Хто такий Юрій Андрухович?

Я добре пам’ятаю, як побачила його вперше. То був похмурий і холодний день, який цілком міг бути кінцем листопада, серединою лютого чи початком березня. Тоді цілком міг лежати сніг, закінчитись дощ чи взагалі не бути жодних опадів, мені тоді цілком могло бути років 15 чи 19, а, можливо, то взагалі було в попередньому житті? Я йшла по Площі Ринок повз Чорну кам’яницю, і ось навпроти в компанії двох чи трьох — а, може, й сотні — людей йшов він. В чорному пальті, не звернувши на мене увагу, а, може, й звернувши? І це все, що я запам’ятала — чорне пальто. Я пройшла повз і раз обернулась, не подумала «вау, це ж Андрухович», не згадала жодного вірша, я просто побачила його якось отак без всіх його творінь і цікавих фактів з біографії, без прочитаних книжок і статусу Патріарха. І більше я його таким не бачила. Ким був той чоловік? Ось тепер я сиджу і перебираю в думках всі його іпостасі, не знаю з чого почати, як вмістити (і в якому порядку) всі ті причини, через які до його 60-річчя маю написати цей текст. І що б я взагалі мала написати насамперед, а що насамкінець?

Хто такий Юрій Андрухович? 0
Хто такий Юрій Андрухович? 0

Я б могла зробити звичайну розважальну статтю під назвою «За що треба любити Юрія Андруховича» і по пунктах, як в шкільній анкеті, з домальованими сердечками й зірочками на полях, старанним почерком писати:

1.За нескінченну кількість цитат, які never go out of style. В цьому пункті я би згадала про «Знову, курва, радіо», «Ця психічна хвороба, тобто кохання», «Це не зима, це щось зі мною», «100 баксів на місяць і всі тебе трахають», «Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж» і так ще на якихось надцять сторінок продовжувати вибирати цитати, щоб захоплені читачі й читачки поширювали, і зрепощували, і лайкаючи лайкали, а котрась з шанувальниць навіть би наважилась нарешті зробити собі татуювання — десь в районі міжніжжя — з фразою «скільки ключів назавше квітку в тобі відімкнуть» або «do not masturb’ please». Потім я б (а все ж, в якому порядку?) писала наступні пункти:

2. «за всі його твори» — і тут довелось би детально розібрати на добру сотню сторінок усі ті збірки віршів, «Рекреації» й «Московіаду», мою улюблену «Перверзію», всі ті «дезорієнтації на місцевості», лексикони й таємниці;

3. «за його мову» — і тут я б написала цілу оду тому, як він перетворює кожне речення на музичну композицію, котра звучить незалежно від змісту, а ще за всі вигадані й використовувані ним слова;

4. «за Антонича» — при чому не тільки в «12 обручах»;

5. «за його голос» — і тут би були вставлені посилання на «Снайпера», «Колискову» (Перкалаби), «Зиму в Баварії», «Just in Between» і т.д.;

6. «за Шульца, Шекспіра і «День смерті пані День»» — тут я б розказала про значимість оцього авторського перекладу Андруховича, який оживив для нас і зробив нарешті читабельним Шульца і таким близьким Шекспіра, і всіх тих американських поетів 50–60-х років;

7. «за «Альберта»» — бо це одна з найкращих вистав, яку мені доводилось бачити і від якої кожного разу мурашки по шкірі;

8. «за пісні для Мертвого Півня» — і взагалі за Мертвого Півня;

9. «за колонки» — завжди сповнені сарказму й почуття гумору найвищого рівня, завжди без страху попасти під обстріл коментарями невдоволених читачів;

10. «за скандальність» — в сенсі не бажання бути ще одним зручним автором;

11. «за всі його інтерв’ю» — і тут я б розказала про «Ворохтаріум», який би мав прочитати кожен культурний журналіст, і за те, як відповідально ставиться до кожного сказаного ним слова;

12. «за Енеїду Котляревського» — оту справжню містику, створену разом з ArtPole

…і так щоб було 12 пунктів, як обручів чи коханок Альберта, або навіть цілих 60, як прожитих ним років.

Хто такий Юрій Андрухович? 0
Хто такий Юрій Андрухович? 0

А ще я могла би зробити цілу інтелектуальну мапу чи лексикон інтимних книг, (знов) 12 гіперлінків Патріарха або Ревізію Центрально-Східного письменника. А все ж, ким був той чоловік у чорному плащі з Площі Ринок? Хіба він був Патріархом чи центрально-східноєвропейським письменником? Хіба він був першим лауреатом престижної літературної премії Angelus? Ні, він був кимось без оцього найбільш очевидного. Наприклад, він був тим чоловіком, який вперше сказав «сучукрліт», він зараз вам сам все пояснить. 

Хто такий Юрій Андрухович? 0

«Здається, було так, що ми з Іздриком восени 1992 р. готували презентацію нашого першого спільного з ним «Четверга» в Києві. Я взявся писати собі виступ на відкриття. Але він мусив ще й бути веселий. Вислів «сучасна українська література» здався мені занудним і занадто офіційним, я раптом побачив, що його можна подати як скорочення – сучукрліт, і при цьому ще заграє «суч». І коли в Києві це виголошував зі сцени (то було в Будинку актора), то зала засміялася. Я зрозумів, що скорочення вдале. Але не думав, що буде жити таким довгим і незалежним від мене життям.»

Мені тут йому хочеться відповісти: а про що ще він не думав чи думав, але воно так не сталось? Яким би він був, якби не з’явився сучукрліт? На що, пригадую, він мені колись вже відповів:

«В юності, в тому совковому безпросвітті, я розмірковував про перекладацтво як про можливий варіант прожити життя не клерком, а все-таки з літературою. Я не бачив жодних шансів для опублікування своїх власних текстів, тож вони мали йти до шухляди і про них мали знати лише в найвужчому колі друзів. Натомість перекладачем я міг стати цілком «леґальним» і друкуватися завдяки цьому в тому ж таки «Всесвіті». І якби СРСР не розвалився, а цензура не впала, то я, напевно, донині переклав би і Вулфа, і Гессе, і — чим чорт не грається — Джойса, і ще, напевно, багатьох поляків.»

Хто такий Юрій Андрухович? 0

Тоді, може, той чоловік з Площі Ринок був саме перекладачем, але яким? Для чого він перекладав, наприклад, американських поетів 50–60-х років?

Хто такий Юрій Андрухович? 0

«У перекладі є одне надзавдання — ламати тенденції, створювати, умовно кажучи, іншу моду. Так мені хотілось антологією «День смерті пані День» поламати певну інертність українського віршописання, яка, на мій погляд, заволоділа нашим літпроцесом наприкінці 90-х. У нас тоді ледь не всі писали гарно римовані, грамотно зверсифіковані вірші, а мені хотілося жбурнути в це читацьке, а воно ж і пишуче (майже на 100 % збігається), середовище щось зовсім інше. Таке, що вони б ніколи не подумали, що це взагалі можна вважати поезією. Мені здається, це був успішний випадок, бо трохи згодом у нашій поезії з’явилося багато розкутого і сміливо-брутального верлібру. Молоді поети «нульових» дуже активно це підхопили. Тобто вірус таки вдалось прищепити.»

Хто такий Юрій Андрухович? 0

Але ж хіба переклад тільки в цьому? А як же переклади Шекспіра, після яких я нарешті зрозуміла й полюбила «Гамлета» до глибини душі?

«Я би порівнював те, що намагаюсь робити, із режисурою в театрі. Зокрема, у випадку Шекспіра. Режисер же отримує текст п’єси таким, яким цей текст є зафіксований раз і назавжди. Здавалось би, навіщо тоді цей режисер, проте з одних і тих самих фраз можна ж побудувати цілком іншу мізансцену, із зовсім іншим значенням. Певною аналогією цього я вважаю свій підхід до перекладу, однак замість живих акторів моїми акторами є дібрані мною слова. Тому наважуюся інтерпретувати, позаяк хочу підвести свого читача до ідеї що автор міг би сказати, окрім того, що сказав насправді, тобто — дещо більше. Або ще страшніше: я хотів би, щоб це сказав автор. Безумовно, це дуже виразно видно лише місцями, і воно не є моїм загальним принципом у процесі перекладу, але часом я ризикую.»

Хто такий Юрій Андрухович? 0

Але що, якби не сталось ні перекладу, ні сучукрліту, ні всього того, що сталось?

Хто такий Юрій Андрухович? 0

«У доволі незапам’ятні часи, тобто десь в один із перших років нашого століття, я мав чергові виступи в Польщі й мене запросили на інтерв’ю до студентського радіо Варшавського університету. Там мене допитували дуже милі хлопець і дівчина. Хтось із них поставив запитання приблизно так, що от якби я колись перестав писати, то чим би зайнявся. Я відповів, що відкрив би власну радіостанцію. Вона працювала б лише по ночах і передавала б лише сумну музику. Я ненавидів наші ідіотські ефемки з їхніми стандартами веселої тупості, тому я справді мріяв про таке цілком незалежне радіо, до того ж нічне. Я вів би свої етери вночі, а вдень відпочивав би. Мені сподобалося б таке життя. «А маєш назву для свого радіо?» — спитали вони. Я мав назву: Радіо Смуток. Вони похвалили, що назва класна, тим більше англійською — Radio Smootalk.

Радіостанції в мене поки що не вийшло, бо я не кинув писати. Але от минуло півтора десятка років після тієї розмови на студентському радіо у Варшаві — і той самий імпульс раптом нагадав про себе.»

Але який імпульс? Невже йдеться про новий роман? Не про збірку оповідань, не книжку з його інтерв’ю, не збірку колонок, а новий-новісінький роман, який нам нагадає, хто найкращий в сучукрліті? Юрко каже, що мова саме про нього.

«І так у грудні 2017-го почався цей роман, до якого я вже відразу мав назву — звичайно, «Радіо Смуток». Я протримався з нею до осені 2018-го. А тоді мені довелось її переглянути: мене попросили прочитати дебютний роман молодого автора і висловитися на його підтримку. Роман мені сподобався, як і його назва — «Капітан Смуток», але я мусив відмовитися від смутку у власній назві. Тому мій роман тепер називається «Радіо Ніч». І він закручується навколо нічних монологів одного радіоведучого. Він ставить своїм випадковим слухачам сумну нічну музику і розповідає. Все дійство розгортається протягом однієї ночі: воно починається опівночі й завершується о восьмій ранку.

Думаю, це роман про постійну втечу — від режиму, від мафії, від батьківщини, любові, врешті від самого себе — з остаточною її, втечі, неможливістю. Він досить авантюрний — щоб не сказати пригодницький. У кожному разі це буде найсюжетніший з моїх романів. Я дуже сподіваюся, що він буде здатний по-справжньому затягнути читача, як затягнув мене в писання. Це тривало два роки і два місяці. Перший рік я його обдумував. Другий рік писав. За ці два роки я так із ним зжився, що дуже не хочеться з ним прощатися після того, як дописав. Зі мною таке вперше.»

Хто такий Юрій Андрухович? 0
Хто такий Юрій Андрухович? 0
Хто такий Юрій Андрухович? 0
Хто такий Юрій Андрухович? 0

І на цьому моменті він мені каже, що далі я маю писати сама, тим більше, що ексклюзив вже є, та й не годиться, щоб до власного ювілею винуватець свята сам про себе розказував. І я тепер міркую, а, може, в його «Таємниці» — між іншим, однієї з найкращих книжок жанру літературного інтерв’ю (це журналістам на замітку) — вигадані саме відповіді, а не запитання? Може у самих запитання криється відповідь: ким був той чоловік з Площі Ринок? А, може, річ якраз в тому, що ми ще не годні осягнути, принаймні в межах одного короткого тексту, усі ті геніальні таланти нинішнього ювіляра? Бо я знаю, що йому було б дуже приємно, якби я тут зробила детальний аналіз його творчості й пояснила (і заразом нагадала) усім, що всі оці твори насправді ніколи не вийдуть з моди бодай за свою постмодерністську наркотичність (а взагалі скільки в його текстах трави!), просто їх треба перечитати, забувши усі інтерпретації та закиди критиків. А, може, річ у тім, що він творить так довго, що вже й сам не знає, ким саме він є? Рок-музикантом, прозаїком, колишнім поетом, актором театру, «коханцем Юстиції», есеїстом, публіцистом, Патріархом Бу-Ба-Бу й всього сучукрліту? Тому нині я вітаю кожного з цих Юріїв Андруховичів, себто кожну його іпостась, з надією, що десь поміж них є той чоловік, якого я колись бачила.

Хоча, може, насправді той чоловік в чорному пальті на Площі Ринок був Стас Перфецький?…

Але цього ми ніколи не дізнаємось, відтак просто: Многая літа!

Юстина Добуш
Юстина Добуш – культурна журналістка, співпрацюю зі Zbruc, Apofenie, ЛітАкцент, публікувалась на Читомо, інтерв'юерка серії розмов «Почуй Співпричетність» на Urban Space Radio та «Філософії перекладу» на Збручі. Найбільше люблю жанр інтерв'ю, теми перекладу і відвертості в культурній журналістиці.

1 510 thoughts on “Хто такий Юрій Андрухович?

    Залишити відповідь