“Княгиня Пітьми” — це захопливий роман про одвічну боротьбу добра і зла у світі, сповненому таємниць, несправедливості й жорстокості. Герої цієї історія намагаються вистояти в боротьбі за правду, бо коли про древніх богів нагадують лише святá та сила у крові чарівників, людям доводиться битись за світло самотужки.
Владан, правитель Об’єднаної Імперії, планує заволодіти землями князя Гардарикі. Ніхто не вірить, що темну силу імператора можна здолати. Але Мак і Рута змінюють хід подій, хоча вони пов’язані випадком і роз’єднані простором. Мак — вправний гардарикійський злодій, який має втаємничене життя і прагне помсти. Рута — доглядачка полонених дивних створінь у палаці імператора, серце якої сяє добром. Ці двоє зовсім не планували вплутуватися у боротьбу з могутнім злом, але коли на кону доля твого народу й близьких людей — доводиться робити непростий вибір.
Захотілося познайомитися ближче із цими персонажами? Пропонуємо до вашої уваги уривок з роману – а замовити повний варіант можна на Yakaboo.ua
Уривок з книжки
Розділ 1
Багато років тому Всебог відправив всевидяче Око у Хаос, щоб створити Світ. Око зронило сльозу кришталевої чистоти, і з неї народився речник Божий — Сокіл-Рід. Він осяяв Першосвітлом свого золотавого пір’я Вічний морок. Розтривожена Пітьма кинулася на птаха, щоб загасити його полум’я, проте Сокіл мужньо бився, тож Темрява відступила. І породив Рід Золоте яйце, з якого й виник Світ. Центром його став священний камінь Алатир з життєдайним вогнем. Проросло з нього Дерево Життя — могутній Прадуб, навколо якого буяло безкрає синє море. Божественному птахові завжди треба було стояти на чатах світла, адже Вічна Пітьма хоче повернути своє володарювання. Тому Сокіл-Рід звив гніздо на самому вершечку Прадуба і став на сторожі Всесвіту.
З Дерева Життя вийшла Лада — богиня світової гармонії, та стала матір’ю Яву, нашого світу. Здійняла вона руки та створила небеса, що краєм своїм торкалися нижніх гілок Прадуба, та землю, що розкинулася над корінням далеко у безкраї води Всесвітнього моря. І вийшов із Дерева Ладо — бог вірного шлюбу та вогненної любові. І стали вони божественним подружжям. Разом вони створили інших богів та поселилися з ними у кроні Прадуба. І почали всі вершити Яв — з’явилися ліси, небесні світила, річки, поля, тварини та все суще. Вінцем творіння стала людина. Мокоша, богиня-праля, сплела душі з Першосвітла та поселила їх у все живе.
По тому боги зійшли у явний світ у подобі людей і почали правити.
Боги й богині закохувалися у чоловіків і жінок, створювали з ними сім’ї, народжували дітей. І діти ті могли керувати силою Першосвітла.
«Літопис від сотворіння світу до сьогодення»
Переповнена корчма вирувала життям. Сміх, пісні, розмови, запахи пролитого пива та смаженого м’яса змішалися в одне ціле — аж повітря здавалося відчутним на дотик. Якийсь заїжджий імперський купець потягнув до себе миловидну дівчину, що розносила наїдки. Вона підскочила і відважила йому смачного ляпаса. Всі навколо зареготали. Дівчина гучно грюкнула тацею об стіл і гнівно промовила:
— Це вам не ваша задрипана Імперія, це Гардарикі! Тут треба з повагою ставитися до жінок!
Сказавши це, дівчина гордо відкинула волосся з плеча і рушила до кухні. Гості корчми схвально загуділи та заплескали в долоні, а купець сидів, роззявивши рота й тримаючись за розпухлу щоку. Видно, це були його перші відвідини Гардарикі.
— От шльондра! В Імперії за таке її б уже відшмагали, — пробурмотів він до своїх товаришів.
— Ну, Корнію, хоч цими країнами правлять родичі, але порядки тут інші, ніж у нас, — мовив товстенький вусань.
— Можливо, що не кровні родичі, тому й такі різні, — припустив високий купець з блискучою лисиною.
— Взагалі, це так цікаво, що колишній князь усиновив когось не божої крові.
— Ну, якби мій найкращий друг загинув, захищаючи мене, я б теж усиновив його дитя, якої б воно крові не було.
Чоловіки загуділи на знак згоди.
— Але це й справді благословення богів, що наш Імператор має чари, хоч у жодного з його батьків їх не було.
— Так, самі боги вітають нашу Імперію, скільки народів вона об’єднала.
— Але, чесно кажучи, мені тут більше подобається: кажи що хочеш, кохай кого хочеш, роби що хочеш, — мовив вусань.
— Тільки не лапай дівчат, — реготнувши, додав русявий юнак, що сидів біля нього.
Весь гурт засміявся, хтось поблажливо поплескав Корнія по плечу.
З далекого затишного кутка за всім уважно спостерігав високий плечистий хлопець у залатаній накидці, потираючи невеликий шрам на підборідді. Він виглядав доволі розслабленим, хоч насправді завжди був насторожі. Поволі п’ючи своє пиво і закусуючи смаженою куркою, парубок оцінював оточення з-під чорнявих пасом, що спадали на лоба. Ні, сьогодні тут не буде гарної здобичі, краще не витрачати сили — він сидів тут ще з обіду, сонце вже ховалося за обрій, а гідної жертви не трапилося. Що ж, на кілька тижнів йому ще вистачить на пиво з куркою.
«Завтра треба навідатися до іншої корчми. А там можна буде зазирнути до якоїсь самотньої пані, поки її чоловік гулятиме на полюванні за містом», — подумав хлопець, і кутик його рота задоволено вигнувся.
— Про що мрієш, красунчику? — підсіла до нього одна з дівчат з корчми.
Парубок глипнув на неї зеленими очима і незадоволено скривився — приємна фантазія про обійми у розкішній спальні здиміла.
— Я Гаїна, до речі, — протягнула дівчина руку для поцілунку і вичікувально глянула на нього.
— Мак, — зрештою усміхнувся хлопець і притулив губи до дівочої долоні.
— М-м-м, розумний і красивий. Що красивий, я бачу, — вона грайливо поправила пасмо його довгого волосся. — Але чи розумний, це ще треба розібратися.
Мак здивовано зиркнув на дівчину.
— Твоє ім’я. Ти що, не чув приказки? «Їж, дурню, бо це з маком», щоб наче як порозумнішати? Не знаєш? Хм, може, ти таки не розумний, — захихотіла дівчина. — Але я розумна, тож ми можемо зійтися.
— Гаїно, ось ти де! — навис над ними височенний корчмар.
— Знову заграєш до якогось волоцюги? Скільки можна тобі казати — спершу робота!
— Татку, але я хочу чоловіка і діточок! Як я його знайду, якщо буду весь час працювати? — зарюмсала дівчина, підводячись.
— То ж хіба Борислав тобі не пропонував? А Марко? А Ярко? Їхня розмова потонула в загальному гаморі, коли вони відійшли. Як і надії Мака гарно провести цю ніч. Він скрушно зітхнув і хотів йти, аж тут його увагу привернула розмова за сусіднім столиком.
— …даю зуб, що там купа коштовностей!
Хлопець зиркнув на двох чоловіків, які вже були доволі напідпитку.
— От би дістатися туди! Можна було б взяти трішки, цього навіть би не помітили, — продовжив перший голос, власником якого виявився русявий здоровань.
— Але ж це так небезпечно, — протягнув інший, трохи менший, але теж міцний.
Мак нашорошив вуха — схоже, на обрії замаячила гарна здобич!
— Та й це треба ще якогось чарівника шукати, і потужного. А я не люблю їх, — продовжив другий.
Макові губи скривилися у схвальній посмішці.
— Але ти подумай, більше не треба буде оце тинятися по тавернах, крадучи якийсь дріб’язок, — гаряче переконував його русявий.
Мак стиха хмикнув — отже, браття по роботі.
— Краще вже так, ніж Імператор знесе нам голови, — прошепотів другий, що Мак аж ледве розчув його слова в загальному галасі.
Парубок розчаровано відкинувся на стіну. Він зрозумів, що мова йде про таємничу кімнату в імператорському замку, в яку досі ніхто не зміг проникнути, і ніхто не знає, що там сховано. Хлопець і сам думав випробувати свою долю, але не наважився. Хоча думка допекти імператору дуже гріла Макове серце. Зітхнувши, парубок підвівся, взяв свою торбину і вийшов на вулицю. Часом такі підслуховування давали плоди, але, схоже, не цього вечора. Він зайшов за ріг і вже планував щедро полити якийсь кущ, як почув ще одну тиху розмову з-за цього самого куща.
— …тоді б, може, й Гаїна на мене поглянула.
Почувся короткий регіт, а тоді шипіння.
— Тихо ти.
— Ой, та наче вона тобі гарбуза дала через бідність. Вона ж красивих любить, а ти подивися на свою пику. Її наче возом переїхали, — захихотів перший голос.
— Ой, та ти теж не Лель.
— Але ж у мене жінка є, і до того ж красива, як і Гаїна. А тобі, друже, тільки жар-квітка допоможе. Якраз Купала завтра, сходи, може, пощастить, — промовив один зі співрозмовників, стримуючи сміх.
— Але ж я знатиму, що то не справжнє кохання.
— О, подивіться на цього коханчика, — перший голос знову захихотів.
— Але! Квітка допоможе мені стати красунчиком! Тоді я і якусь вельможну пані собі дістану, і Гаїна зрозуміє, що вона втратила.
— Та тобі духу не вистачить знайти квітку. Ти мого пса боїшся! А що буде, як на тебе нападуть всі ті потвори, які охороняють її?
Чоловік за кущем гучно зітхнув.
— Твоя правда. Піду, вип’ю ще пива.
Мак швидко відійшов у тінь. Чоловіки вже давно пішли, а він все ще стояв і думав про почуте. Ці двоє говорили про якусь чарівну квітку, про неї Мак не чув. Якщо вона справді мала якісь чудодійні властивості і її можна було дістати на Купала, то варто було б спробувати, тим паче тут йому більше нема чого ловити. Якщо не скарб, то хоча б це. Вирішивши наступного дня розшукати якусь ворожку та дізнатися більше, парубок рушив до своєї кімнати у заїжджому дворі. Він не дуже любив працювати з чарівними речами, крім оберега, що висів у нього на шиї.
«Краще покладатися тільки на себе — чари та чарівники можуть підвести», — Мак насупився і мимоволі торкнувся шраму на животі.
Проте він давно не мав якоїсь шаленої пригоди. Останнім часом хлопець лише спокушав багатих панночок і вже став огидним самому собі. Вже котрий рік не було ніяких змін, тільки збільшувалися списки ворогів і коханок. І перший був часто безпосередньо пов’язаний з другим. Останнім не виходити звідти до скону. Мак важко зітхнув, відчиняючи двері убогої кімнати — без грошей йому світять тільки отакі барлоги, що вже казати про хатинку. З думками про власний дім він і заснув.
* * *
Вранці Мак запитав дорогу до місцевої чарівниці та вирушив до неї. Він знайшов невеличку хату в березовому гаю на околицях міста. Зайшовши, парубок вже не здивувався, що всередині було набагато більше простору, ніж здавалося ззовні.
— Всі вони однакові, ці чарівники, — пробурмотів Мак собі під ніс.
— Які ж це? — почувся голос позаду.
Парубок здригнувся, але зумів не підскочити з переляку.
— Завжди спрацьовує, — задоволено захихотіла сухенька бабця, обходячи гостя. — То які ж ми?
— Любите виставляти свої чари напоказ, — пробурчав Мак і обвів поглядом приміщення.
— Великий Роде, помилуй! На який показ? Ти знаєш, що у Букрині з цього року збільшилася данина? І що більший будинок, то більше давай монет. Я то не скаржуся, грошей у мене хоч греблю гати, але платити тому жадібному посаднику не збираюся. Мак хмикнув. Ця войовнича бабуська почала йому подобатися.
— Прошу вибачення у пані…
— Меліса.
— Пані Мелісо, винен, — вклонився він. — А тепер нумо до справи.
— Ич який діловий, люблю таких, — потерла руки старенька.
— Ходімо, присядемо.
Вона повела гостя до пари дерев’яних крісел біля столика, на якому вже парував трав’яний настій і стояли два кухлики.
— Як ви?.. — здивувався хлопець, а тоді згадав, де він, і махнув рукою.
Старенька вмостилася на кріслі, до неї на коліна зразу застрибнули два здоровезні руді коти.
— То що у тебе за справа? І налий нам настою, будь ласка.
— Що ж, мене цікавить, чи є у вас жар-квітка і скільки вона коштує.
Меліса захлинулася настоєм і почала кашляти, регочучи.
Нарешті вона змогла себе опанувати.
— «Чи є у вас жар-квітка?» — передражнила вона його. — Ти звідки оце взявся, що нічого не знаєш про цю квітку? Наче ж гардарикієць.
— Я ріс на вулиці, сам, тож не дуже знаюся на цих ваших квітках, — спохмурнів парубок.
— Що ж, тоді можу дати тобі книгу, почитаєш про…
Зніяковіле кахикання перебило її. Бабуся глянула на Мака, який винувато водив пальцем по краєчку кухля.
— Я той, не вмію читати, зовсім трошки, там назви різні, та й все.
— Ох, бідолашний! — сплеснула Меліса руками.
— От тільки не треба мене жаліти, я якось все життя і без вашого читання ради собі давав, — насупився хлопець.
Бабуся по-материнськи усміхнулася, а тоді підвелася.
— Що ж, ходімо, я тобі розповім і покажу основне. Перше — жар-квітку не можна купити, її можна тільки знайти в одну ніч на рік, на свято Купала. Яке, до речі, сьогодні. Вчасно ти зазирнув.
— Це я вже знаю, — поспішив запевнити хлопець.
Вона провела його до іншої кімнати й запорпалася у шафі із сувоями.
— Ось! — переможно підскочила старенька, тримаючи один з них.
На ньому була зображена квітка небаченої краси, яка сліпила своїм сяйвом, що неможливо було довго дивитися на неї. Мак не стримався і відвернувся.
— О так, вона така. Наживо ще краща, ще яскравіша! Цю я сама намалювала й додала трішки чарів, щоб було схоже.
— Наживо? Ви її бачили? І що вона дає?
— Вона може багато чого: наділяти мудрістю, зцілювати хворих, закохувати бажану людину, дарувати добробут молодятам. З нею ти завжди бачитимеш всі скарби, які сховані в землі, зможеш відімкнути будь-який замок. Ця квітка народилася з блискавки Перуна, коли той бився з демоном-висушником. Тому вона така яскрава і тому з’являється лише на мить, як і сама блискавка.
На словах про скарби й відмикання замків Макові очі засяяли вогнем. У голові одразу сяйнула божевільна думка: «А якщо я зможу відчинити ту таємничу кімнату?» Від зухвалості цього задуму й небезпечності пригоди в нього аж руки засвербіли з нетерплячки.
— То потрібно просто піти в ліс і знайти цю квітку? Я чув про якихось чудовиськ.
— Це справа непроста. Треба взяти із собою скатертину, ніж, знайти кущ папороті, сісти поруч й обкреслити ножем навколо нього. І так, квітку стережуть змії та чудовиська, вони теж хочуть забрати її. Але поки ти у колі, вони тебе не зачеплять. Тож потрібно пильно стежити за кущем, і щойно квітка з’явиться, зразу зірвати її, накритися скатертиною і бігти додому, в жодному разі не озираючись. Якщо озирнешся, то квітка зникне, а чудовиська пошматують тебе на дрібнісінькі шматочки.
— Ох, цього б не хотілося.
— Отож-бо. Вдома треба буде розрізати долоню тим самим ножем, загадати, що ти хочеш, і вкласти квітку в рану, тоді її сила переллється в тебе. Квітку потрібно постійно носити із собою — втративши її, ти позбудешся й сили.
— Що ж, звучить не надто складно.
Меліса похитала головою, усміхаючись:
— Але ще врахуй, що в лісі будуть інші люди, які теж хочуть квітку. Вони можуть підстерегти тебе й вкрасти її. Хоч її сила й передається тільки, якщо вона віддана із власної волі. До того ж квітка може не з’явитися на вибраному кущі. Так, ну наче все сказала.
— Красно дякую, пані. Як я можу вам віддячити?
— Ох, ти мене так розважив, нагадав про молоді часи, коли мені було всього двісті років, чи щось таке. Тож просто скажи: навіщо тобі квітка? Хочеш вкрасти серце якоїсь красуні? — грайливо усміхнулася Меліса.
— Ем, так, так, саме так, — збрехав Мак, чомусь ніяковіючи.
— Ой, ти дивись, як почервонів. Видно, файна краля, — засміялася бабуся.
— Так, файна. Гаїною звати, — згадав парубок вчорашню зустріч.
— Що ж, щасти.
— Дякую, бувайте!
Коли Мак відійшов, до Меліси підкотився один з котів та щось замурчав.
— Так, так, Буркунчику, знаю, що він бреше, але то вже не наша справа. Ходімо краще пити чай.
