Залаштунки роботи культурного менеджера: інтерв’ю з Поліною Городиською

Поліна Городиська вже 12 років займається культурним менеджментом. За її плечима створення фестивалів, робота ГО «Українського літературного центру», кураторські програми на фестивалях, організація щорічного професійного конгресу Literature in Action, а віднедавна робота з літературними програмами в Українському інституті. 

Як вона створює проекти, допомагає розвиватися професійній спільноті та якою бачить свою роль у культурному менеджменті – читайте в інтерв’ю.

Розвиток спільноти – на першому місці

До думки, що потрібно розвивати професійну спільноту, я прийшла не одразу. «Український літературний центр» (далі – «Літцентр» – прим. ред.) створював низку різноманітних проектів, які могли відбуватися декілька разів на тиждень. Було багато комбінацій виступів, читань, експерименти з фото та відео, пластикою та музикою. На певному етапі я зрозуміла, що доречніше буде витрачати енергію на розвиток «екосистеми». Власне, завдяки цій діяльності мені вдалося побачити те, що можна покращувати.

Так через обговорення кола проблем почала формуватися візія. Вирішили зосередитися на гравцях культурного сектору, адже розвиток спільноти виглядав важливішим за проведення подій для широкого загалу.

Фокус №1: перекладачі

Взяти, до прикладу, роботу з перекладачами. Після певного періоду співпраці ти починаєш розуміти, які є проблеми в межах цієї спільноти. Аби не спиратися лише на власні уявлення і глянути на ситуацію ширше, «Літцентр» провів опитування. Це дослідження дало вихідну інформацію про те, яким є актуальний запит і проблеми українських перекладачів і перекладачок. Важливо також, що ми просили розповідати не лише про проблеми, а й про шляхи їх вирішення, у такий спосіб налаштовуючи на потенційну готовність самостійно щось змінювати. До слова, нещодавно завершилося свіже опитування, я вже частково аналізувала його. Спільнота загалом готова працювати над покращенням середовища, долучатися до розробки інструментів, тематичних проектів та підвищувати свою юридичну поінформованість.

Зазвичай у цих дослідженнях беруть участь найактивніші гравці сектору, тож результати можуть бути не зовсім релевантними, проте ми можемо сформувати загальну картину й відштовхуватися від неї. Після аналізу опитування ми розкладаємо дані, формуємо пріоритети й розробляємо стратегію дій, максимально наближену до запиту: від комунікації до інструментів, які потрібно застосовувати. Так з’явилася база перекладачів – Ukrainian Book Traslators Base.

Під час першого опитування ми з’ясували, що є гостра потреба в майданчику для спілкування й презентації своєї професійної діяльності, де перекладачів могли б знайти видавці та інші люди, які хочуть замовити їхні послуги. Спочатку проект мав бути значно масштабніший. Була розроблена концепція, презентація якої відбулася на Форумі видавців у 2017 році. Для того, аби зрозуміти, яким має бути функціонал платформи, до роботи над її розробкою ми запросили долучитися й самих перекладачів. У підсумку проект мав бути схожий на сервіс «Кабанчик» (онлайн-сервіс для пошуку виконавців побутових та бізнес-послуг – прим. ред.): зручний функціонал, є можливість поспілкуватися, рейтинги, зазначення попереднього досвіду, мінімальної ставки. Закладали туди й можливість пошуку за перекладеними книжками та індикатор, чи перекладач зараз вільний. Бюджет проекту складав приблизно 20 тисяч євро. Крім того, ми хотіли зробити його міжнародним.

Щоб знайти міжнародних партнерів, я написала близько 30 закордонним спілкам та асоціаціям перекладачів. Все було розписано: функції, внески, розподіл обов’язків, потенційні зони відповідальності. Ми також шукали інформацію щодо того, чи є схожі майданчики у світі, і таких проектів, більш-менш наближених, виявилося три. Один із них був схожий на дошку оголошень для агенцій перекладу, переважно технічного спрямування. Дві інших платформи застаріли технічно. Зрештою, ми вирішили трохи згорнути масштаби й зробили майданчик для перекладачів на базі порталу «Літцентр». 

Кожна з перекладацьких анкет проходить верифікацію, перевіряється правдивість інформації. Немає значення, чи є у людини досвід, проте якщо є перекладені книжки, це обов’язково позначається. Ключовим критерієм сортування анкет є мови, з яких і на які людина здійснює переклад. До прикладу, база налічує вже понад 120 перекладачів і перекладачок з англійської. І вона працює. Вже було кілька відгуків про те, що людина переклала свою першу книжку після того, як її знайшли в базі. 

Фокус №2: культурні менеджери

Конгрес «Література в дії» – це проект про спільноту та її компетенції. Найперший із них (у 2019 році відбувся вже п’ятий конгрес – прим. ред.) був спрямований на знайомство й консультації, усі інші вже були заточені під конкретні менеджерські навички. Так, на п’ятому конгресі ми приділили окрему увагу налагодженню та оптимізації процесів на всіх рівнях діяльності фестивалів і організацій. Говоримо про роботу з аудиторією й партнерами, про управління ризиками й комунікаційні стратегії, приділяємо окрему увагу теорії проектного менеджменту. Також намагаємося ознайомлювати з новими можливостями, розповідати про те, що ще не вийшло в публічне поле, проте корисне для розвитку спільноти. Наприклад, цьогоріч Український інститут книги презентував свою візію та розповідав, чим він може бути корисним для гравців сектору. Наші конгреси – це завжди можливість розвитку, а також майданчик для спілкування і взаємодії.

На кожен із конгресів з’їжджаються учасники приблизно з 20 міст. Уже після перших заходів виринали нові ініціативи, культурні менеджери з Черкас, Полтави, Запоріжжя, Вінниці чи Одеси знайомилися й розпочинали співпрацю. До програми конгресів ми також закладаємо нетворкінг, роботу в командах, аналітичні воркшопи, у межах яких люди розробляють майбутні спільні проекти або ж напрацьовують інноваційні рішення для оптимізації своїх заходів. Учасники обговорюють свої плани, актуальні проблеми, навчаються нового, шукають рішень, адже ми часто проходимо через одне й те саме. Це і допомагає, і надихає водночас.

Конгрес свідомо створювався як соціальний та некомерційний проект. Був запит – і це було визначальним фактором у нашій роботі. Над конгресом працюють лише дві особи – я і Галя Танай. Також на етапі організації долучаються партнери і волонтери. Відколи у нас з’явився ліміт кількості учасників, ми насамперед звертаємо увагу на мотивацію – це надважливо для ефективної роботи.

Події на Книжковому Арсеналі теж працюють на розвиток спільноти. Йдеться про ознайомлення із закордонними практиками, світовими тенденціями, обмін досвідом і кооперацію. Такі проекти допомагають підсилити, вдосконалити власну екосистему, поглянути на неї свіжим оком.

Фокус №3: кураторство

Книжковий Арсенал був професійним викликом та цікавим досвідом роботи у проектах такого масштабу (Поліна працювала кураторкою Міжнародної програми Книжкового Арсеналу з 2016 по 2019 рік – прим. ред.). Це причетність до спільної історії, звірка практик і цінностей, включення до великої команди однодумців. Фокусна тема добирається спільно всіма кураторами. Одразу після завершення чергового фестивалю ми формуємо пропозиції, збираємося й розмірковуємо, що саме опиниться в полі уваги Книжкового арсеналу наступного року. Важливо, аби вся команда поділяла це бачення. Формування фокус-теми й кураторських програм фестивалю – найзахопливіший але й найкоротший етап роботи. Після добору тем, їх концептуалізації, розробки програм і візії з їх наповнення запускаються усі технічні процеси. Далі йде рік фактично невидимої роботи: перемовин із сотнями видавництв, авторів, десятками посольств і закордонних інституцій, фандрайзингу, узгоджень райдерів, поселень, трансферів, програмної сітки, інших організаційних моментів. 

В усіх проектах вкрай важливим є чітке усвідомлення своєї ролі, позиції, функціоналу. У випадку з Міжнародною програмою Книжкового Арсеналу він виходив за суто кураторський у класичному розумінні цього терміну. Це й генерування ідеї, концепції, і робота із забезпечення реалізації, впровадження запланованого в життя. Генератор, коліщатко й мотор водночас. У цій історії так само важливим було розуміти мету – питання «навіщо» було ключовим. Чітке усвідомлення, на що ти витрачаєш свою енергію, чим можеш бути корисний, на що вплинути, що привнести й заради чого – чи не вихідне у формуванні власних й долученні до проектів інших інституцій.

Фокус №4: менеджмент

Немає невдач. Є досвід і невиправдані очікування (власні й ні). Так само як і є погана підготовка, неналагоджені процеси, непродумана архітектура проекту. Тоді те, що називаємо невдачею, буде лише логічним результатом. Важливо також усвідомлювати ризики. Адекватно оцінювати усі наявні і можливі, і завжди мати напоготові План B, C, D.

Коли зривається спікер, скасовують рейси, злітає техніка, не приходять люди, не довозять поліграфію і так далі – усе це може стати великим стресом, але й водночас хорошим досвідом. І що довше ти працюєш у культурному (чи будь-якому іншому) менеджменті, то швидше даєш із цим раду, перебудовуєш відповідно до нових обставин та й створюєш архітектуру наступних проектів із врахуванням імовірності таких ризиків.

Це трохи змінює погляд на звичні речі. Ідучи на зустріч, ти неодмінно оцінюєш локацію за певними критеріями. Місткість, освітлення, наявність проектора, близкість до метро. Погляд на поліграфію, кейтеринги, мерч, нові технології – ти усе приміряєш до своїх актуальних чи майбутніх проектів. У менеджерів теж є своя профдеформація.

Окрема історія – люди. Найважливіша й водночас найнепередбачуваніша складова. Коли працюєш у «спайці», команді, ви всі маєте бути свідомі того, як і для чого ви працюєте. Зі старту мають бути артикульовані цінності, візія. І вже далі ви виходите на конкретні завдання, розподіл функцій, процесів, конкретний інструментарій, технічні моменти. То все вже питання другого порядку. Але люди водночас є й однією з ключових зон ризику. І тут розмова може йти як про банальну некомпетентність, що загрожує розгортанню, існуванню проекту, так і про більш базові, але часто й важливіші категорії порядності, відповідальності, чесності, професійної етики. Ось тут, певно, обпікалася найбільше, але й досі вважаю, люди – це ключове. 

Фокус №5: інституційна робота

Робота в Українському інституті (далі – УІ – прим. ред.) для мене новий досвід. І чи не перше, із чим стикаєшся в державній інституції – великі обсяги паперової роботи. Коли ти дієш як самостійна одиниця, або ж як громадська організація, ти маєш більшу гнучкість у діяльності, плануванні, підзвітності. Зокрема й документообіг відбувається за значно простішими схемами. Стоси паперів (як же я мрію про впровадження електронного документообігу!), закупівельні й переговорні процедури, накази, положення, звіти і службові записки мені буквально снились. Правда снились. Творча й аналітична складові (аналіз сектору, розробка програм, концепцій, секторальних стратегій на наступні роки) складає відсотків 10%. Все інше – це менеджерська, логістична, комунікаційна компоненти, а також папірці, робота з якими забирає чи не 60% часу.

Мова також і про нові масштаби проектів, а, відповідно, про нові виклики і ще більшу відповідальність. У випадку з УІ йдеться про культурну дипломатію, розвиток культурних зв’язків між Україною та іншими країнами, підсилення суб’єктності, зміцнення ролі України в глобальній культурній екосистемі. Потреба в інституції такого типу вже давно назріла. Частково цей функціонал в літературному секторі кілька років тому взяв на себе Український інститут книги. До появи обох інституцій були радше точкові зусилля поодиноких гравців сектору, видавців, організацій та фестивалів. Сьогодні на рівні державної установи це можна робити більш скоординовано, стало й ефективно. Інституція тільки розбудовується, але далі неодмінно буде.

(Visited 255 times, 1 visits today)