Де бігає Харукі Муракамі і чому він всім про це розповідає

На карантині бігати поки що можна: тільки за умови, що не в парку чи сквері, не більш як по двоє, в масці і з паспортом. Ну або є ще варіант, не виходячи з дому, влаштувати собі пробіжку від балкона до кухні й назад, якщо немає бігової доріжки. Та звісно, що для поціновувачів філософії бігу такі обмеження поки будуть незручними, адже атмосфера місця, в якому біжиш, важить багато і додає до загального настрою. Тому залишається поки тільки читати книжки з невимовними описами доріжок, які наштовхують бігунів на цінні думки. Однією з таких книжок є «Про що я говорю, коли говорю про біг» Харукі Муракамі (Yakaboo Publishing, 2020, пер. Олександр Михельсон). Пропонуємо разом із письменником зануритися в цей невимовний стан, коли ти нарешті біжиш — без жодних перепон, заборон і кордонів.

Кауаї, Гаваї, США

Гавайський острів Кауаї, з опису пробіжок на якому Муракамі починає свою книгу, завдяки неабикому ландшафту (тропічні ліси, каньйони) слугувало місцем для фільмування не одного голлівудського фільму. «Пригоди Індіани Джонса», «Парк Юрського періоду», «Кінг Конг» – ось далеко не повний перелік кіношедеврів, де видніються обриси Кауаї. На Гаваях Муракамі бігає приблизно годину на день та шість днів на тиждень; цьому сприяє приємний клімат: достатньо тільки відчинити вікно, щоб впустити прохолодний вітерець, що вигідно відрізняться від міського розпеченого повітря. Ну як тут не бігати?)

Муракамі обожнює музику: мабуть, ви вже встигли побачити новину, де він виклав  мережу цілий свій плейліст. Тому не дивно, що бігає він часто у навушниках в супроводі прекрасної музики. Для таких краєвидів письменник обрав два позитивні альбоми американського рок-гурту 60-их Lovin’ Spoonful.

Про що ж іще можна думати, коли біжиш посеред такої казки? Муракамі згадує себе у минулому і віднаходить ниточку, яка пов’язує ті часи з сьогоденням, — це лише він сам, такий, який є: «Я тут і зараз, на північному узбережжі Кауаї. Часом, думаючи про життя, я почуваюся шматком деревини, викинутим хвилею на берег. Поки я бігав, пасати, що віяли зі сторони маяка, куйовдили листя евкаліптів над моєю головою».

Кембридж, Массачусетс, США

В Кембриджі найбільш примітною є Чарльз-ривер, мекка для веслувальників, з якими Муракамі наввипередки змагається. Це місто є батьківщиною найдавнішого щорічного марафону — Бостонського. Любителі побігати, до речі, мали би зібратися на нього 20 квітня, однак ще встигнуть туди потрапити, адже дату перенесли на 14 вересня.

У старенькому плеєрі для міні-дисків Муракамі вмикає Red Hot Chili Peppers, Gorillaz, Beck, Creedence Clearwater Revival чи The Beach Boys — і вперед по людних бігових доріжках, уздовж берега річки, оминаючи вже вивчені тріщинки в дорожньому покритті.

Забіг від Афін до Марафона

1983 рік. Муракамі вдається до авантюри: а чому б не пробігти з Афін до Марафона, у зворотному боці до історичного маршруту посильного з новинами. Через неабияку спеку письменник стартував ще потемки. 5:30, Афіни, греки поступово збираються на роботу, здивовано озираючись на несподіваного вранішнього бігуна, трафік все пожвавлюється, здіймається сильний вітер, хочеться пити щохвилини, а краще може холодного пива, оливкові сади, знемога, аж ось і він — довгоочікуваний фініш, в який важко спершу повірити. Випадковий зустрічний, який почув про цю подолану дистанцію, подарував Муракамі невеличкий букетик квітів.

Того року кожен сингл Duran Duran та Hall and Oates, як стверджує Харукі, ставали хітом. Тож хоч під час марафонського забігу він і не слухав музику, а все ж атмосфера тоді була така, як у цих мелодіях:

Біг - як письменництво

«Більшість звичайних бігунів понад усе мотивує особиста ціль, а саме — час, за який вони хочуть подолати певну дистанцію… Те саме можна сказати про мою професію. У роботі письменника, наскільки я розумію, не буває ані перемоги, ані поразки. Можливо, для публіки кількісні показники на кшталт накладів книжок або ж відзнаки і схвалення критиків свідчать про досягнення у письменництві, але насправді все це не має значення. Основне питання полягає в тому, чи відповідає письмо внутрішнім стандартам письменника, які він встановлює сам для себе».

Муракамі постійно проводить паралелі між бігом та письменницькою діяльністю, а також розповідає про те, як поєднує ці два інтереси, що окреслюють все його життя. Так в письменництві він отримує почуття самотності, до якої в багатьох сферах свого життя прагне, однак коли самотність перетворюється на ізольованість і фрустрацію, – він біжить. Біг замінив Харукі цигарки: спочатку, коли він інтенсивно писав, багато курив, але потім, поглянувши на свої жовті пальці, вирішив, що бігати таки краще. До того ж, біг вивільняє голову від зайвих думок.

Однак, навіть написавши про біг цілу книжку, Муракамі лукаво зізнається десь на її середині, що ніколи нікому б не порекомендував займатися бігом. Чому? «Нехай кожен спробує сам… Ніхто й ніколи не заохочував мене стати письменником, навпаки — від цієї ідеї здебільшого відраджували. Я сам цього хотів — і здійснив своє бажання. Так само ніхто не стане бігуном тільки тому, що хтось дасть йому таку пораду. Люди зазвичай бігають, бо хочуть цього».