Інвалідність, хвороби, гендерні відмінності, які не вписуються в загальноприйнятий стандарт «норми», – це те, що століттями ховалося з-поза очей, про що не говорили у порядних товариствах і мало писали у книжках. На щастя, часи змінилися: люди з інвалідністю мають такі ж права (а в розвинених суспільствах – і можливості), як люди без неї, світ стає привітнішим до всіх, хто відрізняється від маси за ґендерною приналежністю. Інклюзивність проникає і в літературу, де головними героями стають хлопці і дівчата, чоловіки й жінки, якими діагнози й хвороби, вибір статі чи орієнтація не заважають жити повноцінним життям.
У цій добірці ми зібрали «інклюзивні» книжки для підлітків та дорослих.
Норвезька письменниця Ібен Акерлі писала цю книжку як історію про дружбу і зраду, але для нас вона особлива насамперед тим, що один із головних героїв, милий хлопчина Ларс, має не лише турботливого тата і незвичне хобі, пов’язане із світом Гаррі Поттера, а й синдром Дауна. І коли Аманді пропонують стати для нього наставницею, вона – загалом-таки непогана, добра дівчина, думає: «Ну чому саме я?!..». Бо навіть в абсолютно толерантному й інклюзивному норвезькому суспільстві тусуватися з «особливими» однолітками вважається не круто.
Та коли Аманда знайомиться з Ларсом ближче, між ними зав’язується щира дружба, вона розуміє, що глузувати з нього, як це потай роблять популярні однокласниці, – зовсім не LOL. Але її спроба захистити друга перетвориться на жахливу помилку. І ви дуже здивуєтеся, дізнавшись, в який спосіб Аманда виправлятиме її. А ще ця чудова історія неабияк вас розчулить.
В Еллі дислексія, але вона переконана: той факт, що вона ніяк не навчиться читати й писати, свідчить лише про її недостатні інтелектуальні здібності. І старанно приховує його від рідних та учителів, втрапляючи через це в неприємні ситуації і відверті халепи. Аж поки в їхній клас не приходить новий вчитель. Містер Деніел ставиться до них не як до не дуже старанних школярів, а як до унікальних «неймовірнусів», до кожного знаходить особливий підхід. І пояснює Еллі, що її проблема – рідкісна, але не унікальна, а головне – з нею можна впоратися.
«Риба на дереві» – дивовижно тепла історія про дружбу і толерантність, про талант бути справжнім вчителем, про те, як долати перешкоди і відкривати свої здібності, і про те, як самотні аутсайдери, згуртувавшись, стають сильними, яскравими і щасливими.
Якось на уроці хімії 16-річний Адам підняв голову і побачив над собою чорних кажанів з іклами і людськими очима. З цього дня його батьки і вся школа дізналися, що він бачить речі, яких не мав би бачити. Діагноз: шизофренія, лікування: експериментальне, можливість жити життям нормального підлітка: сумнівна. Адже навіть коли стає легше, коли Адама відправляють у звичайну школу, хоч і закритого типу, навіть тоді, коли він знаходить друзів і кохання, його лякають дві речі: що як усі дізнаються про його хворобу і що як ці люди, які стали для нього близькими і важливими, виявляться лише витвором його уяви…
Джулія Волтон береться дестигматизувати ментальні хвороби, які у суспільстві досі викликають чи не найбільше відторгнення, показати світ очима хворого на шизофренію підлітка і спробувати вписати його в звичне суспільство. Тому ця історія – така болісна, відчайдушно-непроста, але водночас надзвичайно важлива.
Серед полум’я Другої Світової війни зустрічаються двоє – боязкий хлопець і сліпа дівчина, які прагнуть вижити і врятувати найдорожчих людей. Хто вони, яке минуле стоїться за кожним із них і яке на них чекає майбутнє? Історії своїх персонажів Ентоні Дорр сплітає, ніби світлу тонку павутинку – щемливу і сильну розповідь.
Як Марі-Лор, доньці замкаря Паризького природничого музею, яка в дитинстві почала стрімко втрачати зір, вдалося вижити і непогано давати собі раду, зовсім осліпнувши? Усе завдяки батьку, який купував для книжки Жуля Верна мовою Брайля, виміряв кількість кроків, які треба пройти на їхній вулиці, аби потрапити куди треба, і навчив її цьому, а коли переїхали, змайстрував дерев’яну модель нового містечка, аби Марі-Лор змогла «побачити» його на дотик, вивчити і ніколи в ньому не губитися. «Все те незриме світло» – це історія про те, що інклюзивність починається з батьківської любові, з терпіння і винахідливості й величезних старань, завдяки яким дитина з особливими потребами отримує особливі можливості самостійно про себе подбати.
У маленькому британському місті вбивають безхатченка, поліція не надто активно береться за це розслідування. Тому в гру вступає допитливий школяр, який мріє стати журналістом, шанувальник книг про Шерлока Холмса і серіалу «Злочин і порядок» Кіран Вудз. Схоже на початок дитячого детективного роману, якби не кілька але: у школі хлопця обзивають «недоумком» і всіляко з нього знущаються, адже він має особливості аутичного спектру, сім’я живе на межі бідності, вітчим постійно знущається з мами і діймає його, а єдина людина, яка насправді піклується про Кірана, бабуся, взагалі десь зникає. Численні перепони, втім, не здатні зупинити цього щирого, безпосереднього і кмітливого юнака, який прагне правди і справедливості. Адже в нього в серці живе любов, здатна подолати найбільші страхи.
«Розумник» – це книжка, від якої «тріскається серце»: захоплива і зворушлива, складна (адже в ній йдеться про соціальні проблеми на кшталт булінгу, наркоманії, бідності й насильства в сім’ї) і водночас дуже мотивуюча.
Джуд та Ноа – підлітки особливі. По-перше, вони близнята і мають надміцний внутрішній зв’язок. По-друге надзвичайно творчо обдаровані: Джуд створює несамовито красиві скульптури з піску, а Ноа малює так, наче його багатий внутрішній світ вибухає барвами. По-третє, вони обоє закохалися в одного хлопця. От тільки якщо для Джуд, вродливої серфінгістки, володарки хвиль, проявляти це було б цілком нормально, то для сором’язливого Ноа – наче кінець світу. Бо те кохання, яке в толерантних спільнотах, особливо в середовищі митців, не засуджують і приймають, у школі для «нормальних» підлітків вважається чистим збоченням.
Бурхливі почуття, які розривають серця, болісні і солодкі мистецькі пошуки, сімейні драми, надійно приховані під нальотом багаторічних секретів, прийняття себе і свого місця у світі – це лише частина тої глибини, яку вміщує в себе роман «Я віддам тобі сонце».
Повість із життя київських гімназистів змальовує цілий калейдоскоп яскравих і дотепно виписаних епізодів зі шкільного життя. Але водночас зачіпає чимало гострих тем: що робити, коли до тебе пристають в переповненому тролейбусі чи автобусі, як пережити розлучення батьків, як давати відсіч надто діставучим вчителям, або як поводитися, коли твій давній друг після тривалої розлуки повертається з далекої країни… подругою. З усіма цими викликами намагається впоратися головна героїня повісті Наталка та її друзі-«лепрекони».
Лепреконами вони, до речі, звуться не тому, що вміють начакловувати щастя (хоча – хтозна? ☺), а тому, що носять зелену шкільну форму, а дехто – це й зелені черевики. І вони, ці підлітки, які дружать, навчаються і вчаться приймати «інакшість» своїх друзів та близьких, – дуже симпатичні!
Історія про Мелоді – це історія про інклюзивність найвищого рівня. Адже ця дівчинка має дуже багато спільного зі Стівеном Гокінгом: майже геніальний мозок, закутий в абсолютно безпомічному тілі. Але якщо вчений прославився ще до того, як хвороба повністю здолала його, то Мелоді із самого початку треба ціною надзвичайної винахідливості і старань доводити: вона може дещо більше, аніж хаотично смикатися і пускати слину, а знання і вміння стануть в пригоді не лише їй самій, а й цілій школі!
У повісті Шерон Дрейпер ви побачите, як будується інклюзивне середовище – силами батьків, які вірять і підтримують свої дитину, адміністрації і співробітників загальноосвітніх закладів, які дбають про те, аби «особливі» діти почувалися тут комфортно і могли розвиватися, самого суспільства, яке підтримує їх. Однак це далеко не солоденька казочка: не все вдається добре і з першого разу, не кожен хоче бачити розумну, але «незручну» Мелоді поряд з собою, діти й дорослі можуть жорстоко скривдити, а життя іноді завдає нестерпного болю. Але це зовсім не значить, що не треба намагатися виходити за ті межі, в яких ти опинилася.
Очевидно, не всі, хто прочитав першу книжку Доржа Бату про Франческу, вибухово емоційну сицилійку з Центру керування польотами NASA, яка подумки робить складні математичні розрахунки і береться рятувати жука, зрозуміли, що вона народилася з аутизмом. Лише в другій книзі – «Франческа, володарка офіцерського жетона», автор натякає на це, знайомлячи зі ще однією математично обдарованою дівчинкою, але й тут не озвучує діагнозу. Бо Франческа для Доржа, їхніх колег та й усіх читачів книги – не діагноз, і цікава й неповторна особистість, зі своїми перевагами й дивацтвами, завдяки яким вона потрапляє в численні халепи і виплутується із них.
Події книжки так само відбуваються на авіабазі, яка завдяки керівнику, полковнику Вескотту, стала справжнім осередком толерантності і інклюзивності. Бурят-українець і поляк, дівчата з Сицилії і Ямайки, колишня балерина й ексжурналіст – усі почуваються тут максимально рівноцінно й комфортно, адже працюють над однією справою, цінують і поважають одне одного. У цій історії на них чекає ще більше смішних і не дуже ситуацій, кілька бійок і травм, кілька польотів на медичному гелікоптері (щоб порятувати Франческу), трохи потрощеного обладнання і непорозумінь, багато веселощів, нові друзі й цілий безкрайній космос взаєморозуміння і підтримки. Ну й коригування траєкторій супутників NASA – куди ж без цього 😉
Тоненька, щира і зворушлива книжка норвезького літкритика і перекладача Гальфдана В. Фрайгофа – це листи до його сина Габріеля, хлопчика, якому у віці трьох років діагностували аутизм. Як і в багатьох дітей із таким розладом, у Габріеля є низка особливих талантів – надзвичайна слухова пам’ять, любов до читання й писання. Але є й складнощі із соціальною та побутовою адаптацією. А ще кілька питань до батьків: «Чому я не такий, як усі?» і «Хто мене доглядатиме, коли я виросту, а вас не стане?». Від цих питань стає боляче. Щоб вгамувати цей біль, щоб спробувати знайти відповіді, батько взявся писати ці листи до сина.
«Любий Габріелю» – це відчай, вилитий на папір. Це безмір любові, з якої складають літери і слова. Це оголена відвертість про страхи і неприємні ситуації, з якими доводиться стикатися батькам дитини з аутизмом, і про вміння обертати їх на кумедні історії. А ще це благодійний проект: 5 гривень із кожної проданої книжки буде перераховано на підтримку дітей з особливими потребами Навчально-реабілітаційного центру «Джерело».
У Стелли муковісцидоз – рідкісна хвороба, яка вражає не дає вільно дихати. Жінка страждає на неї з дитинства, але попереду замайоріла надія – операція з пересадки легень, що залишить всі проблеми в минулому. От тільки в клініці вона зустрічає Вілла, в якого ця ж недуга, тільки дещо іншого виду. Їм не можна наближатися одне до одного більше, ніж на шість кроків: обмін бактеріями може їх убити. Але кохання, що спалахує між ними, має надзвичайно притягальну силу…
Чи можна пожертвувати коханням заради життя? Чи життям заради кохання? На що зважаться Стелла і Вілл, чи зуміють вони пройти той шлях, який лежить перед ними, не завдавши одне одному болю, і до чого зрештою прийдуть – читайте і цій романтичній драмі, де йдеться не лише про кохання, а й про сенс людського існування.
Це родинна сага про стосунки між двома гілками сім’ї Гольдманів – балтиморської та монклерівської. А ще це історія про руйнівне суперництво, заборонене кохання і дружбу, яка хоч і не витримала випробування часом, та все ж принесла чимало незабутніх моментів. Серед них – надзвичайна підтримка, яку брати Гольдмани подарували своєму однолітку й другу, хворому на муковісцидоз. Батьки оберігали його від зовнішніх впливів, лікарі забороняли перенапружуватися, але, як і кожен хлопчисько, він хотів відчути вітер у волоссі, пристрасті спортивних змагань, смак перемоги. І друзі подарували йому цю щасливу хвилинку слави.
Це хоч і маленький, але важливий фрагмент цієї об’ємної книги. А центральний її елемент – велика Драма, яка розділила життя і долі Гольдманів на «до» і «після». Поступово, стрибаючи туди-сюди у часі, оповідач відкриває те, що їй передувало і що сталося опісля. Але якою трагічною була ця Драма, ви дізнаєтеся тільки наприкінці.
78 thoughts on “Особливі історії: 12 книжок про інклюзивність”