Юлія Сінькевич – генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю, член Наглядової ради Української кіноакадемії. Спеціально для блогу Yakaboo Юлія розповіла про 7 своїх улюблених книг.
Найбільше читаю в літаках, адже постійно буваю у відрядженнях. Читаю книги і в телефоні, і у друкованому вигляді. За кількістю книг не женусь. Іноді, найчастіше під час відпустки, можу прочитати і 4-5 за місяць. А іноді, коли по роботі дивлюсь особливо багато фільмів, то за місяць можу не прочитати жодної. Останнім часом читаю багато публіцистики, біографій, навчальної літератури, люблю також інтелектуальні романи.
Марина Абрамович – унікальна особистість. Щоб зрозуміти її мистецтво глибше, варто дізнатись про життя цієї сербської мисткині від першої особи. В її мемуарах є місце не лише цікавим подробицям та гумору, але і власне перформансу. Ніколи не зрозумієш, де реальність, а де її містифікація.
Мені до вподоби, як Донна Тарт розповідає історію головного героя Тео Декера. Весь сюжет рухає витвір мистецтва – рідкісна картина Карела Фабріціуса. Завдяки їй автор тримає читача в постійній напрузі. Недарма у роману стільки премій, в тому числі Пулітцерівська. До речі, цікаво спостерігати, як один витвір мистецтва – картина – наштовхнув на створення іншого твору – книги. Попереду і третій – фільм.
Ми знаємо багато чоловічих імен серед геніальних художників, музикантів, режисерів, письменників. Та чи так само багато ми пригадаємо жінок в історії мистецтва? Історично вони майже не мали місця у великому мистецькому каноні. Американська дослідниця історії мистецтва Бріджит Квінн розповідає про 15 жінок, які творили в найрізноманітніші періоди – від XVII століття і дотепер. Кожна з них, безумовно, надихає.
Я багато читаю про Лесю Українку: її листи, біографію, спогади – все, що вдається знайти, адже наразі працюю як продюсер над створенням біографічного фільму про цю геніальну жінку. Книга Оксани Забужко дає розуміння того, яке місце видатна українська письменниця посідала в контексті світової літератури. «Notre Dame d’Ukraine» розшифровує закладені в творах Лесі Українки коди, дає кардинально іншу перспективу та погляд на її життя.
Це невимовно гарне видання, зроблене з величезною любов’ю до своєї культури. До речі, може стати чудовим подарунком чи настільною книгою. Витинання, тиснення золотом, друк на прозорій та напівпрозорій основі, ефекти об’ємності – таке видання просто не хочеться випускати з рук.
Один із найвідоміших сучасних британських художників доступно та з характерним гумором розповідає про світ мистецтва і стверджує, що мистецтво під силу зрозуміти й оцінити кожному. На сторінках книги можна дізнатись про галереї, кураторів, їхні роботи та про стосунки «художник-куратор-агент». До речі, у виданні є багато іронічних ілюстрацій, які створив автор.
Умберто Еко – це вже класика, але вона актуальна завжди. Разом з французьким романістом та сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром італійський семіотик відстоює старі та нові книги. Автори використовують ерудицію та дотепність, переходять від серйозних тем до історичних анекдотів. Утім, це і своєрідне зізнання в коханні до книжок. І, як писав Жан-Клод Кар’єр, «мета не в тому, щоб подивитися у що б то не стало, або прочитати у що б то не стало, а в тому, аби знати, що з цим робити і як отримати з цього їжу для роздумів, якої вистачило б надовго».
13 thoughts on “Що читає генпродюсерка Одеського кінофестивалю”