Усі ви, напевно, знаєте відомий вислів про те, що «хороший хлопець — це не професія». Вислів досить справедливий, проте є чимало історій, які доводять: щирість, людяність і відданість дійсно важливі. Кожен із людей, про яких ідеться у книжці «Хороші хлопці. 50 героїв, що змінили світ добротою», є тим, на кого хочеться рівнятись. І не тому, що хтось із них популярний співак чи футболіст, багатий чи відомий. А тому, що ці люди за будь-яких обставин залишаються людьми. Дрібниця, але ж яка вагома, особливо в сучасному світі.
Роб Кемп і Пол Блоу розповідають історії 50 таких хлопців. Знаменитості, які анонімно жертвують величезні суми на благодійність. Президенти, які чесно роблять свою роботу, допомагаючи іншим, а після закінчення президентського терміну повертаються жити на власну ферму. Прості люди, які своїми сміливими вчинками змінюють суспільство, а потім потерпають через тиск влади, проте не відмовляються від своїх переконань.
Автори справедливо наголошують, що у хлопцях звикли в першу чергу цінувати силу, успішність, харизматичність, і аж ніяк не доброту. Це повністю зворотна ситуація до стереотипів щодо дівчат — вони «мають бути» гарними, стрункими, люблячими тощо. Ярлики, якими до 21 століття були обвішані абсолютно всі (а ще раніше за невідповідність могли не те що осудити, а і на кіл посадити).
Так, зараз ситуація дещо змінюється, та якщо ярлики з дівчат багато в чому вже зняті (або у процесі), то з хлопцями ситуація складніша. Тут слова «потрібно» та «мусиш» лунають аж занадто голосно, причому хлопці й самі не впевнені, що вони справді можуть робити те, що бажають, а не те, що потрібно.
Але змінювати світ можна і без меча. І без власного літака. І без зовнішності Бреда Пітта. І навіть без багатих батьків. Єдине, що потрібно, — це внутрішній стержень. Це те, що ми не бачимо, але відчуваємо (як любов, ага). І в цій книзі зібрані маленькі історії великих людей, у яких є (або був) внутрішній стержень.
Генеральному секретарю ООН Пан Гі Муну навіть докоряють за нібито черезмірну доброту, що не притаманна лідеру такої великої організації. Що робить Пан Гі Мун? Чи слухає він інших? Ні. Він залишається чуйним до проблем усіх країн і водночас поєднує тих, хто не може помиритись. Людина, яка робить великі справи.
Джонас Солк зростав у бідних кварталах Нью-Йорка. Він міг стати одним із грабіжників або загинути від вірусів, які «косили» бідні родини. Що робить Джонас Солк? Чи обирає долю, яку обрали 99% його оточення? Ні. Джонас став вченим і врятував людство від поліомієліту, винайшовши вакцину і випробувавши її на собі.
Уроженеця Сумщини Антона Макаренка ЮНЕСКО назвала одним із чотирьох педагогів, які найбільше вплинули на розвиток освіти у 20 столітті. Він очолив колонію для неповнолітніх, де перебували хулігани та безхатьки, і розробив методику виховання, яка прославилась на весь світ. Радянській владі це не сподобалось, вона проти нього боролась. Що зробив Макаренко? Відмовився від роботи? Ні, він не прогнувся і продовжив займатись своєю справою: написав книгу «Педагогічна поема» і надалі перевиховував складних підлітків.
І ще історії 47 людей, які роблять або робили речі, завдяки яким про них пам’ятатимуть цілі покоління. Це не герої нашого часу. Це герої усіх часів. Окремо приємно було побачити тут українців. Так, це адаптація під українського читача, і в оригінальній версії їх немає, але цей крок вважаю доречним і вдалим.
Давайте будемо трішки добрішими. А в моменти, коли зовсім важко стриматись, згадуйте про пакистанського хлопчину Ікбала Масиха, який з 4 років важко працював на килимовій фабриці, а після втечі звідти став боротись проти примусової дитячої праці. Ікбал допоміг більш ніж 3000 дітей звільнитись від рабства, поки його не вбили у 12 років.