Лише оборот в межах 20 млн доларів дасть змогу мінімально вникати в робочі процеси книжкового бізнесу. А ще бажано мати топменеджерів з MBA. Чи є такі ресурси у видавців? Завдяки чому існує український книжковий ринок? Що подобається у літпроцесі? Дізнаємося з бесіди Гліба Гусєва, Марка Лівіна і Катерини Бабкіної. Скептично, оптимістично чи песимістично про нашу сучасну літературу.
24 червня в рамках Книжкового Арсеналу проведено захід «Оптимістично та скептично про сучукрліт», де журналіст і один із засновників онлайн-видання «Бабель» Гліб Гусєв, письменник і заступник головного редактора The Village Україна Марк Лівін та письменниця Катерина Бабкіна дискутували про книжковий ринок, ділилися особистим досвідом і розповідали різні пригоди та неординарні явища в літературному процесі.
Який рівень зацікавлення українською літературою?
Гліб Гусєв: Створено привабливий проєкт «Спалах» (розкриває важливу тему: від феномену української поп-музики та кліпмейкінгу до кіно, стрит-арту та локальних брендів одягу). А про книжки немає подібного. Тож розказати про українську музику можна було багато і цікаво, а про книжки, на жаль, — ні. Це сумно.
Марк Лівін: На відміну від музичної культури, кіно та сучасної поп-музики, у літературного ринку як сегмента менше можливостей. Це зумовлено тим, хто займається цим ринком. Недавно в розмові з одним українським видавцем я поділився своєю мрією про те, що хочу колись побудувати такий бізнес, де нічого не треба буде робити, а лише сидіти в якомусь класному місці, куди надходитимуть звіти, що все кльово. На це отримав відповідь: «На книжковому ринку історія така, що можна дозволити собі не працювати лише за умови, якщо оберти твого книжкового бізнесу будуть у межах 20 мільйонів доларів і це дасть змогу утримувати керівний склад з людей, які мають MBA». В Україні видавничим ринком займаються професійні люди, але водночас їхні можливості вкрай обмежені, зокрема ресурсно. У нас немає грошей, немає доступу до медійних майданчиків. Одиниці можуть комунікувати, продавати та виступати.
Марк Лівін більш позитивно оцінив інтерес до української літератури. Він згадав про проєкт «Фантастичні українці», в межах якого висвітлювали кіно, літературу та музику. Це була спроба говорити про українське письменство. Хай маленька і не ідеальна, але спроба.
Катерина Бабкіна: Я не можу не погодитися, що ситуація у нас двобічна. З одного боку, книжковий ринок — бідний, все ще не настільки інституціалізований. З іншого боку, виходять книжки, люди їх купують і читають. Люди, які працюють на цьому ринку, — святі.
Завдяки чому існує книжковий ринок?
Катерина Бабкіна: До українських книжок є зацікавлення. Їх видають, перекладають і на них купують права.
Гліб Гусєв: Я тут, мабуть, єдиний песиміст. Ринок існує, тому що є люди, які не можуть не писати. Навіть якщо їм заборонити чи карати за це, вони творитимуть далі. Не писати про українських героїв і українські сюжети складно, бо життя довкола нас настільки різноманітне та шалене, що воно просто проситься на сторінки. Можна створювати по хорошому сюжету на день.
Марк Лівін: В Україні автори, чиї книжки купують, працювали над своїм іменем роками. У них є інша діяльність. Можливо, книжки Жадана не мали б такий успіх, якби не вся інша діяльність, зокрема його концерти та театральні вистави. Цей ринок рухають ті люди, які буквально живуть тим, що вони роблять, і вони не можуть цього не робити.
Що вас захоплює в літературному процесі?
Марк Лівін: Мені подобається, що у кожній сфері є купа вакууму і взагалі в Україні є багато речей, які ти робиш першим. Усі ці кейси з упаковками та розпаковкамии, з тим, як мають виглядати книжки, з юзерським контентом, який вона має дарувати, — це все є на Заході. Але для України все — нове. Тому можна зробити щось, що ніхто раніше не робив.
Гліб Гусєв: Я підтримую. Кожен новий крок — це пригода. Діалог з видавцем може бути таким, який навіть важко собі уявити. Ти можеш вступити з кимось до розмови, а людина потім зникає і не виходить на зв’язок. Ніколи не нудно.
Катерина Бабкіна: Я поділяю ваш біль. З іншого боку, я людина, якій колись подзвонили з яскравим європейським акцентом і сказали: «Ми видали вашу книжку. Приїжджайте на презентацію!». Я думала таке буває лише в Україні, але це територія ЄС. Люди переклали книжку, не спитавши в мене дозволу, не купивши права. Тут дуже багате поле для розваг як в Україні, так і за кордоном.
