10 історій, що відбулися на островах: підказка до літнього бінґо

Острів – це ідеальна локація для будь-якої історії. У його замкненому, ізольованому від зовнішнього світу просторі можуть відбуватися як злочини, так і дива, розігруватися трагедії і народжуватися романтичні почуття. У цій добірці ми зібрали для вас 11 книг, події яких відбуваються на острові. Кожна із них – чудовий варіант для пункту 14 Літнього Бінґо Yakaboo.

«Шлюб протилежностей» Еліс Гофман
(Фабула, 2017, пер. С.Колесник)

Кажемо «Каміль Піссаро», а чуємо «Париж, Монмартр, імпресіоністи». Але життя видатного художника тісно пов’язане з карибським островом Сент-Томас, де він народився. Американська письменниця Еліс Гофман написала «Шлюб протилежностей» як художню варіацію на тему біографії митця, і розпочала її з історії його матері, Рашель Пом’є. Ця дівчина із доволі заможної єврейської сім’ї, що втекла на край світу від європейських погромів, колекціонує місцеві казки і легенди, вивчає старі мапи Парижа, мріючи колись туди потрапити, і готує себе радше до бізнесового, аніж до сімейного життя. Але «шлюб – це теж комерція», і дівчині доведеться поєднати свою долю з набагато старшим вдівцем із купою дітей. Чи вийде з цього сімейного союзу щось путнє і чи вдасться Рашель приборкати своє мрії, коли саме повітря на острові, пахуче і важке — ідеальне для мрій, нам розповість історія народження Каміля Піссаро.

«Шлюб протилежностей» — це книжка надзвичайно чуттєва, наповнена пахощами, барвами, звуками і унікальними відчуттями. Еліс Гоффман пише так, що читач заввиграшки може уявити ту легкість, з якою падає на полірований стіл пір’їнка з хвоста колібрі, соковитий смак манго чи кольори і запах квітучих пуансетій. А драматична історія, яку вона розповідає, — нехай навіть у ній художньої вигадки значно більше, ніж біографічних деталей, — пробуджує особливу цікавість до творчості Піссаро.

«Робінзон Крузо» Даніель Дефо
(#книголав, 2018, пер. Лесь Белей, Галина Орлівна)

Хто не знає Робінзона Крузо? Про винахідливого самітника, який роками сам, а потім з допомогою вірного слуги-туземця П’ятниці виживав на безлюдному острові, чув кожен із нас. Але чи пригадаєте ви, що історія Робінзона, написана Даніелем Дефо, розпочинається не тоді, коли корабель героя зазнав катастрофи, а набагато раніше? До того, як потрапити в кораблетрощу, герой пережив чимало інших пригод. А на самому острові займався не лише виживанням, а й присвячував час філософським роздумам про плинне і вічне.

Нещодавно «Робінзон Крузо» у свіжому перекладі актуальною українською мовою вийшов у рамках серії «Золота полиця класики» від «#книголав». І це нове і дуже красиве видання – ще один привід перечитати знайому з дитинства історію, аби побачити в ній те, що пропускали повз свою увагу. Адже якщо сприймати «Робінзона» не лише як пригодницький роман, але і як наповнений глибоким сенсом текст, то його пере прочитання подарує вам абсолютно новий читацький досвід. Головне – налаштуйтеся на неспішне «смакування» і неквапну оповідь.

«Володар Мух» Вільям Голдінг
(КСД, 2015, пер. Соломія Павличко )

Група хлопців-підлітків втікає від війни, але внаслідок авіакатастрофи опиняється на ізольованому від цивілізації острові. З такої зав’язки  француз Жуль Верн розвинув би історію про те, як героям завдяки знанням і кмітливості вдалося облаштувати зручний побут і зрештою врятуватися (як він, власне, і зробив у своєму «Таємничому острові»). Але британець Вільям Голдінг обирає далеко не такий оптимістичний сценарій. В цьому алегоричному романі він розповідає про те, як дітки, загравшись у домінування і владу, докотилися до кошмарних вчинків.

Роман має глибоке соціальне і релігійне підґрунтя. Вільям Голдінг написав потужний текст про природу зла і про те, що штовхає людей на шлях моральної деградації. І хоч спершу «Володаря мух» вийшов майже непоміченим критиками і читачами, та згодом його достойно оцінили. Що й казати: сам «король жахів» Стівен Кінг називає цю книгу однією з тих, які найбільше вплинули на нього як автора.

«Дьюма-Ки» Стівен Кінг
(АСТ, 2013, пер. Віктор Вебер)

До речі, про Кінга: хоч події більшості його книг відбуваються у вигаданих містечках Деррі або Касл-Рок у штаті Мен, є в нього й отакий надзвичайно химерний, «атмосферний» і мистецький «острівний» роман. У центрі історії – успішний будівельник-підрядник Едгар, життя якого ламає автокатастрофа. Її наслідки змушують Едгара відмовитися від всього, чим він звик займатися, і руйнують стосунки з дружиною. Зрештою, послухавшись порад психіатра і прихопивши з собою ляльку «для гніву» Ребу, він оселяється у красивій віллі на мальовничому острові і згадує  своє давнє захоплення – малювання. Незабаром хобі перетвориться для чоловіка на справу життя. Його ім’я знатимуть найкращі галеристи, а талантом захоплюватимуться критики. От тільки та ціна, яку Едгар муситиме заплатити острову за подароване ним натхнення, занадто висока навіть для такого успіху.

«Дьюма-Ки» — це роман, який здатний і налякати, і здивувати, і зачарувати, і відкрити читачам чимало нових імен у сфері американського сучасного мистецтва. Отож, якщо ви любите і жахи, і живопис – обов’язково прочитайте цю книгу, лиш не забудьте покласти поряд гаджет із Гуглом, щоб розглядати роботи митців, про яких йдеться у тексті.

«І не лишилося жодного» Агата Крісті
(КСД, 2017, пер. Надія Хаєцька)

У книгах Агати Крісті завжди непросто відгадати, хто ж убивця, але в цьому невеликому романі, раніше відомому під «неполіткоректною» назвою «Десять негренят», Королева Детективу перевершила саму себе. Спойлерити не буду, але скажу, що розплутати цю історію справді страшенно важко. А крім закрученого сюжету, у ній є й інші переваги – наприклад, відчутно гнітюча атмосфера, виразні персонажі і моторошні деталі.

Починається все із того, що в особняк на Солдатському острові прибуває десятеро гостей. Жоден з них не розуміє до кінця, чому його сюди запрошено, але кожен має свої вагомі причини це запрошення прийняти. Вони не знайомі між собою, але вочевидь їх таки щось поєднує – як ота дитяча лічилочка про десятьох негренят і порцелянові фігурки, які зникають по одній. Так само по одному хтось вбиває гостей, підсилюючи на ізольованому від зовнішнього світу острові атмосферу паніки. А читачі до останнього мучитимуться питанням, хто із гостей – лиходій і вбивця, якщо наприкінці із них не лишилося жодного…

«Острів напередодні» Умберто Еко
(Фоліо, 2016, пер. Ю. Григоренко)

Якщо батько семіотики і геніальний постмодерніст пише історію про чоловіка, що потрапив на безлюдний острів, то це точно не буде звичайна робінзонада ☺ Отож, ХVІІ століття, італійський дворянин Роберто де ля Грів потрапляє у кораблетрощу і опиняється на острові посеред Тихого океану. Він мешкає на палубі «Дафни» – напівзатонулого корабля. І вільний час – а часу у нього ой як багато! – присвячує спогадам, роздумам і мріям. Про них читачі дізнаються зі листів і нотаток героя, які буцімто потрапляють до рук автора-оповідача.

Нашарування ідей і сенсів, обігрування барокових текстів, цитати з яких можуть упізнати лише справжні знавці, інтерпретації «вічних» сюжетів, гіпнотична деталізація  – усе це робить «Острів напередодні» доволі непростим для непідготовленого читача. Але якщо ви цінуєте тексти, які диктують свої правила гри – і тільки коли дотримуєшся їх, відкривають усю свою глибину і красу, і якщо ви готові грати за правилами Умберто Еко, не пропустіть цей роман.

«Пінгвінський острів» Анатоль Франс
(Видавництво Жупанського)

Ця книжка – для тих, хто любить пінгвінів, читає Нобелівських лауреатів, цінує сатиру і не має надто міцних релігійних упереджень. Адже в романі нобеліата Анатоля Франса «Острів пінгвінів» йдеться про те, як підсліпуватий самітник-святий Маель забрів на пінгвінячий острів і, помилково сприйнявши двоногих птахів за людей, взяв та й охрестив їх. А Господь Бог, аби якось виправити цей казус, не придумав нічого ліпшого, ніж перетворити їх на людей (ну бо раз уже охрещені, то що тут зробиш). Пінгвіни почали поводитися як люди і замість пташиних колоній будувати цивілізацію… І звісно ж, повторювати той ланцюжок «нещасть, злочинів і безумств», властивий усім народам – зокрема і пінгвінському.

У цьому романі автор заклав чимало відсилок до французької (і ширше – європейської) історії, від «середньовіччя» і аж до «пінгвінського» варіанту «Справи Дрейфуса» – знаменитого прецеденту, суспільну дискусію щодо якого підняв у своєму маніфесті Еміль Золя, якого підтримав і Анатоль Франс. Відтак, «Пінгвінський острів» став для письменника можливістю гостро висловитися про те, що хвилювало тогочасне суспільство. Український переклад видання роману, яке вийшло у «Видавництві Жупанського», здійснив один із найвидатніших представників «Розстріляного Відродження» Валер’ян Підмогильний – і це ще одна переконлива причина прочитати цей роман.

«Маг» Джон Фаулз
(КСД, 2016, пер. Олег Король)

Грецький острів Фраксос мав би стати оазою нових вражень і глибинних сенсів для оксфордського випускника Ніколаса Ерфе – природа, усамітненість, заняття літературою, час для рефлексій і релаксу… Але натомість юнак розчаровується і у своїй творчості, і в екзистенційних пошуках, аж до того, що готовий накласти на себе руки. І тут у його житті з’являється загадковий Кончис із вілли по той бік озера – і тканина реальності починає тоншати і рватися. Межа між містичним досвідом і містифікацією талановитого ляльковода така непомітна, що й герою годі її вловити. Він переживатиме дивні відчуття, піддаватиметься чужим навіюванням і лише наприкінці, можливо, таки зрозуміє, що це було.

«Маг» Джона Фаулза – це постмодерністський роман, просякнутий, як острівне повітря морською сіллю, алюзіями на античну міфологію і шекспірівські п’єси. Таке, здавалося б, незвичне поєднання культурних контекстів малює перед читачам справді фантасмагоричну картинку. Заглибитися у неї, відчути всі чари «Мага» – це неабияка спокуса для кожного бібліофіла. І, до речі, шалено популярний мем «непозбувна бентега» – теж із цієї книжки 😉 Цікаво, як швидко ви зможете відшукати цю фразу у романі?

«Імперіум» Крістіан Крахт
(Книги-ХХІ, 2018, пер. Богдан Стороха)

Цей роман німецькомовного швейцарського письменника Крістіана Крахта отримав премію Вільгельма Рааба, а сам автор відзначений премією Германа Гессе. І це очевидна ознака, що перед нами – не попсове чтиво. В основу «Імперіуму» покладена історія реальної особи, Авґуста Енґельгардта, німецького ідеаліста-імпераліста кінця ХІХ століття, який вирушив на острови Німецької Нової Гвінеї, аби реалізувати свою програму-мрію – донести світу знання про ідеальний продукт, який дає людям їжу і все необхідне для життя – кокос.

Енґельгардт засновує на острові Кабакон кокосову плантацію, намагається жити відповідно до власних принципів – нудизму, вегетаріанства і коковоризму. Але чи будуть острів’яни, які й не підозрюють, що їх продали разом із островом, сумирно працювати на дивака-зайду? Чи зможе цей тендітний чоловік із зовнішністю Христа і наївністю дитини побудувати ділові стосунки з іншими колоністами? Історія знає реальні відповіді на ці запитання. Але Крістіан Крахт не просто розкаже читачам її, а й оповість про внутрішню драму героя.

«Вище від моря» Франческа Меландрі
(Нора-Друк, 2018, пер. Мар’яна Прокопович)

Повітря Острова насичене пахощами прянощів, на його луках пасуться дикі коні, рожеві скелі мальовничо виглядають на тлі смарагдового моря, у хвилях якого у місячні ночі сріблом мерехтить форель. Тут міг би бути райський куточок для туристів, що прагнуть усамітнення. Але замість відпочинкових вілл на Острові в’язниця, у яку доправляють особливо небезпечних злочинців – педофілів, ґвалтівників, убивць і «політичних» терористів. Селянка Луїза приїздить сюди, аби відвідати чоловіка. Філософ-пенсіонер Паоло навідує сина. Якби все було як мало би бути, вони дуже скоро покинули б Острів: Луїза – з непевною полегкістю і сильними враженнями від моря, яке побачила вперше, а Паоло – зі ще сильнішим щемом у серці. Але коли дме містраль, він може зруйнувати найпевніші плани.

Двоє відвідувачів і тюремний наглядач, приставлений до них, мусять провести на Острові майже добу. І кожен із них у цьому несподіваному товаристві віднайде якісь нові для себе істини… Події роману відбуваються в Італії у 1979 році  – у непростий період, коли в країні був розпал політичного тероризму. Але книга – не про політику, а про людські трагедії, зламані долі і почуття, здатні зцілювати.