Ірина Філіппова: «Посміхайтесь! Етикет — це Fun»

З Іриною Філіпповою, неординарною жінкою й надзвичайно цікавою співрозмовницею ми зустрілися в її офісі. Попри успішну кар’єру, офісний графік та постійні відрядження за кордон з чоловіком – Послом, який представляв Україну у Франції, Монако та Нідерландах, — пані Ірина встигає писати книжки. Кожна з них присвячена особистим зацікавленням авторки, тож написана на основі її досвіду книга «Етикет – це легко!» не стала винятком.

Ми розпитали пані Ірину про її письменницьке хобі, захоплення Парижем та правила етикету, яких повинен дотримуватися кожен. Далі – пряма мова авторки.

У мене завжди був «роман» з Парижем. Мій тато працював в ООН у Женеві, і перше місце, куди  батьки мене привезли на канікули, був Париж. Це накладає емоційний відбиток на все життя – іде асоціація з батьками, щастям, дитинством, з чимось дивним – для радянської дівчинки! 

Мій чоловік був Послом України в багатьох країнах, включно з Францією. Якщо ви амбасадор (та його дружина), ви потрапляєте в дуже цікаві місця, куди не може потрапити пересічна людина – такі як, наприклад, резиденція посла Німеччини у Франції, палац Богарне, палац пасинка Наполеона, сина Жозефіни. Або приватні апартаменти королеви Марії-Антуанетти у Версалі – там дуже вузькі переходи і з пожежної точки зору туди бояться пускати натовп. Чи квартира Шанель на вулиці Камбон. Або приватний будинок родини Луї Віттон біля Парижа – зразок мистецтва декору ар-нуво. 

Я ніколи не писала книг – перша книжка «Париж в подарочной упаковке. Записки жены Его Превосходительства» писалася зовсім не як книжка, а суто для себе, як щоденник. В той час чоловік був Послом України у Франції і ми жили в Парижі. В мене був вільний час, і я почала записувати свої враження. Це було вже третє наше відрядження у Францію – я люблю і дуже добре знаю Париж та історію Франції. Читаю книжки французьких академіків з історії – це моє хобі вже майже 30 років. Цікаво було спочатку прочитати про якесь місце, а наступного дня вже туди бігти дивитися. 

Намагалася описувати свої враження після події чи візиту в проміжку 48-72 години, не більше. Тому що фактаж залишається, а емоція з часом тане у повітрі, відсутній ефект «Вау!». А щоб текст зачіпав читача, треба передавати те, що емоційно зачепило тебе. 

Але я не планувала друкувати свої нотатки – ми повернулися до Києва, я вийшла на роботу, а текст ще 10 місяців лежав в шухляді столу. А потім розмовляла з кимось, подивилися і мені порадили: «швидко друкуй!». І вже тоді я почала шукати видавця. 

Це також книжка-гід з адресами ресторанів, кафе, палаців та музеїв – чудових маленьких безкоштовних муніципальних музеїв, про які в нас просто не знають. Мені хотілося розповісти людям про маленькі кав’ярні – не найдорожчі й затишні. Ми з чоловіком дуже любимо паризькі ресторанчики, любимо їжу, я обожнюю готувати вдома, приймати гостей – для мене це дуже важливо. 

Зараз я працюю над третім виданням і новою версією гіда по Парижу. Може, це будуть дві книжки: одна – міні-гід зі списком адрес в paper-back, щоб книга була більш компактна і її легко було кинути в сумку, коли ви їдете у подорож. А друга – гід «смачним» гастрономічним Парижем з адресами, лайфхаками, цікавими історіями про їжу та моїми власними рецептами. 

Я дуже люблю писати. Я люблю Париж, люблю Ейфелеву вежу. Але якщо ви запитаєте мене, де я найщасливіша, то моє «місце сили» – на терасі нашого будинку під Києвом. Дивлюсь, як сонце заходить за озером, і з мене «йде» текст. Я не професійна письменниця, тому я не прокидаюсь вранці й не сідаю до столу – це не моє життя. В мене інше життя – я вранці одягаюсь і їду до офісу поважної компанії на повний робочий день. 

Я пишу виключно тоді, коли текст «йде», а коли він «йде», я дуже боюсь загубити думку і набираю текст на комп’ютері швидко-швидко, навіть без ком і крапок. А потім – не поспішаючи ввечері повертаюсь після роботи і «чищу» текст, редагую, «граюсь» з ним. Я дуже довго редагую, довго працюю з текстом – я «важка». Але першу ідею записую дуже швидко – в мене були випадки, коли приходили вночі цікаві думки, мені було лінь вставати, а вранці я нічого не пам’ятала.

Ідея книжки («На каблуке. Французские сюжеты жены Его Превосходительства» – прим. ред.) виникла, коли мене запросили виступити на жіночій конференції. Я дуже не хотіла йти – не люблю виступати з порадами – «роби, як я», не люблю, коли мене повчають і не люблю повчати. Хто я така, щоб казати, як треба комусь своє життя вибудовувати?! Але так вийшло, що я не могла не погодитись – і тепер дуже вдячна людям, які підштовхнули мене в цьому напрямку. 

Головна ідея виступу була в тому, що жінки, дівчата мусять іти вперед без остраху, вибудовувати своє життя – не зупинятися і реалізувати себе, як їм заманеться. І я була просто приголомшена тим відгуком, який викликала «дівоча» тема. Я зрозуміла, що які б розумні та високопрофесійні жінки не були, але жіночі питання їх турбують, як і сто років тому – навіть дуже молодих, сучасних і дуже «просунутих».

Книга починається із зауваження, що життя нам всім спаплюжив Шарль Перро ще у XVII cтолітті своєю «Попелюшкою». Він задав такий алгоритм, за яким успішна жінка – це та, яка отримала принца, карету і шато в єдиному пакеті. Про зовнішність та людські якості Принца вже ніхто й не згадує)). А я пропоную замість того, щоб бути Попелюшкою, самій стати Феєю – привабливою, розумною, супермодною та успішною – і самій вибирати Принців… Але для цього треба вчитися, бо недоучена Фея нікому не потрібна. В житті треба багато «пахати», але тоді ти enjoy своє життя і ти його сама форматуєш. 

«На підборі» – це лайфхаки для сучасних жінок, які надходять від відомих жінок XVII – ХХІ століть – і французьких, і українських, і американських, і англійських. Чи то морганатична дружина короля Людовіка XIV, що народилася у в’язниці, чи то Ніно де Ланкло, найвідоміша куртизанка XVII століття, якій Мольєр довірив редагувати свого «Тартюфа», чи то супернезалежні Коко Шанель та Жанна Туссен, або голлівудські діви Мерилін Монро та За-За Габор – всі вони «підкидають» лайфхаки з життя-буття нам – сучасним українським жінкам. Ці жінки – це ходячі енциклопедії смаку, спокуси, кар’єрності, виживання. 

Чому я назвала цю книжку «Етикет – це легко!»? Етикет – це зовсім не просто! Але якщо до цього ставитися з увагою й повагою, то в цьому легко розібратися. Той суворий етикет, який існував на початку ХХ століття, демократизується. Мій чоловік був Послом в Королівстві Нідерланди, ми сиділи за князівським обіднім столом в Монако, де чоловік також був Послом, у Великій Британії зустрічалися з королевою Єлизаветою ІІ – це топ-топ етикет і протокол, але навіть там набагато менше складнощів, ніж те, що часом нав’язується в книжках або виступах людьми, які самі на високих прийомах ніколи не були, але дуже люблять ускладнювати всю інформацію. 

На своїх майстер-класах з етикету завжди цитую, що правила етикету вміщуються в одній фразі: треба посміхатися і бути приємним людям – і це майже правда. Бо якщо ви приязні до людей, то технічні питання – наприклад, прибори – легко вивчити. А якщо ви віртуоз з технічних питань, але зверхньо ставитесь до людей, то тут ніякий викладач етикету не допоможе. 

Що мене дуже здивувало, це велика аудиторія цієї книжки. Мабуть, вона викликала значний інтерес, через те що багато людей займаються бізнесом, їздять за кордон. Їм важливо справити гарне враження, не допускати базових помилок, які можуть спаплюжити перше враження та мати репутаційні наслідки: наприклад, якщо вас приймають на вечірню трапезу вдома, не можна вставати з-за столу протягом усього обіду. «Керує» цим прийомом господиня – гості не сідають за стіл та не встають з-за столу, доки цього не зробила саме вона. Натомість в ресторані, на бізнес-зустрічі можна встати, вибачитись і вийти. 

Головна ідея книжки – те, що правила етикету можна вивчити, це технічні питання, це не головне. Головне – це посміхатися, дивитися в очі, коли розмовляєте, бути приязними до людей, думати про те, щоби було комфортно людям поруч з вами та ставитися до них з щирістю. 

Якщо дрес-код вказаний на запрошенні, то ви або виконуєте його вимоги, або залишаєтеся «в піжамці» вдома. Дрес-код на запрошенні – це як рецепт. Якщо, наприклад, написано BTO (black tie only – тільки смокінг), то чоловік або купує смокінг, або орендує його, або не йде на цю вечірку. 

Люблю ритм. Люблю, коли не вистачає часу. Люблю фразу: «Жінка, як велосипед: поки біжить, все в порядку, тільки зупиняється – падає». Тому «велосипедю»))

(Visited 185 times, 1 visits today)