Упереджене ставлення до фахівців – явище не нове. Та зараз, в епоху необмеженого доступу до інформації, воно набуває нових форм, бо здається, експертом може стати кожен. Хіба це так погано? Ні, якби не було неможливим навіть для профільного спеціаліста. Не кажучи вже про пересічних користувачів, які впевнено діляться думками й про здоровий спосіб життя, й про прийняття політичних рішень, ставлячи під сумнів більш авторитетні висновки. Як результат – десятки й сотні років досліджень та відкриттів розчиняються в «інсайтах» про пласку Землю та шкоду вакцин.
Том Ніколс, професор та експерт з питань міжнародних відносин, з’ясовує, що можна з цим зробити, поки не стало запізно.
Фахівці проти «експертів з усіх питань»
Кожен знавець своєї сфери – лікар, інженер, викладач, політолог, електрик – пройшов значно складніший шлях у навчанні, ніж декілька кліків у пошуковику. Як мінімум, щоб отримати документ, що підтверджує його експертність, і визнання колег, як максимум – постійне вдосконалення своїх знань, глибинне вивчення окресленої теми, а не всієї сфери одразу.
Немає нічого поганого в тому, щоб цікавитися всім і одразу, мати уявлення про те, як працює двигун, з чого складається людське тіло або де знаходиться далекий острівний архіпелаг. Та коли потрібно полагодити машину, ми звертаємося до автосервісу, щоб зміцнити здоров’я, йдемо до лікаря, а питання міжнародної політики довіряємо дипломатам. Як би нам цього не хотілося бути знавцями усього на світі, саме спеціалізація та розділення зон відповідальності дала людству можливість бути там, де воно зараз.
«Наші погляди можуть багато сказати про те, як ми бачимо самих себе. Ми здатні змиритися, що помиляємось у тому, як називається пташка, яку щойно бачили у дворі, або хто перший здійснив навколосвітню подорож, але не можемо прийняти, що помиляємося щодо тверджень і фактів, на які покладаємося, ухвалюючи рішення щодо власного життя».
«Інфляція» освіти
Чи є наявність диплома свідоцтвом, що думка його власника – правдива й беззаперечна? Враховуючи спосіб їх отримання, це не завжди так. У світі з’являється все більше вишів, які мають походження локальних закладів без власної наукової бази, і таку ж акредитацію, як і великі національні університети. Зусилля, що вкладаються при здобуванні знань, відрізняються, а винагороджуються однаковими дипломами.
В багатьох випадках, вища освіта – послуга, яку отримує клієнт – студент, ставлячи вимоги не до себе, а до навчального закладу. Падіння авторитету викладачів, і як результат – якості викладання, стає частиною проблеми, чому фахівцям довіряють все менше.
«Учитися й вивчитися – це дві концепції, які громадськість не надто розрізняє. У найгірших випадках дипломи не означають ні першого, ні другого, а просто свідчать про те, що людина відвідувала заняття. А в найбільш запущених випадках диплом засвідчує лише вчасну оплату за навчання».
Інформаційний хаос
Інтернет – це 10% безцінних ресурсів та 90% сміття, серед якого – фейкові новини, теорії змов, клікбейти. Алгоритми пошуковиків і соцмереж ведуть цікавість користувача властивостями продукту до магазину, де можна його придбати. Оточують джерелами, які ми охоче читатимемо, і «друзями», чию позицію розділяємо. Маємо ми рацію чи помиляємося, дізнатися важко, бо немає опонентів. Тому фраза «Я прочитав про це в інтернеті», вже звучить так само, як «Сказали по телевізору». Навіть Вікіпедія – це лише продукт колективної праці. Чи можуть мільйони помилятися, питання філософське. Варто довіряти їй, читаючи про створення улюбленого фільму, та бути більш обачними, відкриваючи сторінки з історії. Колекціонувати беззаперечні факти, відкидаючи судження.
«Інтернет – це найбільший у людській історії анонімний засіб для спілкування. Здатність сперечатися на відстані та здешевлене відчуття рівності, до якого він призвів, роз’їдає довіру та повагу поміж усіх: як серед фахівців, так і серед обивателів. Будучи наодинці перед клавіатурою та збиваючись у зграї на сайтах і в онлайн-групах, які зосереджуються на підтвердженні будь-яких ідей, політично та інтелектуально мільйони […] загрузли у власних упередженнях».
Журналістика нового формату
Колись люди дізнавались новини з радіо та газет, пізніше – з телевізійних випусків. Тепер журналістом може себе назвати навіть блогер. Втім, як автор великого ЗМІ, так і власної сторінки, умисно чи ні, може розповсюджувати неправдиві дані. Інколи це викривається одразу, інколи переживає кілька років і переосмислень, перш ніж якийсь уважний читач не зробить цю роботу сам, і не дістанеться джерел, які доведуть протилежне.
Міфи на кшталт користі вина чи шоколаду виникають через недостатньо глибокі дослідження або через неправильне їх розуміння. І добре, якщо випробування їх на правдивість не призведе до непоправних наслідків. Створюючи матеріал, журналіст, якому бракує фахових знань в темі, має звертатися по допомогу експерта. Але це не знімає відповідальності з тих, хто потім його дивитиметься або читатиме.
«Фахівцям я пораджу: знайте, коли сказати «ні». Одні з найгірших помилок я робив, будучи молодим, коли не міг стриматися від того, щоб висловити свою думку. […] Але й споживачі новин мають тут важливі обов’язки. У мене для вас, читачів, є чотири рекомендації, як сприймати новини: будьте скромнішими, намагайтесь осягнути все, будьте менш цинічними й прискіпливіше робіть вибір».
Помилки, які не пробачають
Експерти не мають розкоші припускатися помилок: щоразу, коли йтиме мова про те, чи довіряти їм, суспільство згадуватиме не роки вдалих досліджень, а однісінький промах. Та самі люди підштовхують фахівців до неправильних відповідей: звертаються до спеціалістів «не того» профілю (ніби програмісти лагодять праски) або просять зробити передбачення (і потім вже вирішують, чи вірити в них, залежно від почутого).
Фахівці не всемогутні. Навіть у межі власної компетенції вони можуть бути неправі, а у найточніше «віщування» можуть втрутитися невраховані фактори.
«Як експерти, так і пересічні люди мають певні зобов’язання, коли мова йде про фахові помилки. Професіонали не повинні відрікатися від власних помилок, мають озвучувати їх перед аудиторією й показувати, що роблять, аби виправитися. Пересічні громадяни зі свого боку повинні обережніше просити фахівців робити прогнози й учитися розрізняти помилки та обман».
16 thoughts on “Чому фаховість вмирає: 5 причин за версією книги «Диванні експерти»”