Як стати успішним завдяки власній щедрості: 5 порад з книги «Давати і брати»

Чи буває у вас відчуття, що ви даєте людям більше, аніж просите натомість? Чи навпаки — розчарування, що не здатні нічого привнести у певну діяльність або стосунки? Наше відчуття власної успішності визначається нашими зв’язками з суспільством, тож ми постійно беремо і віддаємо щось — будь-то послуга, порада, необхідна річ тощо. Помилково вважається, що якщо в тебе сформувався капітал з того, що інші тобі дали, то ти — успішний, адже тобі фактично «дають» цю славу, це відчуття того, що ти вартий отриманого. Та насправді ми дещо забуваємо: щоб тобі давали щось, треба віддавати і самим, а не лише чекати, доки на тебе посиплються лаври вдячності, успіху, любові і т.д. по списку. Про це у книзі «Давати і брати» (Yakaboo Publishing, 2019, пер. Оксана Олійник) наголошує її автор Адам Ґрант. 

Адам Ґрант — американський психолог, який спеціалізується на питаннях поведінки людей всередині організацій, на їхньому робочому місці та у трудовій діяльності взагалі (ця спеціалізація позначається ще терміном «організаційна психологія»). Пропонуємо вам 5 порад вигідної віддачі, які він надає читачам.

Не впадайте в крайнощі — допомагайте у дрібницях

Щоб безкорисливо віддавати, не потрібно бути Матір’ю Терезою; від вас взагалі не вимагається надзвичайних актів самопожертви. Ви можете допомогти менторством, познайомити людину з кимось іншим, хто може їй посприяти, відкрити в комусь генія (самі генії, зазвичай, звикли отримувати, а ось ті, хто стають їхньою опорою, — це «давачі», що направляють талант інших у правильному напрямку). 

«Давачі» від початку оптимістично налаштовані стосовно інших людей. Вони відразу сприймають усіх талановитими «зірочками», і інші це відчувають, тож потім і намагаються більше відповідати заявленій їм довірі. Тобто, допомагати може навіть така банальна річ як ставлення, поводження, сприйняття іншого без скепсису чи негативу. 

1. Приходь на роботу. 2. Працюй наполегливо. 3. Будь добрим. 4. Чини благородно.

Винесені у цей підзаголовок слова — кодекс честі Джорджа Мейєра, американського продюсера і сценариста, який брав участь у створенні таких шоу як «Сімпсони», Late Night with David Letterman, Saturday Night Live (SNL). Мейєра поважали колеги, бо він вкладав в успіх усієї команди, працював над найбільш проблемними комедійними скетчами, брав на себе те, що ніхто не хотів, — роль редактора чернеток скетчів інших учасників шоу, підправляючи усі неточні моменти. Через це він отримав додатковий кредит довіри — у групі сприймали його ідеї охочіше, і навіть коли він пропонував зробити щось цілком божевільне, йому дозволяли виходити за рамки стереотипів і усталених шаблонів дії. Коли довго напрацьовуєш рівень довіри «даванням», люди потім воліють ризикнути і довіритися тобі. Бо як зазначив один колега Джорджа Мейєра: «Є щось магічне в репутації людини, яка піклується про інших більше, ніж про себе».

Признавайте заслуги інших

Привласнення чужих заслуг виключно собі, вважаючи власну роботу одноосібним досягненням, — помилкова стратегія. Все, що ви робите, ви почали робити і змогли завершити завдяки комусь, хоч вам так і не здається. Ваші знання будувалися на чиїхось порадах, хтось допоміг вам з ресурсами, хтось — вчасно підказав ідею.

Для людей нормально переоцінювати власний внесок і недооцінювати внесок інших — будь-то в роботі чи у стосунках. Просто про те, що саме робимо ми, у нас все ж більше наочної інформації. Для «давачів» спрацьовує така тактика: про всі перемоги казати «ми», особливо якщо ти — член якоїсь команди чи групи; а ось відповідальність за провали відчувати свою власну. Треба вміти пробачати іншим більше, ніж собі, а їхні відчуття сприймати, виходячи за межі власної системи цінностей. Коли ми намагаємося уявити, як почуватиме себе людина в тій чи іншій ситуації, ми все одно уявляємо це крізь призму своїх емоцій. Ми думаємо, що хтось зрадіє, якщо ми подаруємо йому светр з пандами на Новий рік, бо ми самі були б раді такому подарунку; але, можливо, людині цей светр видасться недоречним, в неї й так багато светрів, та й очікувала вона від вас зовсім не це. Треба приміряти на себе ситуацію цієї людини, спостерігати за тим, що для неї є справді вартісним. І так в усьому, звісно, не лише у виборі святкових подарунків. 

Критикуючи чи применшуючи заслуги когось, бо вони здаються нам мізерними, — не дуже вигідна модель поведінки, тому подумайте, скільки людина зробила, чому помилилася, та зробіть усе, щоб їй було і надалі комфортно попереджати вас, якщо вона зробить помилку, а не приховувати її. В компаніях, де керівництво терпиме до проколів співробітників, за статистикою роблять більше помилок — але це просто тому, що керівництву самі ж співробітники більше про них говорять у сподіванні все виправити, а не приховують до останнього.

«Давачі» дають можливість іншим відчути себе собою

Якщо ви думаєте, що «давачі» не здатні переконати людину вчинити як вигідно для їхньої компанії, ви помиляєтеся. По-перше, люди, які віддають, поступово завойовують авторитет, як ми це вже бачили у ситуації з Джорджем Мейєром. По-друге, вони здатні зробити так, щоб у правильному рішенні переконали вас не вони, а ви самі. Тобто вони не вказують вам нічого і нічого не просять — натомість вони ставлять питання. Коли цікавишся у людей їхніми планами і намірами, є великий шанс, що вони і самі цими намірами зацікавляться. Бо вони просто могли не замислюватися, чого вони хочуть, а своїм питанням ви підштовхнете їх до прийняття рішення, яке ви їм не нав’язували. 

Обережно: вигорання

Роблячи стільки всього заради інших, можна не помітити, як поступово вигориш і перестанеш опікуватися своїм найголовнішим ресурсом — собою. Ось чому, усвідомлюючи себе важливою ланкою суспільства, варто не боятися просити про допомогу і для себе, не соромитися здатися вразливими і далеко не всесильними. Ваше прохання про допомогу має бути щирим, не використовуйте його, щоб зманіпулювати іншими, і тоді вам так само відверто допоможуть. 

Щоб «давачі» і надалі почувалися добре, їм потрібно бачити результат свого впливу і розуміти, що він був ефективним. Можна заряджатися від відчутності впливу своєї роботи, і це мотивуватиме йти далі. 

До того ж, не кидайтеся допомагати всім і відразу, особливо, коли відчуваєте, що виснажені. Щодня працювати на благо інших — жахливе навантаження, яке приведе до вигорання. Навчіться розподіляти свій час та відчувати, коли певні добрі речі все ж доведеться перенести дещо на потім.

І наостанок — не будьте занадто піддатливими. Вмійте зрозуміти, коли варто сказати «ні» (наприклад, якщо вашій команді пропонують проєкт, який ви розумієте, що інші просто не потягнуть, це впаде додатковим навантаженням на інші ресурси тощо. Чи якщо людина не старається, коли ви дали їй уже все необхідне для цього, а тільки просить ще). Вмійте відстояти свою думку. Вмійте аргументовано просити про надбавку до зарплати, про підвищення, про більшу сферу зобов’язань, якщо впевнені, що це сприятиме збільшенню кількості того, що ви зможете завдяки цьому дати компанії (адже так вам буде простіше переконати, керуючись не безпосередньо лише власними інтересами). 

А там недалеко й до справжнього успіху — вашою особистою стежкою, а не протоптаною по головах інших.