Українська рекламна агенція Postmen в рамках ранкових зустрічей Wake Up запросила літературного критика Євгена Стасіневича. Він розповів про карантинні читання та ізоляцію. Переглянути відео можна за посиланням.
Ми ж вирішили записати його книжкові поради.
Зазначимо, що книжки, названі Євгеном, не є панацеєю чи мастрідом: «У нас ситуація безрецептна, кожен має дослухатися до себе. Треба дати можливість руці за чимось самій потягнутися. Я давно виступаю проти “списків”. Якщо ви бачите, що зараз супертривожні і вам не треба читати антиутопію, бо вона вас розкачає ще більше, кому від того буде краще, навіщо себе закошмарювати. Ти краще про себе в цей момент знаєш, що тобі треба».
Що ж робити, якщо зовсім не хочеться читати? «Читання — це теж така міні-ізоляція, тому я розумію, чому люди можуть не хотіти читати на карантині; а це абсолютно законно і легально. Це не якась умова, яка вас зробить спокійнішими чи кращими; книжки по-різному працюють», — заспокоює критик.
Щодо тих, хто таки хоче щось почитати, він все ж зазначає: «Пораджу не як літературний критик в цілому, а суб’єктивно, як літературний критик Євген Стасіневич, конкретно». Книжки він поділив відповідно до запитів багатьох читачів та їх потреб за певними інтересами.
——————————————–
Запит: Хочу бути ефективним, прочитати про суспільні знання.
Книжка українсько-американського історика з Дніпра про історію ядерної катастрофи. Плохій – один із найпопулярніших наших істориків, такий собі історик-популяризатор. Він пропонує нові сенси й нові упаковки, не стягуючи чуже. Це людина академічна, але вміє так все запакувати, щоб охопити найширшу аудиторію.
Ульрих Бек «Суспільство ризику»
Зараз те, що з нами зараз відбувається, найкраще пояснювати соціологічними категоріями, і зараз “працює” соціологія Бруно Латтура і Ульриха Бека. Ульрих випускає цю книжку у 1986 році, де в передмові фактично пише, що Чорнобиль взірвався і суспільство зрілого економічного модерну стає пов’язаним зі страхом. У нас тепер страх – це прошивка, і чим більше індустріальні потужності, тим більше факторів ризику з’являється.
Запит: Хочу прочитати про закулісні механізми, конспірологію
Джон Краулі. Тетралогія «Егіпет»
Сюжет: Один професор замислюється, чому ж циган вважають тими, хто передбачає майбутнє. Оскільки країною походження циган вважають Єгипет, він починає його досліджувати і розуміє, що Давній Єгипет складається фактично з двох частин: одна – де міміфікували котів, а інша – де магією займалися практично, де була езотерика, і це був паралельний хід історії; тож він досліджує цей хід до наших днів.
Врешті, коли ви це все прочитаєте, то думаєте: Краулі показує нам ще один варіант історії, де є магія. Робота пророблена неймовірна – і що? Але цим автор задає нам вектор і на майбутнє.
Це вже про нашу конспірологію, як фактично вже в 19 столітті козацький міф конструювали. Часто те, що ми знаємо, — це несправжня історія козацтва, а продукт інтелектуальних зусиль, складної гри. На противагу: у того ж Плохія в «Брамі Європи» є хороші історії справжнього козацтва.
Запит: Література мені потрібна як підтримка
Тут у мене несподівана порада: треба читати поезію. Поезія самим своїм внутрішнім механізмом працює терапевтично.
- Хочете “полатати білі плями”: прочитайте Роберта Фроста, Вістена Г’ю Одена – це Колоси, про яких ми через відсутність українських перекладів знаєм менше. Є, наприклад, грецький поет Константінос Кавафіс. Знайдіть книжки Григорія Кочура, одного з найвеличніших перекладачів ХХ століття; він перекладав з 20+ мов.
- А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА цілу лінійку вже випустила. Хочете — Ірину Жиленко почитайте; хочете Карпатського флеру — це Василь Герасим’юк. Зрештою, виходила у них і «Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана», щоб не зациклюватися на комусь одному.
Запит: Хочу розібратися в собі
Щоденники Сьюзен Зонтаґ
Зонтаґ — одна з найбільших інтелектуалок ХХ століття; працювала з мистецтвом фотографії. Син Зонтаґ опублікував її записники з 1947 до 1980 років. Без рефлексій Сьюзен Західний інтелектуальний клімат був би дещо іншим. В її щоденниках ми бачимо, як вона розбирається в собі, як говорить про свої стосунки з сексом, про свою хворобу (що вилилося в окрему книжку «Хвороба як метафора»). Вона якраз хотіла, щоб люди ставилися до своїх хвороб поза метафорами – це не вам за щось “прилетіло” і не тому, що ви погана людина, а тому що так спрацював організм; це чесний спосіб дивитися на хворобу.
У своїй книзі «Далекі близькі» Володимир Єрмоленко в есеї про Зонтаґ чітко показує її суперечливість: з одного боку, вона хоче поставити на те, що ми маємо відчувати світ, а не осмислювати його головою, де цього не треба робити; а з іншого боку вона інтелектуалка і все хоче інтелектуалізувати. Та цей конфлікт не треба розв’язувати; це дві ноги вашого життя, емоціо і раціо.
Запит: Тужу за мандрами
Ольга Токарчук «Книги Якова» (Темпора, 2020)
Прекрасна книга на 1000 сторінок від Нобелівської лауреатки. У Токарчук виходить поєднувати глибину з доступністю. Це книжка про 18 століття, про Галичину і Полісся та про Якова Франка. Він — єврей, один з лідерів секти франкістів, які були послідовниками Саббатая Цеві. Це була альтернатива Кабали; і в романі треба дивитися за інтелектуальним ходом, як їм це вдалося виправдати.
Цей роман не тільки про Якова Франка, псевдомесій, секти, а й про певний тип культури, її міць.
Запит: Хочу просто розважитися
Начебто традиційна історична белестристика, але це насправді дуже розумний історичний роман, в якому багато всього романтизованого. Постать Кромвеля — наче й втілює Зло, демонічна фігура, але це людина свого часу, яка постійно на межі.
Запит: Хочу читати есеїстику; поєднати інтелектуальне і чуттєве
Мені добре пішла есеїстика: Чеслав Мілош; Тоні Джадт, який вміло поєднує науковість з есеїстикою. Нарешті підписався на архів часопису «Критика», вони його оцифрували. Читаю там Остапа Сливинського, його есеї про польських авторів мене розраджують.
Запит: Хочу якусь дивину
Тед Чан
Це китайська фантастика. Ми мало що знаємо про китайські реалії, є купа домислів і псевдознання. Читаючи його тексти, ми можемо більше зрозуміти про Китай як такий, як люди думають. Тед Чан не написав жодного роману, лише оповідання, і зібрав майже всі відомі світові нагороди з фантастики. Ви могли бачити на основі його оповідання фільм «Прибуття» про жінку, яка починає знаходити спільну мову з інопланетянами; для них все відбувається одномоментно, бо в них не існує ні минулого, ні майбутнього. Наговорившись з ними, жінка й сама починає інакше сприймати своє життя, знаючи наперед, що її очікує, але вона все одно піде на фатальні кроки.
Перше оповідання, з яким Тед Чан став популярним, розповідає про те, що люди будують Вавилонську вежу, а потім, збудувавши, впираються в стелю і розуміють, що світ — циліндр для відтворення клинописних знаків, лише один із багатьох.
7 thoughts on “Поради Євгенія Стасіневича про карантинні читання”