Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019?

Ми розпитали у книжкових експертів, яка книжка, на їхню думку, стала найважливішою у 2019 році. І ось що вони обрали:

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Тетяна Трофименко, літературна критикиня, авторка книжки «Околітературне»

Від самої весни я старанно повторюю, що найкращі книжки цьогоріч написали дві авторки – Шиян і Карпа, Карпа і Шиян. Станом на грудень моя думка не змінилася. 2019 – це взагалі рік жіночих текстів. Скажімо, «Клавка» Марини Гримич уже здобула відзнаку Форуму видавців, а «Доця» Тамари Горіха з короткого списку Книги року ВВС має всі шанси на перемогу. Та все ж за стилем і кутом бачення проблем мені найбільше імпонують романи «За спиною» та «Добрі новини з Аральського моря». Це сильні й актуальні тексти, які говорять мовою сучасної людини (насамперед жінки) про важливі для неї речі. Українська література назагал схильна до мелодраматизму, використання прямолінійних ходів, патетичного стилю та категоричних опозицій. Цього немає у згаданих книжках, натомість є велика увага до внутрішнього світу героїв, усвідомлене бачення політичних і культурних контекстів, відвертість і гумор. Важливі і цікаві – отак би я сказала про книжки Шиян і Карпи.

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Світлана Привалова, програмна директорка Litosvita: центр літературної освіти, модераторка Книжкового клубу Верховної Ради

Щиро хочеться привітати українських читачів з тим, що за рік не встигаєш прочитати всі книжки, які з’являються на книжковому ринку і мають тавро «made in Ukraine». Але серед цього потоку є кілька речей, які допомагають звернути увагу на ті чи ті назви: корисний гештег #переписмихеда від Олександра Михеда, прекрасна рубрика вихідного дня Андрія Любки «а що читаєте ви?», мотивуючий звіт Макса Кідрука прочитане у вересні/жовтні/листопаді, і звичні офлайн-форми – ярмарки, фестивалі, події, презентації і власне стаціонар – книгарня. 

На цей момент мені імпонує децентралізація в літературі: кожному місту по роману про місто. Мали змогу почитати цьогоріч про Черкаси Артема Чеха у «Район “Д”», про Рівне Макса Кідрука у «Доки світло не згасне назавжди». І книгу, яку хочу наголосити у такому переліку і назвати знаковою у 2019 – учасницю короткого списку Книги року ВВС*, «Доця» Тамари Горіха Зерня. 

Це роман про Донецьк. Донецьк, у якому я ніколи не була, і про який знаю лише з віршів Володимира Сосюри, Василя Стуса, Сергія Жадана, з новин і переоповідок колег, друзів, студентів. 

Текст «Доці» важливий і знаковий, бо живучи навіть у поточний момент, важко зрозуміти, яким чином події склалися так, що українське місто стало окремою державою, а з цим українськомовним романом пояснення знаходять свої контури. Залишаючись з ситуацією 2014 року в периметрі роману сам на сам, відчувала себе як персонаж роману Ремарка «На західному фронті без змін». Нагадаю, перша світова війна була окопною, бійці не бачили ворога очі в очі. І ось коли в окоп до одного з героїв падає ворог-француз, йому доводиться вперше прицільно зрозуміти, що у цього протистояння є лице і серце. Вибір за тобою: або ти, або тебе.

Роман «Доця» працює в лобову, через найінтимніші імпульси душі, у ньому все гранично відверто щодо політичних позицій (укропи або наши мальчікі) і становлення взаємин між людьми. Він фіксує історичний злам і червоним пунктиром наводить українські кордони до і під час подій на Сході, ловить з повітря слова, які, сподіваюсь, скоро забудуться, але які були легалізовані саме у цей період. (Свідомо словник цей не озвучую, щоб не дати їм прописку на майбутнє). 

Кілька слів про героїню ту, яка Доця, яка занадто худа, яка так і не навчилась ладнати з чоловіками, але яку чоловіки слухали. Вона намальована як у бойовику, але в таких питаннях пафос – це найменша річ, якої я боюсь. 

Роман лишає опік для вразливих читачів особливо, а це може применшувати його художню цінність. І скоріше за все так і є. 

Українська література уже викристалізувала героїв, персонажів, які живуть на війні і які беруть в ній участь, бо відмежуватися від телевізора і подій, живучи на лінії розмежування, неможливо. Воєнні події та їхня терапія у культурному дискурсі (вистава «Війна» у театрі Франка, «Ласкаво просимо до пекла» у Молодому театрі, «Сірі бджоли» у театрі на Подолі) штовхають займати політичну позицію, озвучувати її, розуміти, яка сторона твоя. Питання до сих пір звучить і дискутується, а книжка мотивує його прожити знову: що таке українська держава і з кого чи чого вона постає? Головне зорієнтуватися вчасно, як у виборі книжок.

*написано до оголошення результатів Книги року BBC

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Альона Іванова, блогерка, засновниця проєкту Світло

Мабуть, цього року мені хотілося б відзначити переклад Джордана Пітерсона «12 правил життя. Як перемогти хаос». З деяких причин. Мені здається давно книжка не об’єднувала навколо себе стільки різних читацьких кіл. З одного боку, це нон-фікшн від серйозного автора, написаний простою мовою. Тут тобі і мислитель, і прості істини. Пам’ятаю, що книгу обговорювали на кожному розі. У всякому разі, на кожному розі моїх маршрутів. І чекали, майже як «Бесконечную шутку»*.

Потім швидкість перекладу і якість поліграфії. Ми вже перекладаємо швидко, можливо навіть не з російської, а з мови оригіналу. Красива обкладинка, доступна ціна. Якщо винести за дужки тони зайвої води, які, на мою думку, налив автор, то це видання – символ розвитку книжкового ринку цього року. Було б непогано, якби вона замінила в рейтингах продажів «Мистецтво забивати на все».

*роман Девіда Фостера Воллеса

терен тетяна

Тетяна Терен, виконавча директорка PEN Ukraine, журналістка, авторка проєкту «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» у 3-х книгах

фото — Ольга Даниленко

Книжкою, до якої я найбільше поверталася в думках, з якою найдовше внутрішньо погоджувалася і сперечалася, яка повсякчас нагадувала про себе подіями і знаками в нашій навколишній дійсності, став для мене роман Гаськи Шиян «За спиною». 

Ще один твір про нашу війну, щоправда, оповідь у ньому ведеться не від імені людини на передовій чи в «сірій зоні», а від імені дівчини, коханий якої отримує повістку і йде в армію. Це був його вибір, але чи її? Ми часто забуваємо, що війна – не лише на фронті: Гасьці Шиян вдається показати, як вона проникає в життя всіх без винятку – хтось їй протистоїть, хтось намагається не помічати. Зрештою, головна героїня «За спиною» проходить обидва ці етапи у своїх стосунках з війною – від намагання стати частиною волонтерського руху до спроби втекти від війни в нормальне щасливе життя, в якому ніхто нікому нічого не винен. Але ця спроба закінчується катастрофою, бо війна в Україні – це лиш пазл куди масштабніших світових трансформацій, тому ніколи не знаєш, де вона нагадає про себе. 

Героїня Гаськи – далеко не позитивний персонаж, і це теж її вирізняє з-поміж інших, часто шаблонних, героїв романів чи фільмів про українську війну. Таким само нешаблонним вона зображує й українське щоденне життя, в якому є багато прикладів самовідданості й жертовності, а водночас – абсурдності, бруду, несмаку і нав’язаних суспільством стереотипів щодо того, якою має бути жінка і чого вона повинна прагнути.

Хочеться ще відзначити особливу «монтажну» стилістику цього роману. В окремих сценах Гаська Шиян заглиблюється в момент тут-і-тепер, показує нам крупні плани – зі зморшками, потом, яскравою помадою на губах. Потім ніби різко відводить камеру, «склеює» кадри без «перебивок» і довгих пояснень – і ми разом з героїнею опиняємося в іншому часі чи іншому місці. Так авторці вдається створити максимальний ефект присутності, який затягує читача, робить його свідком, а може, навіть співучасником. Значною мірою це роман про вибір – і, читаючи цю книжку, ви неодноразово запитуватимете себе, як би вчинили ви на місці героїні. Єдине питання – чи кожен здатен на таку відверту розмову з собою, на яку зважується героїня Гаськи Шиян?

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Павло Гудімов, галерист, куратор арт-центру «Я галерея»

фото — Dmitriy.trofymenko

  • Василь Косів у своїй монографії «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років» зачепив складну тему української графічної ідентичності у період після Другої світової до незалежності в діалозі з роботами художників діаспори. Гостро. Правдиво і ґрунтовно. Такого дослідження не вистачало.
  • Книга «Основ» про архітектуру пізнього модернізму Soviet Modernism. Brutalism. Post-Modernism. Buildings є продовженням лінії вивчення і фіксації радянського періоду та, після успіху книги Євгена Нікіфорова про радянські мозаїки, є логічним продовженням. Такі книжки розраховані більше на західних поціновувачів, які мало знайомі з нашими феноменами, але відкривають їх для себе. З іншого боку, ця книга є спробою запобігти знищенню архітектури, надаючи їй цінність через публікацію.
  • Balcony Chic Олександра Бурлаки – проєкт, який звертає на себе увагу завдяки оригінальній іронічній темі самовільного оздоблення балконів у наших містах. І смішно і грішно. Справжня урбаністична трагікомедія.
  • Спільне видання «Артбук» і «Родовід» книги «Божена Чагарова. Діалектична матриця» про сенсаційні вишивки Божени Чагарової. Серії, інспіровані діяльністю Віктора Пінчука, Вільяма Шекспіра і Леоніда Кучми.
  • Дослідження торговельних марок радянських часів «Знак. Українські товарні знаки 1960–1980-х років», яке видало IST Publishing, можна назвати найбільш неочікуваним виданням. Книга підкреслює глибоке коріння українського графдизайну.
Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Таня Родіонова, директорка фестивалю Translatorium, координаторка Української програми Книжкового Арсеналу

фото — Валентин Кузан

Ольга Токарчук у своїй нобелівській лекції говорить про те, що нам бракує нових способів оповідати історію. І з цим важко не погодитись. Ми не надто вміємо розповідати про себе, а ще менше знаємо й чуємо про тих, хто живе поруч. Багато особистих історій губиться і знецінюється на тлі загального нерозуміння того, ким ми є насправді. Книга «Ukraїner. Країна зсередини» робить спробу зафіксувати історії українців сьогодення, відкриває нам надзвичайні місця України, ставлячи, однак на перший план людину та її справу життя. Вона цілком може зайняти місце енциклопедії про сучасну Україну на вашій поличці. Не менш важливим, як на мене, є видання «Ukraїner. Країна зсередини» англійською, що також вийшло друком 2019 року, адже окрім самоідентифікації, варто працювати й над формуванням розуміння України у світі.

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Богдана Романцова, літературознавиця, лекторка Litosvita: центр літературної освіти, редакторка видавництва «Темпора»

фото — Kate Krasnoselska

«Одним одна історія» Джуліана Барнза – текст вишукано простий та щирий. На поверхні – історія кохання юного Пола і зрілої С’юзен, вглибині – болюча сповідь про дорослішання. Проза Барнза – ритмізована і витончена, кожне речення – самодостатнє, але водночас немає жодного зайвого. Авторові вдається втримати тонкий баланс між простотою та емоційною насиченістю, буденністю і поезією. Коли читаєш Барнза, розумієш, що це – голос не одного автора, а цілого покоління: від Мак’юена до Ішіґуро. Епохи, яка вже відходить, – і від цього сумно, – але ж сонце найкрасивіше, саме коли сідає. Українською роман «Одним одна історія» звучить у ювелірному перекладі Ярослави Стріхи – і це той випадок, коли жодної ноти не було втрачено.

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0
Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Марта Шокало, координаторка Книги року BBC

«Танець недоумка» Ілларіон ПавлюкЗнаковість книжки для мене визначається тим емоційним станом, в якому я перебуваю, її дочитавши. Коли перехоплює подих, тобі хочеться поділитися нею зі світом і майже кричати: «Це прекрасно!». Отак на мене подіяв фантастичний трилер Ілларіона Павлюка «Танець недоумка». Він підсаджує тебе на голку з першої сторінки, і цей стан ейфорії і захоплення від тексту не полишає тебе до кінця. Я ніколи не думала, що колись осилю книжку фантастики та ще й таку товсту. Але я її проковтнула і була абсолютно щаслива – що я таке прочитала і що її завдяки нам – Книзі року ВВС – прочитають інші. (Вона потрапила у п’ятірку найкращих цього року).

Ця книжка про людські страхи, про те найпотаємніше, що ховає наша свідомість і чим вона нас полонить. Тут містика моторошно справжня і правдоподібна. А все страшне вражає своєю буденністю і від того стає ще страшнішим. Десь як у «Вії» Гоголя.

Поява письменника Ілларіона Павлюка – це одна з найяскравіших подій в українській літературі останніх років. Тішуся, що наступного року вийде його новий роман.

стасіневич

Євгеній Стасіневич, літературний критик, ведучий програми «Букоголіки» на «Суспільному телебаченні», автор книжки «Ціна питання: 27 інтерв'ю Євгенію Стасіневичу»

Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»Наш Теодор Герцль і Маркс в одному сюртуку, еталонна людина ХІХ століття, коли в тугу спіраль особистих, а заразом і зальноєвпропейських інтересів закручуються націоналізм із соціалізмом, етнографія з історією, літературознавство з культуртрегерством. І якраз Михайло Драгоманов – фігура, що є максимально точним зліпком того часу. Але от зробити точний та – що не менш важливо – яскравий зліпок з його фантастично строкатої біографії – це ну прям челендж, із яким Леонід Ушкалов впорався пречудово. 

Певно, «Чарівність енергії» можна було би написати дещо легше (хоча автор тут є дослідником емоційним та пристрасним, таким, що свого ставлення маскувати не хоче – і це динамізує текст), проте кожному своє. Ушкалов написав взірцеву академічно-популярну біографію, саме так: коли й нові інтерпретації пропонуються, але й про посполитого читача думають. 

Від Гадяча і до Женеви, від Полтави до Софії, через Стару Громаду, еміграцію, наукову роботу й розпечену публіцистику, – Леонід Ушкалов твердою рукою картографує кручені маршрути свого героя, який, окрім усіх своїх фактичних регалій (економіст, фольклорист, філософ і т.і.), також є й одним із ключових наших інтелектуалів, поруч із Кримським, Шевельовим та своєю племінницею.

Словом, Драгоманов повернувся – і це так нині доречно. Але Ушкалов пішов, і від того невимовно сумно. Хоча та обставина, що саме він, харківський інтелектуал, який планомірно загачував найбільші діри в українській гуманітаристиці, написав біографію «українського Едипа» – в цьому, що не кажіть, є очевидна вища логіка. Для мене вона – українська книга року, не інакше. 

Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019? 0

Таня Стус, засновниця проекту БараБука, дитяча письменниця, критикиня, співробітниця Українського інституту книги

Особисто для мене цього року було багато знакових книжок, особливо – знакових романів, насамперед у “дорослій” літературі. Але про них точно знайдеться кому говорити. На жаль, набагато менше в літературному процесі аналізують підліткову і дитячу літературу. Тож скористаюся можливістю поговорити саме про них. Для мене найбільш знаковою книжкою цього року стала науково-фантастична повість Володимира Арєнєва «Сапієнси». Величезна шана автору: кожну його книжку читачі й критики чекають з особлимим нетерпінням. Володя, як мало хто в сучасній підлітковій літературі, може тонко й глибоко, вправно з точки зору письменницької майстерності — в будові сюжету, динаміки подій, мотивації персонажів — заглиблюватися в надважливі теми, на які з дітьми рідко наважуються говорити.

Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)

239 thoughts on “Книжкові експерти радять: Яка книжка стала знаковою у 2019?

    Залишити відповідь