Що читає команда луцького літфесту «Фронтера»

4-6 жовтня у Луцьку відбудеться ІІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Фокус-тема цьогорічної «Фронтери» – «Розмова з Іншим». Усі події об’єднуватиме пошук відповідей на питання: як відкритися до спілкування, зрозуміти інші культурні форми, сенси й досвід, прийняти іншого та встановити мости чи, навпаки, провести чітку лінію розмежування.

Ми розпитали команду фестивалю про їхні читацькі вподобання.

Елла Яцута
Директорка фестивалю «Фронтера»

Іван Малкович збірка «Все поруч» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)

Знайомство з Іваном Малковичем відбулося для мене у далекому 2002. Тоді до спраглих яскравої книжки дитячих рук потрапили 7 маленьких історій про Джека, який збудував собі хатку, Робін-Бобін, Снігову королеву, Роззяву, який «замість капелюха натягнув відро на вуха» й інших. 

А друге вже свідоме знайомство відбулося на першому курсі університету. Я твердо вирішила стати видавцем (тепер видавчинею) і рушила слухати Малковича, щойно він із виступом приїхав до Луцька. 

Але я побачила не просто директора видавництва. Я вперше почула Малковича-поета і його «Ягнола на плечі», почула, як він говорив про Україну і як розповідав про книги. Певно, в той момент загорівся вогник, який палає і досі, змушуючи знову й знову організовувати літературні події, пробувати свої сили у видавничій сфері і, попри все, доносити людям, як глибоко може торкати книга. 

Після зустрічі з Іваном Малковичем дала собі слово, що з обраного напрямку не зійду. Можливо, це видається по-дитячому наївною історією, але тільки такі моменти є ось тими «відправними» пунктами чи знаками долі (якщо вам так більше подобається), яких хтось чекає усе життя. 

Іван Малкович читатиме свої вірші під час фестивалю «Фронтера», і я дуже сподіваюсь, що серед сотень глядачів знайдеться сімнадцятирічна дівчина чи хлопець, які підуть з підписаною книжкою додому і знатимуть, що їм робити наступного ранку. 

Серце огортає легкий сум і десь під серцем щемить, коли згадую цю книгу. Подібне відчуття ми часом супроводжуємо відстороненою напівусмішкою. Уявіть собі загублене в горах Кавказу село, де живуть кількадесят вже зовсім літніх людей, серед яких наймолодшим трохи більше 60-ти років. Вони спокійні, готові до своєї долі, потихеньку забувають про радощі життя, як світ навколо забуває про них. Немає доріг, немає цивілізації, вони живуть, аби доживати. Так здавалося б на перший погляд. Але авторка бере читача за руку і заводить до кожної хати, розповідає історію кожної сім’ї. Вона розповідає так атмосферно, що відчуваєш аромат жасмину біля хати, полину, фруктів. І згодом можеш забути описи й загубитися в перерахованих іменах і родах, але не забути настрою книги і її кольорів. І, звісно, навіть у забутих селах, жителі якого умиротворено готуються до смерті, є місце для дива, радості і любові. Бо життя для нас завжди приберігає дещицю дива, радості і любові. Часом їх варто почати шукати у ось таких історіях. 

У цьому романі прекрасно все: атмосфера, стиль Срджана Валяревича і переклад Андрія Любки. Автор описує один місяць із «богемного» життя письменника: розкішна вілла-резиденція біля найкрасивішого італійського озера, дорогий алкоголь, смачні страви і звабливі жінки. Головний герой впивається красою життя. Але між рядками цієї безумовно гарної картинки читач виловлює відгомін війни в Югославії, яка в дев’яностих трясла країну. Рідну країну письменника. І роман, в якому не йдеться про війну, так болісно розкриває її присутність в житті чоловіка. І читаючи книгу, мріючи опинитися біля того прекрасного озера з келихом червоного в руках, варто задуматися, чи та війна справді його відпустила.

fАнна_Луцюк

Анна Луцюк
Кураторка програми фестивалю «Фронтера»

Зазвичай купую ті книжки, до яких планую повертатися, багаторазові. Зазвичай накопичую, але не перечитую. Поки що. Але є історія, з якою ми давно разом. Це «непрОсті». У 20 я нічого не зрозуміла. У 30 — щоразу знаходжу  нові сенси, впізнаю людей та сюжети, які, якимось чином, потрапили зі сторінок в об’ємний світ. Мені здається, що нема жодної вигаданої історії, всі вони списані з минулого чи майбутнього, зі знайомих чи незнайомих, але точно реальних (хоча інколи химерних) світів. Добра література, на мою думку, як і подорож у Прохаська «не знає, що з нею може статися, не може знати своїх справжніх причин і наслідків».

Автобіографія художниці Марини Абрамович —  історія про силу і віддачу до останньої краплі. В особливі часи мені хочеться вкотре проживати цю книжку. Її перфомансам притаманні лаконічність і нашарування смислів, що не стираються роками. Цікаво спостерігати за трансформацією творчості: від початку, коли роботи були голосні, скандальні, епатажні і до недавніх, коли в центрі лише мовчання.

У книжці стільки химерно-неймовірних досвідів, пошуку, одкровень і любові, що хочеться завчити і не ухилятися від своїх.

Одна з її головних робіт — перформанс «Митець присутній», що тривав 3 місяці. Абрамович кожного дня сідала в галереї на стілець і нерухомо, аж до закриття, вдивлялася в очі людей, що сідали навпроти.

«Спершу ви годинами чекаєте, аби сісти навпроти мене. Тепер ви сіли навпроти мене. На вас дивляться інші. Вас фотографують і знімають на камеру. Ви під моїм поглядом. Немає куди втекти, тільки углиб себе. І ось це — найважливіше. У нас стільки болю, що ми завжди намагаємося заховати його глибше».

Зараз я зроблю камінг-аут: культурні менеджери майже не читають, цілодобово оточені книжками й авторами, але не мають часу на вдумливе і спокійне читання у своє задоволення. Але, хоча проза у передфестивальну пору трохи осторонь, щодня  знаходжу хвилинку на вірші.  Мабуть, знайдеться до сотні важливих для мене поетів. Останні тижні це Катерина Калитко. Її вірші завжди читаю дозовано і по кілька разів кожен. Важкі, як осінні тумани, і водночас світло-молочні. Щоб не розмокнути, не розкиснути — одягаю дощовик. Поезія Калитко взаємопов’язана з її перекладами із балканської літератури — за атмосферою, енергією, за станами, в які занурює. То тексти для витривалих і сміливих, яким вистачає сили співпереживати і відчувати «металевий запах зброї вночі».

Анна Єкименко-Поліщук
PR-менеджерка фестивалю «Фронтера»

Озрен Кебо «Сараєво для початківців» (Дискурсус, 2017, пер. Катерина Калитко)

Для мене ця книга була однією з найсильніших та найскладніших. Тут кожне слово ніби постріл. Автор знайомить нас з своїм містом, у яке завітала війна. Кожна замальовка – дуже коротка, але після неї хочеться закрити книгу і вдихнути повітря, адже його бракує.

Найгірше те, що історія дійсно циклічна. І для тих, хто ближче знайомий з початком бойових дій на Сході України ця книга відгукнеться ще більше. Ніби фантомний біль, який наздогнав нас, хоча мав би попередити. Я кілька разів перечитувала книгу й щоразу відчувала сильні почуття: болю, страху та захвату від стилю Кебо. До того ж, книгу переклала Катерина Калитко, а це теж хороший знак якості.

Я вважаю, що в Олександра Бойченка можна читати навіть пробіли та розділові знаки. Його тексти – це якесь унікальне явище в сучасній літературі, чи то пак, публіцистиці, адже колонки доволі міжжанрові. Автор у своїх текстах дуже відвертий і це дійсно тебе «купляє», адже коли читаєш історію про кума, чи студента, або ж доньку у дитсадку, то мимоволі уявляєш усе це, або ж одразу пригадуєш схожі історії. Однак усі ці буденні «казуси» він підводить під філософські роздуми та аналіз ситуації у країні.

Завжди раджу його книги тим, хто не знає з чого розпочати своє «знайомство» з сучасними авторами. Адже тут ідеальне усе: відмінний гумор, іронія, розповідь та коротка форма.

Багато хто вважає, що фентезі – несерйозний жанр, але якщо ви уважно прочитаєте хороші романи, то зрозумієте, що «творення світу» – це неймовірно кропітка робота. До того ж, часом хочеться відпочити з книгою й дійсно поринути у зовсім іншу реальність. Саме тому я невтомно рекомендую усі книги Наталії Матолінець. Артефакти – це друга книга трилогії, тому варто таки почати з «Варти у грі», однак саме ця мені найбільше сподобалася, а тому рекомендую.

Знаєте, дуже складно написати роман так, аби твої герої були «живими». Щоб читач потім хотів придумувати фанфіки або обговорювати характери персонажів. Більше того, коли про героїв говорять, як про живих, реальних людей – це дійсно майстерність. І Наталі вдалося втілити усе це у «Варті». Впевнена, що про цю письменницю ми точно почуємо у майбутньому.

Марина Лимаренко
СММниця фестивалю «Фронтера»

Як на мене, одна із найкращих книг Кідрука. Глибоко соціальна, щемка, захоплює з перших сторінок. Лист одного з героїв своєму батьку – той момент в книзі, коли я змушена була її просто закрити й відкласти хвилин на 15, аби вгамувати власні емоції. Хто читав, зрозуміє, про що йдеться. 

Виснажлива, але неймовірно захоплива й емоційна історія. Переживання за героїв переповнюють тебе, змушують задуматися над справді важливими речами в житті. Однозначно варта того, щоб її прочитав кожен!

Проста, щира й щемка історія про двох дітваків 90-их. Сергію Мартинюку вдалося правдиво передати атмосферу тих часів. Я співпереживала героям так, ніби сама з ними скиталася їхніми шляхами. Це книга про дружбу, про справжнє та вічні цінності. Вкінці вона вас ой як здивує! 

Віталіна Макарик
Кураторка молодіжної програми фестивалю «Фронтера»

Про молодіжні ТОПчики і мастріди можу говорити годинами і писати багато тексту. Але зараз обмежуся лише трьома особливо дорогими і цікавими для мене книжками. 

Одна з найсвітліших і найщиріших історій ever, в якій йдеться про серйозні речі і проблеми, написана у формі листів. Їх пише Чарлі, головний герой роману, хлопець, який щойно перейшов до старшої школи і почувається загубленим і самотнім. Але незабаром у нього з’являться друзі, які проведуть його у світ дорослішання. Підліткових тем і проблем перехідного віку в цій книзі більш ніж достатньо. Тут і про кохання, і про перший секс. Тут і про випивку, і про «травичку», і про те, що декому ЛСДшні «тріпи» протипоказані, тож ліпше не ризикувати. Але підлітки з цієї книжки – не «важкі діти», а звичайна собі молодь, яка експериментує зі своїм внутрішнім світом, з речовинами і з любов’ю. Але крім цього слухає музику, читає книжки, дивиться арт-хаусні фільми і мріє про університетське майбутнє. Читати цю книжку варто тим, хто цінує щирість, має проблеми, пов’язані з дорослішанням, почувається самотнім і не-таким серед однолітків. 

Одна з перших прочитаних уже в дорослому віці підліткових книжок, завдяки якій я полюбила сучасний young adult. Тут немає аж надто важких тем чи супервідвертих сцен, зате є чудова історія про дорослішання однієї не дуже популярної дівчинки. Про її закоханості, дружбу, проблеми з самооцінкою і в сім’ї, про дилеми, які доводиться повсякчас вирішувати, і мрії, які треба обирати і відстоювати. «Маргаритко, моя квітко» – це книжка, з якою варто дорослішати, змінюватися і рости. Читаючи її, ти наче розмовляєш з близькою подругою, яка розповідає про свої помилки і переживання і дає неабияку підтримку.  

Для  мене ця книжка – приклад того, як яскраво, стильно, гостро і сучасно писати для (і про) підлітків. «Щоденник Лоли» починається як приквел до першого сезону суперпопулярного українського серіалу «Школа» і розповідає про життя його головної героїні Лоліти Гавриленко до того, як у їхню школу прийшли Ніка, Катерина Анатоліївна, Алекс і закрутилося оце все, що ми бачимо на екрані, але далі записи йдуть паралельно до подій, що відбуваються у серіалі. І розповідають усю правду про те, чого не показали глядачам і про що дізнатися є унікальний шанс у читачів. Ольга Купріян настільки круто зуміла вжитися в образ Лоли, що написала цей щоденник її словами та її емоціями і розкрила справжні мотиви деяких вчинків екранної героїні. Не дарма на презентаціях книжки до письменниці вишиковується довга черга як фанатів серіалу, так і любителів підліткової літератури, охочих отримати автографи. До слова, Ольга Купріян – одна з гостей фестивалю «Фронтера», тож у наших відвідувачів буде нагода ближче познайомитися із нею і поговорити про «Щоденник Лоли» і не тільки. 

Іра Вітюк
Кураторка польської програми фестивалю «Фронтера»

Хороших книг багато. Вони належать до зовсім різних жанрів, мають різні стилі і написані для різних читачів. Спробую розказати про кілька особливо важливих, які мені пощастило прочитати. 

Її несправедливо рідко згадують, говорячи про цього нобелівського лауреата. Ліричний герой твору веде діалог зі своїм власним досвідом, при цьому він підважує істини про людські взаємини або ж уявлення про хороше та погане. Ця книга хороша для знайомства з течією екзистенціалізму в літературі.  

Він був британським неврологом з великим письменницьким талантом і щирим бажанням допомагати своїм пацієнтам. На основі його книги «Пробудження» був знятий однойменний фільм, який надовго закріпився в списку найкращих драм. Життя Сакса не було нудним, але в цій книзі мене більше зачарували не цікаві факти чи історії, а ставлення до все нових і нових викликів. В цій людині було стільки добра і віри в людей, що це важко осягнути. Якщо стало сумно через недосконалість людства, то треба терміново почитати саме цю книгу! 

Це не офіційна назва романів Анджея Сапковського, про якого всі знають завдяки Відьмаку. Ця сага прекрасне історичне фентезі про війни гуситів, Європу у темному Середньовіччі, сили природи і магію. Щоб насолодитися трилогією по-справжньому, бажано знати польську, чеську, латинську, трішки українську та німецьку мови, адже автор використовує їх всіх одночасно і не дає перекладу. Раджу читати і перечитувати для вловлення численних жартів, аналогій та звичайних сенсів, чим і сама колись займуся.  

(Visited 371 times, 1 visits today)