Як мода відображає суспільні зміни: «In Progress» Зої Звиняцьківської про моду незалежної України

«In Progress. Fashion of Ukraine since 1991» — це каталог виставки «In Progress. Дрес-код України доби Незалежності», що була експонована у 2017 році у Мистецькому Арсеналі. Кураторкою виставки та упорядницею каталогу є Зоя Звиняцьківська, соціологиня, історикиня моди, дослідниця історії моди України.

Багатоілюстроване видання має великий формат, суперобкладинку, що розгортається у міні-плакат з колажем із фото робіт дизайнерів, представлених у книжці; є двомовним (усі статті й підписи до фото здійснені українською та англійською мовами); складається із трьох розділів, присвячених трьом періодам, кожен з яких має відчутні відмінності, та покликаний розповісти історію моди в Україні за час із 1991 року і до сьогодні. 

Починається каталог із передмов причетних до його створення людей. Зокрема Юлія Ваганова, представниця Мистецького Арсеналу, що опікувалася виставкою, слушно зазначає: 

«Ми всі говоримо про себе одягом: робимо виклик, хочемо показати статус, залишитися непомітними — або, навпаки, привернути увагу. Дехто може й далі собі стверджувати, що одяг його чи її не хвилює, однак це перший наш стейтмент про себе в суспільстві».

Зоя Звиняцьківська, яка досліджує українську моду вже багато років, розглядає її ширше, аніж просто історію одягу. Суспільні зміни миттєво відбиваються на тому, що ми одягаємо. До того ж, дослідження моди часів Незалежності й експонування першої виставки, що їй присвячена, виявили кілька неочевидних раніше дотичних проблем.

Відсутність досліджень пострадянської моди може частково бути пояснена, на думку Зої Звиняцьківської, й тими проблемами, які виникли у неї під час підготовки виставки. А саме: ставлення до пам’яті, зокрема й творців певного продукту, і полягає вона в тому, що ані дизайнери, ані фотографи, ані покупці не зберігають свої творіння/придбані речі. Також із них лише невеликий відсоток погодився дати свідчення — розповісти, що пам’ятає про свою/чужу роботу досліджуваного періоду.

Іще несподіванішим та не менш дивним ускладненням було свідоме перекручування фактів опитуваними (попри те, що у відкритих джерелах досі можна знайти необхідні уточнення, щоб звірити свідчення). Як зазначає дослідниця, «… певна частина причетних до історії української моди прагнули змоделювати їй (а разом із нею й собі) найбільш компліментарне з сучасної точки зору минуле».

Складністю є також загальне нерозуміння того, чим власне є мода. Тому, можливо, й досі на пострадянському просторі відсутні музеї моди й організовують мало виставок, їй присвячених. Так само відвідувачам виставки, яка відкрилася, важко було визначити, що модою є, а що не є. У радянський час це нерозуміння було викликане тим, що товари, які рекламувалися у журналах, придбати було неможливо. А street fashion натомість модою тоді не вважався. Тобто усе, що було звичним одягом, не могло бути модою.

Проте якщо розглядати моду як історії про людей та їхнє життя; їхні історії, пов’язані з одягом; те, що впливає на вуличну й дизайнерську моду, — це буде такою ж «правильною» модою, як і пропоновані модними журналами луки. Тобто слідуючи суспільним змінам, історія загалом і моди зокрема перестає бути «історією королів», натомість починає більше цікавитися життям звичайних людей. 

«І хоча більшість шкільних підручників історії й нині розповідають насамперед про перемоги королів, історія процесів — саме так називається сучасний підхід до цієї науки — уже давно стала домінантною» — пише дослідниця. 

Так само відбулися зміни і в моді — вектор змістився від спостереження за модою видатних кутюр’є до зацікавлення процесами, що відбуваються серед людей. Так, на найпоказовішому модному проекті, що демонструє цей тренд — виставці у нью-йоркському МоМА «Речі: чи є мода сучасною?» (Items: Is Fashion Modern?) — поряд із маленькою чорною сукнею від Chanel експонувалися джинси Levi’s 501 як одні з-поміж 111 речей, що справили найбільший вплив на світову культуру ХХ століття.

«Жодна сфера людської діяльності так миттєво, яскраво й усеохопно не відгукується на найменші зміни суспільних настроїв — що вже казати про ментальні зсуви, зміни фокусу зацікавлень у суспільній свідомості тощо. Саме тому мода незамінна, коли треба розповісти про історію змін, особливо змін у відносно малому проміжку часу».

«In Progress» — виставка і каталог — перша спроба представлення української моди як ефективного інструмента дослідження соціальних змін. 

На моду сьогодні накладається нова функція, не притаманна їй раніше — збереження пам’яті, а саме — емоційної, що цінується з часом все більше. Мода також ефективна у відбудові особистих історій, і це теж те, що в процесі, in progress, відстежує дослідниця.

Структурно книжка поділена на три частини — за періодами, та розповідає про 40 дизайнерів і їхні найвідоміші роботи.

«Головний фокус уваги — не на цехових, професійних змінах в українській моді, а на тих важливих для суспільства ідеях і цінностях, які вона віддзеркалювала на кожному етапі свого розвитку».

У кожному розділі присутні дві теми — вони окреслюють ідеали цього періоду: перша тема — яким люди бачать суспільство, друга — ідеальних себе. Окрім того, виділені теми змін, спричинених Революцією Гідності та змінах, свідками яких є ми зараз.

Хронологічно перший розділ обіймає 1991-1997 роки, другий — 1997-2010, третій — з 2010 й до сьогодні.

Перший період характеризується тим, що нарешті можна висміювати минуле, скинути максимум заборон, й нарешті мати свою приватну історію, своє життя. Дизайнери авангардної моди, що працюють у цей час, підписуються власними іменами і переважно не мають окремих брендів. Їхні рішення сміливі й епатажні, а покази — це щоразу захопливі видовища.

На початках колекції одягу створювалися не для показів (які ще регулярно не відбувалися), а для окремих приводів — фестивалю чи конкурсу або ж коли в дизайнера виникала певна ідея. Деякі найвдаліші колекції демонстрували по кілька разів.

Дизайнери, які працювали в цей час: Ваня Рень, Володимир Уманенко, Ірина Дратва, Оксана Чепелик, Олексій Залевський, Ілля Чичкан та інші.

Другий період звертається до національної традиції. З 1997 року масово виникають бренди, оскільки починають працювати дизайнери комерційного спрямування. Це спричинено насамперед тим, що стартували регулярні покази «Сезони моди» (нині Ukrainian Fashion Week). Відтепер колекції почали демонструвати на подіумі, а не на сцені театру чи філармонії.

Активні дизайнери цього часу: Лілія Пустовіт, Сніжана Нех, Вікторія Краснова, Роксолана Богуцька, Віктор Анісімов, Оксана Караванська, Вікторія Ґресь.

На третьому періоді позначилася глобалізація, урбаністичні впливи та той факт, що вже підросло покоління, що народилося у незалежній Україні. На початку 2010-х система української моди наблизилась до класичної західної. Мода й покази цього часу відрізнялись стриманістю і мінімалістичністю.

Найпомітніші дизайнери: Олександр Гапчук, Андре Тан, Сергій Єрмаков, Олександр Васильєв, Анна Бублик, Михаїл Воронін та інші. У цей час також активні Лілія Літковська, Федір Возіанов, Діна Линник, Ігор Кікоть, Юлія Єфімчук, Ольга Стельмахова, Анна Октобер, Іван Фролов, бренди Who is it?.

Що цікаво, до 2010-х усі моделі для показів шились в 1 екземплярі і не тиражувалися.

Після Майдану дизайнери стали активно звертатись до образів, що відсилають до України як політичної нації — тризуб, прапор, та інтерпретувати їх в сучасних нам реаліях.

Хто працює в цьому напрямку: Лілія Пустовіт, Ксенія Шнайдер, Юлія Магдич, бренди Chapaev Street.

Робота з екологічними проблемами теж стала однією із провідних для українських дизайнерів. Над питаннями еко-свідомості і вторинного використання ресурсів працюють Яся Хоменко, Дмитро Гібшман, Ксенія Шнайдер, Gunia project.

Очевидно, що хронологічні межі періодів умовні, деякі тенденції існували поряд, а певні явища відбувалися в один і той же час.

Не розкриватиму всі секрети видання, та щиро раджу поповнити ним домашню бібліотеку, адже як багато би тут не було сказано, все ж головна цінність каталогу — це яскраві фотоілюстрації предметів із дизайнерських колекцій, що краще за будь-які друковані слова розкажуть вам історію української моди, яку Зої Звиняцьківській вдалося по крупинках зібрати і зберегти для нас і майбутніх поколінь.