Лесь Подерв’янський: «Якщо людина не читала “Вінні Пуха”, то про що з нею розмовляти?»

Роман «Таинственный амбал» Лесь Подерв’янський писав три роки. Ця книга розкриває Леся з несподіваного боку — хоча б тому, що великих прозових творів він ніколи раніше не писав. Книга вийшла філософською і багатошаровою. Yakaboo поговорив з Лесем про його роман, пошуки істини, цензуру та менталітет українців.

До речі, серед покупців цієї книги ми розігруємо вечерю з Подерв’янським. Докладніше про акцію читайте тут.


«Таинственный амбал» — це ваш перший досвід написання роману. Як відчуття від процесу? Чи думаєте повторити і написати ще один роман?

Це був такий спортивний виклик для мене. Я ніколи не робив цього, і подумав, що не маю права облажатись. А ще мотивацією для мене було те, що мені є, що сказати, але я точно знаю, що якщо я цього не напишу, то забуду. Отак він і написався.

Власне, я не є письменником, не пишу романів, це не моя професія. Але я це зробив, і зробив добре.


bookВ анотації до книги написано «для втаємниченого кола читачів». Що малось на увазі? Що це книга для людей, які знайомі з вашою творчістю і знають напам’ять ваші п’єси?

П’єси тут ні до чого. Малось на увазі, що в романі є декілька шарів сприйняття. Думаю, що кожен в міру своєї підготовленості може шар за шаром прочитати те, що там написано. Для декого це буде просто обгортка, а дехто зможе зануритися і вглиб. Це вже від автора не залежить.


Загалом це книга про пошуки істини…

Правильно було б сказати, що це пошуки істини з її подальшим знаходженням.


bookСпойлерити не будемо. Але чи можна сказати, що ви, поки її писали, самі шукали сенс життя чи певну істину? Книга писалась доволі довго, можливо протягом цього часу у вас самого змінилось ставлення до життя?

Не те, щоб воно сильно змінювалось. Просто писати роман — це зовсім не те саме, що оповідання. Це як конструктор LEGO, там мають бути внутрішні зв’язки, над цими речами я працював так довго.

У романі те, що я давно хотів сказати, і це власне й було мотивацією для написання.


Чи плануєте ви випустити аудіоверсію цього роману? Бо аудіоверсії ваших п’єс користуються великим попитом.

Ні, я про це не думаю. Думаю, що книгу не замінить нічого. Більш того, я не збираюсь полегшувати комусь процес. Коли ти їдеш в машині і слухаєш книгу, це наче хтось пережував за тебе їжу і закачав в організм. Читач мусить жувати сам.


bookЧи правильно я розумію, що аудіокниги ви не слухаєте?

Ще в моєму дитинстві була така штука, як «Театр перед мікрофоном» на радіо. Це замінювало людям нинішні серіали. Але це було ще в совку. А зараз я дійсно нічого такого не слухаю. Точніше, не тільки не слухаю, а навіть давно нічого не читаю.


Чому?

Бо я вже прочитав все те, що варте того, щоб це прочитати. Причому, давно.


bookТобто те, що зараз, наприклад, видають сучасні українські письменники, не варте того, щоб це читати?

Я переглядаю інколи такі книги… Проглядаю, але не дуже уважно. У мене дуже висока планка. Розумієте, якщо ти все життя їв в столовці, то можеш їсти все, що завгодно. А інша справа, якщо ти їв у хороших ресторанах, то в столовку ти вже не підеш.


А є такі книги, які ви перечитуєте? Які?

Є, щось перечитую, але не часто. Я люблю читати греків, Шекспіра, Фолкнера, Платонова… Такі речі.


bookЩе одна з ідей вашого роману — в тому, що треба постійно самовдосконалюватись. Як, на ваш погляд, це треба робити? Як це робите ви, якщо наприклад, не читаєте книг?

У кожного свій шлях самовдосконалення. Головне на цьому шляху не зупинятись. Просто читати книги — це дуже легко, це не є самовдосконаленням. Це досить пасивний шлях. Треба щось робити, і робити з нуля.


Наприклад — що може робити людина, яка не хоче стояти на місці? Порадьте щось таким людям.

Не думаю, що я можу тут щось порадити, тому що для кожної людини цей шлях різний. Він не є універсальним, одним для всіх. Те, що підходить мені, може не підійти комусь іншому.


bookА який ваш особистий рецепт?

Це творчість — живопис, література, бойові мистецтва… Я говорю дуже загальні речі. Але самий перфектний шлях до самовдосконалення — це вміти думати самому. Я в своєму житті зустрічав дуже мало людей, які здатні думати. Загалом люди користуються готовими кліше. Вони вважають, що це їхні думки. А це не їхні думки, це те, що сказали їм по телевізору, в книзі чи ще десь.


DSC_4923Чи можна навчитись думати самостійно? Чи можна, наприклад, навчити цьому дітей?

Думаю, треба їх цьому вчити. Але вся система нашої освіти спрямована на протилежне — щоб вони використовували готові кліше. Принаймні, радянська школа, в якій я вчився, була саме така. А сучасна українська школа нічим не відрізняється. Система освіти — це саме консервативне, що є. Вона, певно, ще більш консервативна, ніж армія. Я не бачу великої різниці між молоддю та стариками. Що молодь користується кліше, що старі. Свіже мислення можна зустріти дуже рідко.


bookЯкесь у вас песимістичне ставлення до української молоді…

Ні, ні, не песимістичне. Я просто кажу те, що бачу, коли спілкуюсь з людьми. Я дуже ціную самостійну думку. Коли її зустрічаю, мені дуже радісно. Але це буває дуже рідко. А зараз, коли технології вже досягли такого рівня, що Геббельс міг тільки мріяти про цей час… Зараз життя простої людини просто просякнуте технологіями, і вони залазять їй в мозок. І ти просто бачиш, що люди говорять, як телевізор, чи як радіо, чи як інтернет.


Ви саме тому майже відмовились від інтернету?

Ну, я від нього повністю не відмовлявся. Я користуюсь ним тією мірою, якою мені це цікаво, не більше. Але інтернет — це, по суті, такі ж самі помиї, як і телевізор.


bookПринаймні, це новий спосіб комунікації. Наприклад, в інтернеті ви можете прочитати думку людей про ваш роман. Чи вам це не цікаво?

Та кому це треба, це дурне заняття (сміється).


Нещодавно на сайті Київради з’явилась петиція про те, щоб ви озвучили оголошення станцій метро. Як ви до цього ставитесь?

Цій історії вже пару років, не менше, такі розмови були й раніше. Це абсолютний ідіотізм.


bookЧому?

Ну, я не знаю, чому вони не попросять Монсеррат Кабальє, наприклад?


Ваш голос в Україні впізнаваний, його багато хто знає і любить…

Ну Монсеррат Кабальє теж знають. І її голос точно кращий за мій.


bookА якщо до вас звернуться чиновники з такою пропозицією, ви їм відмовите?

Я їх пошлю, канєшно, подальше. В завуалірованній формі…


Ще хотіла з вами поговорити про цензуру. В Україну наразі не пускають частину книг – в основному, російських. Як ви вважаєте, це необхідний захід в наш час, чи це занадто?

У нас війна. Тому тут немає питань, звичайно. Хай це сміття залишиться за порєбріком.


bookА що ви думаєте про законопроект №6688, яким хочуть обмежити свободу в інтернеті, тобто блокувати певні сайти і так далі?

Я не чув про цей законопроект. Але вважаю, що це цілком допустимо.


Ми таким чином не перетворимось на Росію?

Ми не можем перетворитись на Росію.


bookЯ маю на увазі, за рівнем свободи слова.

Ні-ні, тут треба відрізняти свободу слова і те сміття, яке абсолютно нам вороже і націлене проти України.


А поясніть, будь-ласка, свою тезу про те, що ми не можемо перетворитися на Росію. У нас тоталітаризм неможливий в принципі?

Тому, що ми — Україна. Україна не може перетворитися на Росію. Навіть якщо вона дуже цього забажає. Росіяни і ми — зовсім різні люди, нас не можна порівнювати. Вся історія України говорить про те, що українці генетично ненавидять владу. За такої постановки питання ми однозначно не можемо перетворитись на Росію. Бо це не просто надбання останніх років, а українська генетична якість. Причому, я не скажу, що вона завжди конструктивна. Ще на початку XVII ст. українці кілька разів скидали гетьмана Сагайдачного, не самий поганий був гетьман. Але у українців така традиція. Як тільки вони самі оберуть владу, вони відразу ж починають її ненавидіти. І з цим нічого не зробиш, це факт.


bookЄ з цього якийсь вихід? Це колись зміниться?

Є такі речі, які не змінюються. Наприклад, Британія завжди була островом, і у неї завжди був сильний флот, і політика, яка з цього виходить. Німеччина – континентальна держава, з усіми витікающими. І так далі. Народна ментальність змінюється дуже незначно. Так, як наприклад, кацапи – вони генетично знаходяться в рабстві. І це ніколи не зміниться, будь там ще десять революцій. Були рабами і будуть. Я не вірю в те, що нації сильно змінюються.

В українців інша історія. Українці схильні до анархізму. Я не кажу, що це погано, і не кажу, що це добре. Це просто так є.


А все-таки, на вашу думку, Майдан хоч трохи змінив людей?

Він не міг змінити людей. Він змінив державу. А люди не міняються. Наша держава почала, на мою думку, існувати саме 4 роки тому. Тому що до цього це була декорація держави, а не сама держава.

Тим не менше, думаю, що люди змінюються з поколіннями. Кожні 30 років, коли змінюється покоління, то люди, безумовно, змінюються. Але все одно дух народу лишається тим самим.


bookЯкий у вас прогноз щодо наступних поколінь українців? Чи будуть вони більш вільними, більш розумними?

У них з’явиться більше шансів для самовдосконалення і самореалізації. І те, що було важко робити, наприклад, в совку, — цих проблем зовсім не буде існувати. Чим далі, тим буде краще.


І останнє питання. Порадьте 5 книг, які обов’язково треба прочитати будь-якій людині, яка хоче бути освіченою.

«Буратіно», «Незнайка», «Вінні Пух»…


winnie-the-poohА якщо серйозно, не дитячі?

Ну, якщо людина не читала «Вінні Пуха», то про що з нею розмовляти?



Читати  Про що поговорити за вечерею з Лесем Подерв’янським
(Visited 1 132 times, 4 visits today)
Тетяна Гонченко
Тетяна Гонченко
Редакторка блогу в Yakaboo.ua. Маю в житті чотири пристрасті: журналістика, подорожі, література і котики. Тож багато пишу, багато їжджу по світу, багато читаю і маю двох котиків. Зрештою, ці сфери тісно пов’язані: хороший журналістський текст – це теж література. А книги – це ще один спосіб подорожувати. Котики ж прекрасні самі по собі.
https://www.facebook.com/atanoissapa
  • Sergio Pol

    Хороше інтерв’ю. Цікава людина. Але пише поганенько. Але читабельний, навіть дуже. В тому числі за рахунок деяких прийомів які у нас стали штампами ще починаючи з такої собі Тетяни Коробової.
    Писати хороші сюжети, такі як у Форсайта, Ігнатіуса чи Ле Карре, наші письменники не навчилися хоча б тому що в них немає відповідного життєвого досвіду. Тому доводиться компенсувати епатажем і матюччям.
    Але нехай, зате у нас з’явився класний переклад, навіть Артеміс швидко переклали. Це класно. Це конкуренція і планка для наших письменників, щоб вони не покривались пліснявою в своїх комфортабельних нішах постмодерної маячні для бомонду і богеми.
    А, і кудос журналісту і редакторці блогу, молодець. Україні потрібні активні українські жінки як повітря, коли українські чоловіки, як завжди, вайлуваті телепні, до того ж переважно узькоязикі.