Саша Камінська: «Кілька тижнів плакала, що не потраплю у світ, який створила»

Письменниця зі Львова Саша Камінська цього року дебютувала на BookForum одразу у двох жанрах – наукової фантастики та молодіжної прози. Створювати світи, в які можна було б утікати від не надто приємної реальності, вона почала ще в юному віці. Згодом працювала копірайтеркою. Зараз Саша – сценаристка комп’ютерних ігор, колумністка журналу Vogue, яка пише науково обґрунтовані колонки на відверті теми, мама маленької донечки і письменниця. І шлях до видання обох її творів, фантастичного роману-антиутопії «Error» та молодіжної повісті «Не кажи нікому», був доволі цікавим і нестандартним.

Про світ, в якому хотілось би жити, фандрайзинг і продовження першого роману

Роман «Error. Частина перша» вийшов друком у видавництві «Рідна мова» у рубриці «Чарівні світи». У ньому ідеться про ідеальний світ, який існує на планеті, схожій на Землю. Тут немає ні насильства, ні бідності, а всі мешканці займаються улюбленою справою і розвиваються в обраному напрямку, працюючи на благо суспільства. У цей утопічний і високотехнологічний світ випадково потрапляє землянин Патрік. Технології у сфері медицини, які дозволяють вилікувати найважчу хворобу за кілька тижнів, браслети, що «зчитують» твій фізичний стан і підказують, як його поліпшити, необмежені можливості розвитку (аби тільки не завдавав шкоди собі і довколишнім) – це все круто, але чоловік не може позбутися підозри, що з цим світом щось не так. І понад усе хоче повернутися додому.

- Сашо, для мене історія з твоїм першим опублікованим романом – це успішний приклад перетворення «самвидавної» книжки, книжки-для-себе, книжки-для-друзів у комерційно привабливе видання. Розкажи, як ти пройшла шлях від усвідомлення того, що треба видати свої тексти, до втілення цього у відомому видавництві.

Загалом я взагалі не збиралась видаватися після того, коли отримала  зо 20 відмов. Річ у тім, що початково книжка написана російською – так вже вийшло, що я народилась в Харкові та 20 років прожила в Одесі. Я білінгва, але 30 років життя спілкувалась російською. Зараз вже однаково добре говорю обома мовами. 

Так от, коли друзі, дізнавшись про ці відмови, запропонували «скинутися», щоб все-таки оформити мій рукопис у книжку, я посміялася, бо життя навчило мене знати різницю між пропозицією та виконанням. Треба сказати, що реальність мене шокувала: після того, як я оголосила у фейсбуці про фандрейзинг, потрібна сума, навіть більше, 125 відсотків, була зібрала за дев’ять днів. 

Чи можна порадити такий підхід молодим авторам-початківцям, які хочуть видати першу книгу – не знаю. З моїх 2000 френдів у фейсбуку до збору коштів долучились 10 відсотків. Найбільші суми вклали ті, хто мене довго знає. Тому це швидше була інвестиція в мене як в особистість, а не у саму книжку. «Error» спершу вийшла російською, першими її прочитали ті, хто повірив у неї, почали писати відгуки, чим зацікавили й інших. Паралельно ми почали думати про те, щоб перекласти роман українською, бо такий запит був.

Чим вдалося зацікавити видавця – тут, певно, краще запитати у головної редакторки видавництва «Рідна мова». Якось я просто отримала запитання у месенджері, чи ще не продала права і чи зацікавлена в перемовах. Отак зрештою і вийшла «Error. Частина перша». Зараз дописую другу.

- Чому така назва – «Error»?

Я дуже люблю помилки. Бо часто буває так, що чогось хорошого не сталось би, якби не помилка. У цій книжці це можна трактувати по-різному. Можливо, Error – це головний герой, Патрік, який помилково потрапив у світ, де відбуваються події роману. Можливо, існування самого цього світу – це якась помилка. Кожен відповість на це питання для себе сам. Я намагалася писати книжку так, щоб не було зрозуміло, на чиєму боці автор. Тому головний герой тут – зовсім не герой, він наділений багатьма неприємними рисами і більшість часу мене страшенно бісив, мені часто хотілося йому наваляти. Зазвичай круті автори вважають, що головний герой має бути таким, щоб на нього хотілося бути схожим. Патріка наслідувати не хочеться, і я робила це навмисне.

- Події книжки відбуваються в утопічному світі. Чи хотіла б ти жити там сама? І чи є в такому світі, де всі приносять користь суспільству, місце для письменників, художників, загалом митців, які не розробляють технології, а створюють щось таке, що має нематеріальну і неочевидну цінність?

Та я навіть плакала кілька тижнів, що ніколи туди не попаду. Таке собі комічне розчарування якоїсь підліткової частини мене, що досі прагне жити у світі без насильства. 

Щодо митців і письменників – думаю, в цьому світі вони є, просто, як на диво, мені чомусь пишеться не про них. Не знаю, чому – може, тому що економічний бік світу не надто в мене деталізований, я не є експерткою в цих питаннях і, за бажанням, напевно, можна мене десь там підловити у неможливості існування якихось речей. Мій сильний бік більше стосується досліджень про фізіологію та різних психологічних, тому я зосередилася на розвитку цих ліній. Це як в книжці, за якою зняли фільм про тривимірну мову неантропоморфних прибульців – вона з’явилася тому, що автор цікавився лінгвістикою і писав саме про неї та трохи про час. 

Пишучи книжку, я консультувалася з фахівцями, зокрема клітинними біологами, перечитала чимало науково-популярної літератури, аби всі оці речі, які стосуються медицини, фізіології і технологій у цих сферах мали максимально достовірне підґрунтя.

- Яким буде продовження книжки – можеш хоча б натякнути? Можливо, зміниться динаміка оповіді або змістяться якісь акценти?

Щодо динаміки – не знаю, книжка буде написана переважно від однієї особи. Але сама історія вирішила показати себе з різних боків, тому нова частина буде трошки схожа на серіал, де кожен з героїв розкриється перед читачем і, по суті, переді мною. Буде дуже багато всього, інша планета, яку в першій частині ми бачимо здалеку, теж вирішила показатися ближче, як і люди з неї. 

Про підліткові проблеми, матюки і співпрацю з редакторкою з першого абзацу

«Не кажи нікому» – молодіжна повість, яка вийшла друком у видавництві «Ранок». Її головна героїня, 14-річна Аріна бунтує проти усталеного порядку життя, переживає період ненависті до всього й усіх, хто її оточує, і дратується через те, що найближчі люди мають забагато таємниць. Але коли дізнається про речі, про які вони не говорять, переосмислює власне життя, що досі здавалося їй вселенською катастрофою. Адже виявляється, у житті бувають речі набагато гірші, аніж ті, з якими їй доводиться стикатися.

- «Не кажи нікому» – гаряча новинка, яка ще й не у всі книгарні встигла потрапити, хоча на Форумі видавців уже активно продавалася. Розкажи у кількох словах, про що вона?

Це абсолютно реалістична історія з купою справжніх сюжетів з життя підлітків. Відверта і майже без цензури, у ній присутні секс, наркотики і навіть насильство – точніше, зображення того, як живеться жінкам, які тою чи іншою мірою зазнали аб’юзу. Там немає якихось страшних деталей і подробиць, я дуже делікатно ставлюся до читача – це мій пунктик. Але у цій книжці є багато того, з чим доводилось зіштовхуватися і мені, і близьким мені людям. І – так, у ній є автобіографічні моменти. 

- Знаю, що «Не кажи нікому» ти писала у співпраці з Літературною Агенцією «БараБука». Таня Стус на дискусії про книжки, які обирає діджитал-покоління, у межах Форуму казала, що як редакторка працювала з тобою з першого абзацу. Як це було і наскільки легше (або важче) працювалося над цією книжкою, ніж над «Error»?

Мені були надзвичайно приємними і пропозиція, і насамперед повна підтримка Тані. Не передати, який це кайф – працювати, коли тебе так делікатно та ніжно стимулюють. Не батогом чи лестощами, а віртуальними обіймами. З «Error» я маю знаходити внутрішній стимул, і це так собі: загалом дуже часто сумніваюсь у своїх текстах і можу застрягти тільки через згадку про не дуже приємний відгук, навіть якщо хороших набагато більше і приходять вони від людей, що цікавляться наукою. 

- У «Не кажи нікому» є ненормативна лексика, та й загалом це дуже пряма і відверта книжка. Ти вагалася, чи писати текст з матюками? І чи були взагалі якісь сумніви щодо рівня відвертості?

Та мене було не зупинити! Я насправді сама досить часто вживаю таку лексику. А щодо відвертості… Я можу й більше☺ І розповісти ще драматичніші історії –  маю про що. Але над будь-якою складовою я задумувалась в контексті доречності. Бо сама не люблю драму заради драми чи уваги, не люблю хайп заради лайків. Хотілося написати про звичайну дівчину, в якої насправді досить щасливе життя, але щоб помітити це, їй доведеться подорослішати і визнати, що світ складніший, ніж їй би цього хотілося. 

- Наукова фантастика і сучасний реалістичний young adult – це в принципі дуже різні жанри☺. Як ти їх розмежовувала у голові під час написання? Чи читала якусь умовну «класику жанру», пишучи «Не кажи нікому» і «Error-2»?

Ні, не читала. Не читала, аби не писати зрештою «під диктовку» іншого автора, не звучати чужим голосом чи не продовжувати готові ідеї. 

А про різність – я таки була трохи спантеличена пропозицією зробити підлітковий твір. Але коли придумала основну ідею, вона мене зачепила і понесла – тільки встигай записувати. Тому розмежовувати не важко, це просто різні світи, в які ходиш, коли хочеться. Це як дивитися різні серіали, тільки у своїй голові.

- Про те, що готується продовження «Error», вже відомо. А підліткова проза далі буде?

А хто її знає, може й буде :))

Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/

Залишити відповідь