Дайва Ульбінайте, авторка книги про Далю Грибаускайте: «Меркель та Грибаускайте переконували Януковича не відмовлятися від євроінтеграції»

Дайва Ульбінайте, авторка книги про Далю Грибаускайте: «Меркель та Грибаускайте переконували Януковича не відмовлятися від євроінтеграції»

Одна з найгучніших подій Книжкового Арсеналу – презентація книжки Дайви Ульбінайте про президентку Литви Далю Грибаускайте. Дайва була прес-секретаркою та радницею литовської залізної леді протягом двох президентських термінів. У книжці, яку переклав українською «Наш формат», розповідається історія сильної лідерки, що пройшла шлях від робітниці фабрики шапок до політика №1. Вона успішно боролася з корупцією та зовнішніми викликами. А ще пані Грибаускайте - великий друг України, яка завжди була нашим адвокатом та надійним партнером. Блог Yakaboo публікує ексклюзивне інтерв`ю з Дайвою Ульбінайте та уривок з книжки.

- Чи складно було вмовити Далю Грибаускайте на книгу?

– Думка про написання книжки з’явилася за півтора роки до закінчення першої каденції. Ми тоді декілька годин між польотами провели в аеропорту після важкого закордонного візиту. Мали час поговорити про зміни, які відбулися за 8 років, про головні події та їх уроки.

Ми стали свідками історичних подій для Литви: боротьба з олігархами, з корупцією, великі перемоги в судах, складні переговори в Брюсселі та гарантії нашої військової безпеки.

За цей час у країні тричі змінився уряд і треба було оновлювати нашу політику, ми будували газовий термінал та приймали рішення, які забезпечили енергетичну незалежність Литви.  

Ми хотіли, щоб про це пам’ятали та згадували. Команда Далі вважала, що ця книжка буде корисна не тільки сучасникам, але й нашим наступникам та закордонним політикам.

Зрештою, Даля погодилася, але відразу попередила, що сама писати не буде, бо не вела ніяких заміток, але не проти, щоб книгу написала команда. Я зважилася на цю роботу.

-Що вас вразило під час роботи з президенткою?

-Мене вразила її відповідальність та ставлення до людей. Їй для себе нічого не треба  – все для держави. Вона показувала, як треба діяти.

Наприклад, її кортеж завжди зупинявся біля світлофора з червоним сигналом. Даля просила службу безпеку виїхати з запасом часу, щоб не створювати перешкод і не включати мигалок. Під час економічної кризи половину зарплати вона віддавала в бюджет – ділилась з народом у важкий час. Вона навчила на будь-яку зустріч йти готовим і інвестувати час у підготовку.

Даля мала гарні відносини з провідними лідерами світу – тож коли ми приїздили у Німеччину чи США, то ніколи не відчували, що ми з маленької країни.  Вона повторювала: «якщо ми самі будемо про себе добре думати –  і весь світ буде про нас так думати» та «як ти ведеш себе – так тебе і цінують».

Наша лідерка швидко приймає рішення, миттєво реагує та має блискучий розум. І, звичайно, не любить брехунів та розкрадачів державного бюджету.

- Що нового український читач дізнається про Україну?

-Я пишу про історичний для України саміт у Вільнюсі. Ніколи не забуду як Даля Грибаускайте разом з Ангелою Меркель в листопаді 2013 року переконували Віктора Януковича не відмовлятися від євроінтеграції. Вони аргументували, що європейський напрямок допоможе Україні стати успішною країною. Ми всі очікували, що 28 листопада 2013 року стане історичним днем для України.

Ще у книзі я згадую незабутній для мене візит: 11 травня 2012 року ми разом з Далею Грибаускайте летіли у харківську лікарню до увязненої Юлі Тимошенко.

За нами весь час спостерігав наглядач, але ми зуміли сфотографувати Тимошенко. Потім нас не пускали до журналістів, їм казали, що ми будемо давати коментарі вже в аеропорту. Але я була на зв’язку з українськими колегами та попросила їх залишитися біля воріт лікарні.

Даля завжди переймалася Україною та підтримувала українців.

Дайва Ульбінайте, авторка книги про Далю Грибаускайте: «Меркель та Грибаускайте переконували Януковича не відмовлятися від євроінтеграції» 0
Грибаускайте відвідує Тимошенко в харківській лікарні

- Чия біографія стала для президентки рольовою моделлю?

 – Важко говорити за Далю, але вона вміє вчитися у кожної людини і часто повторювала думки Махатми Ганді чи Маргарет Тетчер.

- Одне з досягнень Далі – боротьба з олігархами. В Україні теж починається цей процес. Які методи були ефективними у вашій країні?

– Коли Даля прийшла до влади, то вона показала нульову толерантність до корупції. І ця політична воля стала підґрунтям  для усіх подальших рішень. Усі правоохоронні органи отримали чіткий сигнал: у Литві більше немає людей, яких не можна чіпати. Паралельно з боротьбою проти олігархів реформували суди, щоб там засідали чесні люди. Тобто важлива політична воля та незаангажовані суди.

Дайва Ульбінайте, авторка книги про Далю Грибаускайте: «Меркель та Грибаускайте переконували Януковича не відмовлятися від євроінтеграції» 0
Дайва Ульбінайте та Даля Грибаускайте. Фоо delfi.lt

- Як писалася книга і чи готуєте продовження?

 – Було непросто, адже протягом 10 років я не вела щоденників і не записували цитати і все дуже швидко забувається. Першим кроком стало відновлення хронології 2009-2019 року, щоб зібрати резонансні події. Я мала тільки протоколи вранішніх зустрічей, які мені дуже допомогли. Проте їх ще треба було наповнити деталями.

Я говорила з десятками людей –  у тому числі з лідерами Євросоюзу, НАТО та журналістами. А потім я вже перепитувала у президента чи правильно я зрозуміла.

Загалом книгу я готувала півтора року. За цей час  не мала ні відпуску, ні вихідних, ні вільних вечорів – хотіла закінчити до закінчення каденції. Зараз у мене є нові ідеї, але я поки не знаю – чи це буде документальний фільм чи книга – я ще на етапі збору матеріалу.

Уривок з книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте»

Коли не спрацювала карта минулого, недруги намагалися знайти інший мотив для дострокового завершення каденції незговірливої президентки. І такі намагання тривали всі десять років — шукали найменшу підставу для імпічменту, спостерігали, чи не перевищено повноважень, заважали призначати службовців у правоохоронні органи, прискіпувалися до кожного публічно сказаного строгого слова чи викладеної позиції. А у 2012 році наполегливо намагалися перекласти на президентку відповідальність за події в місті Гарлява, що набули широкого розголосу.

Історія була вельми заплутаною.

У 2009 році мешканець Гарляви Драсюс Кедіс звинуватив групу осіб, а разом із ними і матір своєї доньки Лаймуте Стакунайте, у сексуальних злочинах проти його малолітньої доньки та розповсюдив відео з розповіддю дівчинки, яке сам записав. Два місяці по тому в Каунасі знайшли застреленими суддю Йонаса Фурманавічюса та тітку дівчинки Віолету Нарушявічєне, рік по тому, навесні 2010-го, знайшли мертвим і самого Драсюса Кедіса, який у той час ховався від правосуддя, а влітку — політика Андрюса Усаса, якого Кедіс звинувачував у розбещенні дівчинки, у грудні знайшли забитим до смерті Вайдаса Мілініса, пасинка голови Каунаського окружного суду Альбертаса Мілініса.

Скандал щодо місця проживання дівчинки і рішення, з ким вона має мешкати, — з тіткою, сестрою Кедіса суддею Нерінгою Венскєне, чи зі своєю матір’ю Лаймуте Стакунайте — тривала два роки. У березні 2012 року прибічники Драсюса Кедіса зареєстрували політичну партію «Шлях відваги», 17 травня 2012 року за допомогою чисельних сил поліції було виконано рішення суду передати матері малолітню доньку Кедіса, яка на той час мешкала у своєї тітки Нерінги Венскєне. Восени того ж року Нерінга Венскєне разом із шістьма прибічниками Драсюса Кедіса стали членами сейму.

Уся ця історія — нерозгадана і до нині головоломка, в якій усіх відповідей ніхто, мабуть, не має. Заради дітей президентка була готова зробити все, проте в цій історії руки опускалися в усіх. Новини з Гарляви, які щодня транслювалися наживо, тільки розпалювали істерію в суспільстві, і нам не вдалося подивитися на ці події об’єктивно, відсторонено. Тоді ми єдиний раз бачили президентку розгубленою, схвильованою, розчуленою і без чіткого рішення. І навіть її інтуїція мовчала.

17 травня 2012 року о пів на сьому ранку я стояла в душі з намиленою головою, коли задзвенів телефон. Голос президентки не обіцяв нічого доброго: необхідно зробити заяву, оскільки розпочато виконання рішення суду про примусове відбирання дитини — для виконання направлено 250 поліцейських.

Я погнала на роботу з мокрою головою, накидала заяву, сама не вірячи в те, що вона взагалі ще має якийсь сенс. Ніхто не вірив. Нескінченна плутанина та нагнітання ситуації майже до масової істерії поділила навпіл не лише суспільство, але і радників. Частина юристів погрожувала піти у відставку, якщо президентка якось відреагує. Однак публічний простір гудів, тому мовчати вона теж не могла. 

«Як захистити цю дитину?» — зі сльозами на очах запитувала президентка, проте відповіді ми не мали. Єдиною її вказівкою було думати про дівчинку, про її долю та безпеку. Всі рішення були в руках служб, втім, складалося враження, що нікого не хвилювала доля дитини, все перетворилося на брудну політику і війну амбіцій, а найбільша лавина люті обернулася саме проти президентки. Одні уявляли, що вона може і навіть мусить давати вказівки, як треба поводитися судам, поліції та різним службам. Інші тільки й чекали, щоб її саму притягнути до відповідальності.

Межа була настільки крихкою, що одне необережне слово могло обернутися на звинувачення для імпічменту.

Спровокувати Далю Грибаускайте намагалися не тільки за допомогою психологічного тиску через ЗМІ, але і з застосуванням фізичної сили. 19 травня 2012 року в Чикаго, де президентка брала участь у зустрічі керівників країн НАТО, у Домі литовців Лемонту вона зустрілася з представниками литовських організацій США. Коли вона від’їжджала, на президентский автомобіль накинулася розлючена юрба прихильників Драсюса Кедіса, вони лягали під колеса, гримали по даху та вікнах, кричали, погрожували. Радниця, що супроводжувала президентку, до того бачила лише облогу доброзичливо налаштованих людей, охочих сфотографуватися чи поспілкуватися.

Вона розповідала, що така некерована агресія та організований напад, що міг перетворитися на фізичну розправу, для неї це було щось нове, неочікуване та бентежне. «Ми сиділи в маленькому бусику: працівник охорони, посол, я і людина з відділу держпротоколу, як раптом побачили, що вони не випускають автомобіль президентки. Ми вискочили і підбігли до машини, офіцер охорони намагався розчистити дорогу. Думали, може, нам вдасться їх заспокоїти, якось допомогти її захистити, щоб не постраждали ні президентка, ні ті люди. Було страшно, щоб проти неї не застосували сили або щоб під колеса автомобіля не потрапили жінки та діти… Не знаю, чим би це скінчилося, якби вона вийшла з того автомобіля, бо люди були агресивні, вони нападали скоординовано. Президентка захвилювалася…коли на тебе направляють стільки гніву, кожен би відреагував, але вона трималася спокійно», — розповідає радниця президентки Живіле Діджгалвєне.

Ще до нападу в Лемонті ми намагалися пояснити мирним співвітчизникам, які зібралися на зустріч із президенткою, що обидві сторони почали ділити дівчинку, мов річ, обидві сторони забороняли одна одній спілкуватися з дитиною, а найгірше, що дівчинку стали використовувати немов у грі в кості задля майбутніх виборів. Люди в Литві розділилися, і всі були переконані у своїй правоті, однак проблема полягала не лише в переконаннях.

«Правда мені невідома, — говорила президентка в Лемонті, — якби я її знала, діяла б відповідно. Мене просять, щоб я дала вказівку, наприклад, суду або відкликала його рішення, однак говорити про те, чи добрий суд чи поганий або про те, чи можна не виконувати рішень суду, я не можу — цього мені не дозволяє конституція. Наші суди, прокуратура мусять стати незалежними від втручання політиків, вони такими і стають».

Проте всі вважали неможливим, щоб Грибаускайте чогось не могла, не мала пояснень чи рішень. Хоча для повного розуміння, крапки над «і» в цій справі ще не розставлені, історія Гарляви стала переломним моментом. Ми вивчили цей урок, що необхідно відмежуватися від емоцій і більше прислухатися до судових аргументів, завжди потрібно залишатися осторонь, не приставати на чийсь бік, щоб говорити аргументовано, щоб не піддатися почуттям і ухвалювати об’єктивні рішення.

Щоб ніхто не впливав емоціями на її рішення чи позицію, президентка намагалася не дивитися литовського телебачення взагалі. Проте паперову пресу вона переглядала зранку, особливо любила «Новини бізнесу». Телевізійні новини та інтерпретації подій дня їй зазвичай передавали працівники прес-служби, які почергово щовечора переглядали всі теленовини. Світовий геополітичний пульс Грибаускайте завжди намацувала сама — по каналах CNN, BBC, France24, DW, Euronews президентка щовечора пробігалася з пультом у руках.

Після подій у Гарляві президентка більше ніколи не втрачала витримки, і емоції не брали над нею верх жодного разу, навіть коли нам здавалося, що наступив кінець світу, і ми вже були готові брати відповідальність на себе. Ні під час скандалу з «чорною бухгалтерією», коли була опротестована участь Партії праці у формуванні уряду, оскільки тоді проти партії була відкрита судова справа, і рейтинги президентки впали на 13,7%, ні під час історії з так званою тюльпановою поштою, коли злили для ЗМІ електронну переписку президентки, і рейтинги зменшилися на 10,8%.

Презентація книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» відбудеться 23 червня о 19:00. Учасниками презентації стануть: Даля Грибаускайте, Дайва Ульбінайте, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та журналістка Яніна Соколова.

Авторка: Яна Казміренко