Книги відомого японського письменника Харукі Муракамі миттєво стають бестселерами, та сам автор воліє залишатися в тіні і не любить славу. Цьогоріч він, зокрема, відмовився від номінації на альтернативну Нобелівську премію. Коли він зустрічає своїх читачів на вулиці, то щиро дивується їхній увазі до своєї персони. Деякі давні прихильники творчості автора змогли вперше почути його голос лиш нещодавно — цього літа Муракамі випробував себе у ролі діджея на токійському радіо. Який він, цей таємничий письменник, що не любить популярність і в свої 69 років досі може пробігти цілий марафон, — розповідаємо найцікавіше з інтерв’ю письменника виданню The Guardian.
Я всього лиш письменник. Дивуюся, коли люди зупиняють мене на вулиці. Я ж проста людина. Дійсно не розумію, чому зі мною так хочуть поговорити.
Важко сказати, чи Муракамі дійсно такий сором’язливий. Радше він просто намагається сприймати свою славу з позиції стороннього спостерігача, так само, як герої його романів, що поринають у цей глибокий стан споглядання світу.
Щодо своєї манери письма письменник має досить незвичну теорію, пов’язану з хаосом:
Я був популярний в Росії у 90-их, в часи переходу від СРСР. Тоді було цілковите сум'яття, а спантеличені люди люблять мої книжки. В Німеччині після падіння Берлінської стіни також була нерозбериха — і люди також читали мої книжки.
Якщо теорія правдива, то новий 14-ий роман Муракамі Killing Commendatore повинен стати популярним у США та Великобританії, де ситуація зараз не надто стабільна.
Частково припущення автора цілком обґрунтоване — в часи політичної кризи так приємно втекти в інший, паралельний, дивний світ.
Свою роль Муракамі вбачає не в тому, щоб аналізувати світ, а в тому, щоб помічати і фіксувати те, що відбувається.
Аналізувати — завдання "розумних людей". А письменникам не обов'язково бути розумними. Мене якось запитали, чому в одному з романів у мене з неба падає риба, що це означає. Та в мене немає на це відповіді. У мене просто була ідея, що щось має падати з неба. Тож я замислився: що ж це може бути? А потім сказав собі: Риба! Так, риба цілком підійде.
Для Муракамі письменництво — це, в першу чергу, зв’язок зі своєю підсвідомістю:
І знаєте, якщо мені в голову приходить риба, то може так і треба — це приходить глибоко з підсвідомості і єднає мене з читачами. Таким чином, у мене з ними з'являється секретне "підземне" місце зустрічі, у підсвідомості, де абсолютно нормально, щоб риба падала з неба. Це місце зустрічі значно важливіше за будь-який символізм.
Як Муракамі став письменником? Ця професія прийшла до нього не відразу. Спочатку він встиг розчарувати батьків, відмовившись від традиційної стабільної офісної роботи на користь відкриття власного джаз-клубу Peter Cat, названого так в честь тодішнього кота Харукі. Думка про те, що він міг би гіпотетично написати свій твір, прийшла до Харукі у цілком несподіваний момент — на трибуні під час бейсбольного матчу. Так у 1979 році з’явився перший роман письменника. Роман номінували на премію японського видання Gunzo. Коли Муракамі сповістили телефоном про номінацію, він спочатку ніяк не відреагував, поклав слухавку і пішов з дружиною на прогулянку. Лише після того, як вони по дорозі знайшли пораненого голуба, віднесли його до місцевого відділку поліції, щоб там йому надали допомогу, Муракамі поглянув на світ навколо і — за його словами — його осінило: він буде письменником, напише ще не один роман і буде більш-менш відомим.
Критики не відразу сприйняли автора, бо його стиль відрізнявся від традиційного:
Я був чорною овечкою японської літератури, мене називали занадто "американізованим". Та в мене випрацювався власний стиль, не японський, не американський — мій стиль. Мої твори для мене — мій власний реалізм. Мені дуже подобається Габріель Гарсіа Маркес; не думаю, що він вважав свої твори магічним реалізмом. Такою була для нього реальність. Мій стиль — це мої сонцезахисні окуляри: через ці скельця я осягаю світ.
У автора збереглися досить цікаві звички, також пов’язані з його прагненням поглянути на себе з боку: він любить читати власні книги в англійському перекладі.
На переклад моєї книги йде рік чи два. До цього моменту я вже забуваю, про що писав. Перегортаю сторінки з цікавістю: що ж буде далі? А потім мені телефонує перекладач, питає, чи сподобався переклад, і я кажу: «Така хороша історія! Мені сподобалося!»
На прохання дати коментар про сучасний політичний стан у тих же США, якими Муракамі захоплювався, він резюмує:
У 60-ті, коли я був підлітком, панувала епоха ідеалізму. Ми всі вірили, що світ стане краще, якщо ми постараємося. Зараз люди так не думають, і це прикро. Всі кажуть, що мої книги дивні, але за цією дивакуватістю повинна стояти ідея кращого світу. Перш ніж ми до такого світу дістанемося, треба пережити цю плутанину. Такий принцип я вкладаю в структуру своїх творів: треба пробратись крізь темряву, підземелля підсвідомого, перш ніж дістатися світла.
21 thoughts on “Харукі Муракамі: «У мене є секретне місце зустрічі з читачами»”