Свого часу я не пішла в аспірантуру, оскільки була впевнена, що за 3 роки, коли мені виповниться 24, матиму вигляд старої, сивуватої жіночки. Таким тоді було моє уявлення про вік. З того часу минуло понад 10 років, а мене й досі іноді сприймають за студентку.
Та, попри таке сприйняття іншими, не значить, що бачення себе – таке ж.
У 25 зрозуміла, що варто щось терміново змінювати, бо піднятися на 4 поверх в офіс без ліфта було подвигом – задихалась від цигарок. Тоді ж і кинула курити після 5-річного стажу. Тепер знайти «вогонь» в тодішніх наших компаніях майже неможливо – цигарки і алкоголь у 20 – це не те саме, що в 30+. Зі сном така ж сама історія – поспиш менше 8 годин – і день нанівець.
У 27 почалась паніка через доволі помітні зморшки навколо очей. Хтось носить їх гордо – як свідчення того, що людина багато і часто всміхається, та це точно не мій випадок. У моїй домашній косметичці не зникають антивікові засоби, постійно відстежую поради з гімнастики для обличчя, а гелі й креми проти зморшок вселяють надію відтермінувати старіння.
Що таке вік і як себе сприймати, коли тобі перевалило за 40, – пише у своїй книжці «Дорослих не буває. Життя після 40» Памела Дракермен.
Чому я взялась за цю книжку?
Не тільки тому, що за кілька років теж переступлю межу 40-річчя, а ще й тому, що багато порад і тем, яких торкається авторка, актуальні, незалежно від віку.
Звісно, зараз ви ще можете не мати трьох дітей, помітних змін зовнішності та іншого, проте це не значить, що інші порушені тут теми – теж не про вас. (Якщо ж вам 40+, звісно, – жодних сумнівів, ви потрапляєте до числа потенційних читачів).
Зокрема, коли йдеться про написання першої відомої у всьому світі книжки Дракермен («Французьке виховання»), вона згадує, що захворіла на рак крові. Лікування було успішним, та, очевидно, повна зосередженість на написанні книжки не дала авторці вчасно звернути увагу на свій стан і пройти обстеження, які б попередили болі й ускладнення. І це – про нас у будь-якому віці. Іноді ми так зосереджуємося на чомусь одному, що здається важливим в саме цей момент – робота, дитина, побудова кар’єри, заощадження грошей для великої покупки тощо, – аж забуваємо про інші, не менш важливі речі. І бажання залишитись мамою своїм дітям, було для письменниці, думаю, вагомим стимулом одужати, не опустити руки.
І таких прикладів в книжці кілька. Не усі розділи будуть вам однаково корисні, та на деякі з них точно варто звернути увагу.
Що варто знати, готуючись до 40:
1. На те, якими дорослими ми станемо, вплинули наші батьки
Батьки авторки не визнавали поганих новин. Щоб краще познайомитись зі світом, вона вирішила стати репортеркою. Не маючи вродженої проникливості, письменниця вирішила здобути її в роботі.
Натомість родина чоловіка була відкритою до усіх тем і його оточення навчило його бути уважним, спостережливим та вміти оцінювати ситуації й дії людей (поза тим, що вони транслюють у світ).
2. Вік не додає відчуття дорослості
Те, що в певному віці з’являються діти, збільшується відповідальність, здобуто досвід у роботі тощо, не збільшує відчуття дорослості.
Коли межу 40 пройдено, є великий дисонанс між внутрішнім усвідомленням себе і зовнішніми атрибутами. Зокрема, мозок працює повільніше, тіло зазнає фізичних змін, безперервний сон протягом усієї ночі стає радше винятком, ніж правилом, а людина все ще мислить про себе як про молоду і сповнену сил.
3. Власна експертність – це те, як ви себе відчуваєте
У роботі, трансляції своїх ідей та напрацювань важливо (після достатнього заглиблення, вивчення і отримання результату) довіряти собі і тому, що вже зроблено. Інакше сумніви переслідуватимуть вас завжди, і точки експертності у своїй сфері так і не буде досягнуто.
4. Варто одягатись, зважаючи на вік
Письменниця радить перетрусити свій гардероб і залишити в ньому тільки те, що не підкреслюватиме ваші новоздобуті недоліки фігури.
З власного досвіду вона радить вдягатись достатньо стримано, використовуючи певні акценти в одязі, та обов’язково беручи до уваги плюси і мінуси фігури.
5. Старіти потрібно гідно
Француженки, на відміну від американок, вміють сприймати вікові зміни як належні.
Тож авторка радить «опанувати свій вік і навіть пишатися ним».
6. Варто опиратись на здобуту життєвим досвідом мудрість
Звісно, мудрість не залежить напряму від віку, проте якщо ви маєте за плечима певний досвід і не зупинились у своєму розвитку – як професіонал і людина, то з віком так чи так можете набути мудрості.
7. Діліться власними знаннями, якщо про це проситимуть
До вас звертатимуться за порадами, як то прочитати лекцію, виголосити промову на випускному чи щось подібне, зважаючи на ваші досягнення і успішні кейси. Погоджуйтесь – це додасть сили і вам, а також дозволить поглянути на себе ще з однієї точки зору.
8. Спостережливість стане вам у пригоді
Після 40 ви менше зациклені на собі, а отже більше помічатимете у поведінці людей навколо. І це безцінний новий досвід!
9. Знаходити друзів після 40 – легше і надійніше, ніж до цього
Попри поширений міф, що у зрілому віці неможливо здобути нових друзів, Памела Дракермен впевнена – коли нікому з вас не треба вдавати з себе когось іншого, здобути дружбу один одного набагато простіше.
10. «Ні» – дуже важливе для вас слово
У цьому віці чи не вперше важливо відмовляти несвоїм людям, зустрічам, і проектам, адже розписана кожна хвилина життя, і витрачати його на сумнівні атракції точно не хочеться.
11. Що потрібно врахувати, щоб зберегти шлюб
Ви разом вже давно, іскри не спалахують, позаду стільки всього пережитого спільно, що часто хочеться просто відпочити один від одного. А обов’язки догляду і за малими дітьми і за старими батьками ніхто не відміняв. Важливо зберігати терплячість і пам’ятати, що поряд з негативними рисами партнера існують і позитивні, і їх точно не менше.
12. У цьому віці ви нарешті стали собою
У 20-30 ви ще шукаєте своє місце в цьому світі, намагаєтесь подобатись іншим, мати якомога більше друзів, хорошу роботу, вдало одружитись. Після 40 ви нарешті маєте змогу пригальмувати і прислухатись до себе самих. Тому так часто у віці 40-50 люди кардинально змінюють рід занять, ризикують заснувати власний бізнес, говорити те, що думають і просто дозволяють собі бути собою.
Чим ця книжка буде менш корисною і зрозумілою – то це різницею наших культур. Дракермен – американка, що емігрувала в Європу та описує життя французів із 2-х точок зору – як спостерігачка з іншим культурним кодом, та як людина, що вже 10 років живе, працює і виховує дітей в Парижі.
Та ці досвіди, як не крути, відрізняються від ситуації в Україні. Зокрема, письменниця згадує, що в Америці єдина її знайома, яка не зробила підтяжку обличчя, вважається через це епатажною. Натомість француженки обирають старішати, не втрачаючи шарму.
Та обидва ці контексти важко корелюють з нашими реаліями, коли відсоток жінок, що не просто зважуються на корекцію, а мають можливість її зробити, не такий вже й великий. Деякі життєві й робочі процеси в нас менш автоматизовані, рівень життя нижчий, базові потреби не задоволені в 90% жінок згадуваного віку. Все ж таки француженки відомі на увесь світ шармом, особливостями стилю, магією поєднання аксесуарів, яскравістю образів, незалежно від віку. У нас же це зазвичай – перехід в темні тони, прості фасони, переважно – відсутність силуетів та аксесуарів. Звісно, винятки завжди є, але тут йдеться про більшість.
Та, попри ці розбіжності, нам є чого повчитись в Дракермен.
Цитати:
Я усвідомлюю, що жінки, які немовби справді старіють гідно, таки виглядають на свій хронологічний вік. Вони не є дивовижно молодшими. («Намагатися здаватися молодшою – найшвидший спосіб виглядати старою», – каже Інес де ля Фрессанж).
Навіть у Франції автоматично не починаєш почуватися «комфортно у своєму віці». Це свідомий, дорослий крок. Він потребує віри в те, що саме ваші форми, свідомість і набір ознак, зокрема вік, мають право на поважне місце у світі. Цей крок полягає в рішенні, як саме ви старітимете. І він означає повірити, що людина в дзеркалі – це ви.
Дорослі французи часто описують соціальну динаміку у своєму житті з романтичною точністю. Я звикла до інтерв’ю американських селебриті, у яких акторки розводяться про те, як тяжко працюють і як присвячують себе дітям. У відповідних французьких нарисах актриси ледве згадують про роботу чи нащадків. Натомість вони намагаються показати, що глибоко сягнули розуміння своєї сутності й організували життя відповідно.
Одна з причин, чому французи так націлені з’ясовувати, що відбувається, полягає в їхньому припущенні, що багато чого залишається невисловленим. Вигадлива культура Франції іноді замість прозорості віддає перевагу елегантним фасадам. Жан-Жак Руссо скаржився на це у XVIII столітті, зазначаючи в листі, що «єдина щирість вашого ввічливого суспільства в тому, щоб ніколи не озвучувати своїх думок, окрім як крізь застереження, увічливість, двозначності та напівправди».
… що ж французи сподіваються знайти в стосунках? Замість того щоб бути рушіями самоактуалізації одне для одного, вони розглядають пару як дві частини головоломки, які або поєднуються разом, або ні. І, щоб знати, чи підходите ви комусь, маєте дуже ретельно пізнати себе й іншу людину.
Шопенгауер мав рацію, коли писав, що «перші сорок років життя є текстом». На середині життя проступає контекст, ми накопичуємо потрібний обсяг інформації і набуваємо певної відстороненості. Відтак можемо пильно придивитися до нашого життя й розгледіти в ньому дедалі більше. Проте це саме ретельне вивчення розкриває, як багато спільного ми маємо з іншими. Поїсти разом чи розділити чийсь настрій тепер набагато легше та цікавіше.
9 thoughts on “Як старіти гідно: 12 порад від авторки «Дорослих не буває» Памели Дракермен”