Що читають блогери. Денис Казанський

Український журналіст Денис Казанський має 80 тисяч підписників у Фейсбуці. Свого часу він став відомий тим, що робив розслідування про копателів на донбаських териконах і навіть водив туди екскурсії для представників ЗМІ. Спеціально для постійної рубрики блогу Yakaboo Денис розказав, які книги справили на нього найсильніше враження.

quote1

Читаю в основному паперові книги, якщо їх не складно дістати. Мені так більше подобається. Якщо в найближчому книжковому магазині книги, що цікавить, немає, то скачую в інтернеті і читаю в електронному варіанті.


Ювал Ной Харарі «Людина розумна» (КСД, 2016, пер. Я.Лебеденко) і «Homo Deus» (Book Chef, 2018, пер. О. Дем’янчук)


людина розумнаhomo deusЦе дві різні книги, але розділяти їх, на мій погляд, неправильно, оскільки одна є продовженням іншої. Короткий і в той же час неймовірно вичерпний опис історії людства, в якому фундаментальні речі пояснюються простою і зрозумілою мовою. По ходу читання не раз захоплювався тим, наскільки тверезо та логічно автор вміє формулювати. Це якраз та якість, якої не достає більшості вчених, і саме тому праці Харарі особисто мені хотілося би бачити у нашій шкільній програмі. Про що я шкодую, так це про те, що ці книги не вийшли раніше і я не прочитав їх, коли мені було років 20.


Ернандо де Сото «Загадка капіталу»
(Наш формат, 2017, пер. Микола Климчук)


загадка капіталуДе Сото, на відміну від більшості кабінетних економістів, займався не стільки паперовою роботою, скільки емпіричними дослідженнями. Їздив країнами третього світу, знайомився з мешканцями бідних кварталів  та нетрів, зайнятими в тіньовій економіці, і в лоб запитував у них – що заважає їм вийти з тіні та займатися легальним бізнесом. Отримані відповіді стали матеріалом для досліджень. За підсумками своїх подорожей де Сото прийшов до висновку, що багато країн потрапили у скрутне становище від того, що намагалися сліпо копіювати досвід західних держав, який до них не можна застосувати. Економіст дає раду — приймати закони слід таким чином, щоб вони максимально відповідали усталеним порядкам та місцевим традиціям. Інакше населення буде масово їх саботувати. Незручні закони просто не будуть працювати, що призведе до хаосу та зростання тіньової економіки. Схоже, саме це ми бачимо сьогодні в нашій країні, отже книгу де Сото варто було б почитати нашим політикам, перш ніж братися за ті чи інші реформи.


Михайло Зигар «Империя должна умереть»
(Альпина Паблишер, 2016)


империя должна умеретьЗахоплююча історична праця про останні роки існування Російської Імперії без будь-якого ідеологічного забарвлення. Автор, будучи журналістом, писав книгу так, як і годиться журналісту – просто дав слово всім головним учасникам подій. Цитував статті, листи, щоденники. Цей пазл з цитат несподівано склався у цікаву та неупереджену розповідь, прочитавши яку, читач приходить до прекрасного в своїй простоті висновку – до руйнування імерії перш за все призвели ті, хто найбільше намагався її зберегти і готовий був за всяку ціну відстоювати старі порядки, не помічаючи при цьому назрілих змін. Повчальна праця для державних лідерів сучасності.


Сергій Плохій «Брама Європи»
(КСД, 2016, пер. Роман Клочко)


брама європиКнига з історії України від українсько-американського історика та професора Гарвардського університету. Легкий текст без обридлих ідеологічних штампів та властивого багатьом подібним працям надмірного пафосу. Історія України, напевно, одна з найбільш політизованих тем у світі, і знайти грамотну працю, яка б не зображувала українців «вигадкою австрійського генштабу» або «нащадками аріїв» досить непросто. Книга Плохія – якраз рідкісний приклад тверезого історичного дослідження, яке не соромно рекомендувати друзям з інших країн, що цікавляться питанням і хотіли б більше дізнатися про нашу країну.


Джозеф Геллер «Пастка 22»
(Книги-ХХІ, 2016, пер. Олена Фешовець)


пастка 22Трагіфарс про абсурдність війни. Книга, яку перечитував кілька разів. Причому, до 2014 року вона читалася зовсім інакше, ніж після початку війни на Донбасі. Кожного разу, читаючи Хеллера, думав, а що б він написав, якби жив в Україні, де все життя – одна суцільна пастка 22.


Брати Вайнери «Петля и камень в зеленой траве»
(АСТ, 2012)


вайнерыОдна з найбільш похмурих книг, які доводилося читати. Майстерно передана затхла, задушлива атмосфера безвиході пізнього СРСР. Той час, який у нас за усталеною традицією вважається ситим, застійним та відносно травоїдним. Кінець 70-их – початок 80-их — час, за яким найчастіше ностальгують сучасні пенсіонери, постає в книзі у важких, свинцевих фарбах Орвелла. Причому, на відміну від останнього, автори цього роману реально жили в СРСР й описували не вигаданий світ, а навколишню дійсність.


Джордж Орвелл «Данина Каталонії»
(Видавництво Жупанського, 2017, пер. Ірина Савюк)


данина каталоніїЦя книга Орвелла не так популярна, як «1984» чи «Колгосп тварин», проте є цінною історичною працею. У 30-х роках Орвелл, будучи людиною лівих поглядів, брав участь у громадянській війні в Іспанії на боці республіканців. Роман цікавий не стільки описом військових дій, скільки описом політичного підґрунтя того, що відбувалося. Оруелл, будучи іноземним добровольцем, мимоволі опинився в епіцентрі протистояння сталіністів та троцькістів, які в боротьбі за владу зійшлися в боях на вулицях Барселони. У підсумку самому Орвеллу, який приїхав воювати з фашистами, довелося бігти з Іспанії і рятуватися від своїх же соратників, які стали переслідувати його за приналежність до «неправильного» військового формування. Схожі події ми маємо можливість в останні роки спостерігати на Донбасі, де також під гаслами «боротьби за русскій мір» бойовики часто знищували один одного в міжусобних розбірках.


Луї Фердинанд Селін «Подорож на край ночі»
(Фоліо, 2006, пер. П.Таращук)


voyage au bout de la nuitПохмурий твір неполіткоректного французького письменника, ім’я якого довгий час було під забороною через його профашистські погляди. Автору довелося взяти участь у Першій світовій війні та попрацювати у французьких африканських колоніях. Цей досвід він і описав у своєму автобіографічному романі, який викликав у літературному товаристві суперечливу реакцію та приніс автору скандальну славу. В СРСР ім’я Селіна опинилося під забороною після того, як він в кінці 30-х років приїхав до Ленінграду та написав за підсумками свого візиту в радянську країну памфлет «Дрібниці для погрому». Здається, нікому так і не вдалося змалювати радянську дійсність у більш чорних тонах.


Павло Скоропадський «Спогади»
(Наш формат, 2017, пер. Елеонора Соловей)


спогадиМемуари лідера Української Держави, який керував нею у 1918 році. Книга, яка багато в чому пояснює, чому спроба українців отримати державність у 1917-1920 рр. закінчилася невдачею. Багато з того, про що писав автор, залишається актуальним і по сьогоднішній день. Роз’єднаність, нескінченні внутрішні чвари, невміння об’єднатися перед обличчям зовнішньої загрози і спільно протистояти ворогові – хвороби українського суспільства, які воно не може подолати вже сотню років.


Володимир Чернавін «Записки вредителя»


записки вредителяОстання прочитана мною книга, враження від якої ще свіжі. Захоплюючі мемуари радянського вченого, якого звинуватили у шкідництві та відправили у табір, звідки Чернавіну вдалося втекти до Фінляндії. На Заході він видав книгу спогадів про своє табірне життя і про ті порядки, які там панували. Рекомендується до прочитання любителям Сталіна та СРСР.

 

(Visited 572 times, 2 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa
  • Сергей Гудий

    И когда он успевает книги читать? Мне казалось, что он из сети не вылазит)))

    • Главное сказать, что читаешь. Никто же не проверит)