тимошенко. До всього згадана вами книга – доповнене видання книги «Юля», виданої 2006 року. Тож «болванка» була вже готова. І, на щастя, відтоді таких книжок не пишу. Видавці не замовляють, бо українці перестали їх купувати. В середині 2000-них будь-яка книга з портретом політика на обкладинці продавалася в рази краще, ніж детектив.  

Пане Андрію, Вашому перу належить книга не лише про Юлію Тимошенко, а й про Юрія Луценка та деяких інших українських державних діячів. Звідки у Вас така цікавість до політичних персон?

У мене немає цікавості до політичних персон. Книгами такого плану цікавився книжковий ринок. А я працюю для ринку. Я писав такі книги на замовлення читачів, які готові були платити. До речі, книга про Луценка стала 2007 року «Книгою року» за версією журналу «Кореспондент», а це тоді був незалежний журнал і оцінювали незаангажовані експерти. Хоча тираж – 4 тисячі, і продавався довше, ніж про Юлю. 

Чому свого часу Ви вирішили зосередитися на написанні саме детективів?

Детектив – протолітература. Казка для дорослих, де є герой, який має мету, і лиходій, який йому заважає. Герой долає перешкоди і кінець кінцем перемагає. Щодо елементів готики – вони підсилюють загадку і мотивацію героя кинути виклик темним силам. 

Для кого Вам писати цікавіше: для дорослих чи для дітей?

Для тих, хто має звичку читати, читацький досвід і бажання купувати книги або активно брати їх у бібліотеці. Не лише про мої книги йдеться. 

Який вигляд повинна мати класна сучасна книжка для дітей?

Товарний.

Що значить «товарний» у Вашому розумінні?

Дитина повинна сама захотіти взяти книгу до рук.

У Вас є якісь обов’язкові письменницькі ритуали, яких Ви дотримуєтеся, працюючи над новою книгою?

Завжди клацаю пальцями перед тим, як почати писати. Танцюю, як закінчую чергову книгу. 

Окрім написання художніх творів для дорослих та дітей, Ви ще займаєтеся написанням кіносценаріїв. Важче працювати над книгою чи кіносценарієм?

Працювати взагалі важко. Тому в Україні мало читабельних письменників і ще менше – професійних сценаристів. До всього треба докладати труд. 

Яким фільмом, відзнятим за Вашим сценарієм, Ви сьогодні пишаєтеся найбільше і чому?

Всіма. Я задоволений, коли проект реалізовано. Я не люблю працювати в стіл, я працюю на результат.

Кінострічка «Червоний», знята за третьою частиною Вашого однойменного роману, отримала дуже багато позитивних відгуків від глядачів. Однак сталося так, що декому фільм видався надто патріотичним, а декому, наприклад, Міністерству культури, не надто патріотичним. На Ваш погляд, яким вийшов цей фільм? І чому його так неоднозначно оцінили?

Якщо оцінки неоднозначні – фільм уже вдався. 

Чи мають для Вас значення літературні нагороди та відзнаки?

Ні. Це все фантики, які не впливають на продажі. Хіба грошова винагорода має значення. А ще – подяки з фронту за книги, які підносять бойовий дух. 

Пане Андрію, що для Вас означає відгук читача/ глядача? Неважливо чи то позитивний, чи то негативний. Він має на Вас якийсь вплив, чи «проходить» повз?

На мене більший вплив має відсутність відгуків і реакції. Негативний вплив.

Як сьогодні Ви оцінюєте сучасну українську літературу зсередини, як людина, яка є її безпосередньою складовою?

Я не є складовою сучасної української літератури. Я хочу бути складовою українського книжкового ринку, який би розвивався динамічно. А ще краще – кінобізнесу та кіноіндустрії. 

Чи можна письменництво назвати прибутковою справою? Скільки книг Вам потрібно видавати щороку, щоб отримувати бажаний рівень доходу?

Прибуткова справа – це коли книгу продаєш для екранізації. А так – як автор 73 книжок я не вважаю, що маю бажаний рівень доходу. Він дорівнює мінімальній зарплатні в Україні.

Звідки Ви черпаєте натхнення, щоб серйозно займатися «літературним виробництвом» 32 роки поспіль (якщо рахувати від публікації першого оповідання)?

З казок. 

Яка нині у Вас найголовніша ціль?

Міцно закріпитися в кіноіндустрії, яка б, своєю чергою, сама зміцніла настільки, аби все написане мною було екранізовано.